групуються четвірками і відходять, причому полковник зауважив капітанові Заґнеру, що в них це не дуже клеїться і щоб той по обіді повторив з ними на подвір’ї маршові вправи.
— Це мусить гриміти, щоб аж луна котилася. Ага, мало не забув. Скажіть їм, що уся школа матиме п’ять днів казарменого арешту, аби ніколи не забули свого колишнього товариша, цього гультяя Марека.
А гультяй Марек стояв біля Швейка з дуже вдоволеною міною. Про краще він і не мріяв. Безперечно, ліпше чистити в кухні картоплю, виробляти кнедлі і обгризати якесь там ребро, ніж з повною матнею під ураганним вогнем ворога горлати:
— Einzelnabfallen! Bajonett auf![131]
Відійшовши від капітана Заґнера, полковник Шредер зупинився перед Швейком і уважно поглянув на нього.
Швейкову фігуру в цю хвилину репрезентувало його повне усміхнене обличчя, прикрашене великими вухами, які стирчали з-під насунутого військового кашкета. Уся постать справляла враження цілковитої безтурботності і невідання жодної своєї провини. Його очі питали: «Скажіть, будь ласка, невже я зробив щось зле?» І ті ж очі промовляли: «Навіть коли і сталося щось, то невже мене можна в тому обвинувачувати?»
І полковник, узагальнивши свої оглядини, кинув фельдфебелеві одне питання:
— Ідіот?
І в цю ж мить полковник побачив, як уста на цьому добродушному обличчі розтулилися, і Швейк відповів замість фельдфебеля:
— Мельдую послушно, пане полковнику, — ідіот!
Полковник Шредер кивнув ад’ютантові і відійшов з ним набік. Потім покликав фельдфебеля, і вони продивились матеріали про Швейка.
— Ага, — сказав полковник Шредер, — так це той денщик надпоручника Лукаша, який згідно з його рапортом загубився в Таборі. На мою думку, панове офіцери самі повинні виховувати своїх денщиків. Коли вже пан надпоручник Лукаш вибрав собі такого безнадійного ідіота за денщика, хай із ним сам і мучиться. Має на це досить вільного часу, тим більше, що він нікуди не ходить. Правда ж, ви його також ніколи не бачили в нашому товаристві? Отже, бачите, має більше ніж досить часу, аби як слід видресирувати свого денщика.
Полковник Шредер підійшов до Швейка і, дивлячись в його добродушне обличчя, сказав:
— Пришелепувата тварюко, маєте три дні посиленого арешту, а коли відсидите — зголосіться до надпоручника Лукаша.
Таким чином, Швейк у полковому карцері знову зійшовся з волонтером, а надпоручник Лукаш, мабуть, до нестями зрадів, коли полковник Шредер, закликавши його до себе, повідомив:
— Пане надпоручнику, здається, тиждень тому після свого прибуття до полку ви подали мені рапорт, аби я призначив вам нового денщика замість того, якого ви загубили десь у Таборі. Він повернувся, і тому…
— Пане полковнику, — благально промовив надпоручник Лукаш.
— Я вирішив, — твердо продовжував полковник, — посадити його на три дні, після чого надішлю його знову до вас…
Приголомшений надпоручник Лукаш вийшов з канцелярії полковника, похитуючись, як п’яний.
Всі три дні, проведені у товаристві волонтера Марека, проминули для Швейка дуже приємно. Щовечора вони обидва влаштовували на нарах патріотичні виступи.
Увечері з тюрми, як завжди, лунало: «Боже, будь нам покровитель» і «Prinz Eugen, der edle Ritter»[132]. За цей час вони переспівали цілу низку вояцьких пісень, а на привітання тюремника завжди розлягалося:
Над нарами волонтер намалював тюремника, а під ним написав слова старої пісеньки:
Пригоди Швейка в Кірайгіді
Дев’яносто перший полк перевели до Моста-на-Літаві — у Кірайгіду{121} .
Саме коли Швейка після триденного арешту мали за три години вже випустити на волю, його разом із волонтером відвели на головну вартівню і звідсіля під конвоєм на вокзал.
— Про це вже давно горобці на даху цвірінькали, — сказав йому по дорозі волонтер, — що нас переведуть до Угорщини. Там формуватимуться маршові батальйони, солдати наб’ють руку в стрілянині, поб’ються з мадярами, і ми весело поїдемо в Карпати. Сюди до Будейовіц приїдуть мадяри, розквартируються, і почнеться змішування племен. Існує така теорія, що при виродженні найкращий засіб — це ґвалтувати дівчат іншої національності. Шведи й іспанці робили такі речі під час Тридцятилітньої війни, французи — в часи Наполеона, а тепер в Будейовіцькій окрузі це саме знову робитимуть мадяри, причому воно вже не виглядатиме як грубе насильство. З часом усе влаштується по-доброму. Це просто буде обмін. Чеський солдат виспиться з мадярською дівчиною, а бідна чеська служниця прийме до себе мадярського гонведа, і через століття антропологи стануть перед несподіваною загадкою: звідки в населення з берегів Мальші з’явилися виступаючі вилиці.
— Це перехресне парування, — кинув Швейк, — взагалі дуже цікава штука. В Празі живе офіціант негр Кристіян. Його батько колись був абіссінським королем і його показували в Празі на Штваніці{122} в цирку. В нього закохалася одна вчителька, яка писала віршики до «Лади»{123} про пастушків і лісові струмочки, пішла з ним до готелю і допустилася, як це говориться в святому письмі, перелюбства, а потім страшенно здивувалася, що в неї народився такий біленький хлопчик. Та ба, за чотирнадцять днів хлопчик почав робитися гнідим. Гнідів, гнідів, а тоді за місяць почав чорніти. За півроку був чорнісінький, як його батенько, абіссінський король. Вона з ним пішла в клініку шкірних хвороб, аби йому якось відновили білий колір шкіри, але там їй сказали, що це справжнісінька чорна негритянська шкіра і що тут уже нічого не вдієш. Вона від горя з’їхала з глузду,
