Це був телефон якоїсь нової системи, його саме запроваджували в армії, і він мав ту перевагу, що дозволяв досить ясно і виразно чути чужі телефонні розмови по цілій лінії.
Обоз лаявся з артилерійськими казармами, сапери погрожували військовій пошті, полігон гаркав на підрозділ кулеметників.
А Швейк сидів і сидів біля телефону…
Нарада у полковника тривала.
Полковник Шредер розвивав найновіші теорії польової служби і, головне, підкреслював важливість мінометів.
Перескакуючи з теми на тему, він говорив про те, як виглядав два місяці тому на півдні і на сході фронт, плів про отруйні гази, про обстріл ворожих літаків, про постачання фронтовим командам, а далі перейшов до внутрішніх стосунків у війську.
Розговорився про ставлення офіцерів до рядових, до старшин, про втечу солдатів на другий бік до ворога, про політичні події, а також про те, що 50 відсотків чеських солдатів є «politisch verdachtig»[207]. «Jawohl, meine Herren, der Kramarsch, Scheiner und Klofatsch»[208]. Більшість офіцерів при цьому мріяла, аби дідок перестав, нарешті, розводити теревені, але полковник Шредер базікав без упину про завдання нових маршбатальйонів, про загиблих офіцерів полку, про цепеліни, «іспанських вершників»[209], про присягу.
Останнє нагадало надпоручникові Лукашу, що тоді, коли весь маршбатальйон складав присягу, у ній не брав участі бравий вояка Швейк, бо в ту пору сидів у дивізійному суді. І раптом це його розсмішило. Це був приступ якогось істеричного сміху, який заразив кількох офіцерів по сусідству і привернув увагу полковника саме тоді, коли той перейшов до досвіду, здобутого при відступі німецьких армій в Арденнах.
Переплутавши все, він закінчив:
— Панове, тут нема чого сміятися.
Потім усі пішли до офіцерського клубу, бо полковника Шредера викликав до телефону штаб бригади.
Швейк і далі дрімав біля телефону, як знічев’я його розбудив дзвінок.
— Алло, — почув, — говорить полкова канцелярія.
— Алло, — відповів, — тут канцелярія 11-ї маршової роти.
— Не затримуй, — почув голос, — візьми олівець і пиши.
Прийми телефонограму.
— Одинадцята маршова рота…
Далі слідували одне за одним якісь речення в дивовижному хаосі, бо водночас на лінії говорили 12 і 13 маршові роти, а телефонограма зовсім загубилася в тому вихорі звуків. Швейк не зрозумів ані слова. Врешті, втихло, і Швейк почув:
— Алло, алло! Тепер перечитай і не затримуй!
— Що я маю перечитати?
— Що маєш перечитати? Ах ти, дурний воле! Телефонограму!
— Яку телефонограму?
— Чорти б тобі марша грали, чи ти глухий, чи що? Телефонограму! Я ж тобі її диктував, ідіоте!
— Я нічого не чув, хтось втручався в нашу розмову.
— Ти, мавпо нещасна, то ти думаєш, я ще буду з тобою бавитися? Приймеш телефонограму чи ні? Маєш олівець і папір? Кажеш, нема? Ах ти, тварино Божа. Радиш почекати, поки знайдеш? Ну й вояка. Так що, уже знайшов? Кажеш, ти вже готовий? Нарешті з печі зліз! Може, ти для цього святковий мундир нап’ялив? Слухай: Elfte Marschkumpanie…[210] Повтори!
— «Elfte Marschkumpanie…»
— Kumpaniekommandant…[211] Написав? Повтори!
— «Kumpaniekommandant!…»
— Zur Besprechung morgen…[212] Готовий? Повтори!
— «Zur Besprechung morgen…»
— Um neun Uhr[213]. — Unterschrift[214]. Ти знаєш, що таке Unterschrift, мавпо? Це підпис. Повтори.
— «Um neun Uhr. — Unterschrift. — Ти знаєш, що це Unterschrift, мавпо, це — підпис.
— Ну й йолоп! Отже, підпис: оберст Шредер, теля. Маєш? Повтори.
— Оберст Шредер, теля.
— Добре, воле. Хто прийняв телефонограму?
— Я.
— А щоб тобі сик замуляло, хто це я?
— Швейк. Буде ще щось?
— Слава тобі Боже, вже нічого. Тобі б личило ім’я Корова. Що у вас нового?
— Нічого. Все по-старому.
— То радієш, правда? У вас, кажуть, там когось прив’язували?
— Лакузу пана оберлейтенанта. Зжер його обід. Не знаєш, коли їдемо?
— Чоловіче, в тебе надзвичайні питання, цього й сам дідок не знає. На добраніч. А блохи там у вас є?
Швейк поклав трубку і почав будити фельдфебеля-рахівника Ванєка. Той скажено відбрикувався, а коли Швейк почав його трясти, вдарив його в ніс. Потім ліг на живіт і в усі боки хвицяв ногами.
Але Швейкові все ж таки вдалося настільки розбурхати Ванєка, що він, протираючи очі, нарешті, обернувся навзнак і перелякано спитав, що трапилося.
— Власне, нічого, — відповів Швейк. — Я тільки хочу з вами порадитися. Саме тепер ми дістали телефонограму, що завтра о дев’ятій годині пан оберлейтенант Лукаш має знову прийти на нараду до пана полковника. Я тепер не знаю, як мені бути. Чи треба бігти і повідомити його про це зараз, чи аж вранці? Я довго вагався, будити вас чи ні, ви ж так гарно хропли, але потім подумав, ну що ж тут такого, треба ж порадитися…
— На милість Бога, дайте мені, будь ласка, спати, — застогнав Ванєк, позіхаючи на весь рот. — Підете туди аж вранці, а мене не будіть!
Перевалився на бік і в ту ж мить заснув.
Швейк знову підійшов до телефону, сів, поклав голову на стіл і почав дрімати. Пробудив його дзвінок.
— Алло, одинадцята маршова рота?
— Так, одинадцята маршова рота. Хто там?
— Тринадцята маршова. Мене щось довго не змінюють. Глянь на годинник. Не знаю, котра година, а телефонної станції не можу докликатися.
— У мене стоїть.
— То у тебе так, як і у мене. Ти не знаєш, коли їдемо? Ти не говорив з полковою канцелярією?
— Вони там гівно знають, як і ми.
— Фі, панянко, не так вульгарно. Ви вже дістали консерви? Від нас туди ходили і не принесли нічого. Склад був закритий.
— Наші також прийшли з порожніми руками.
— Це, взагалі, зайвий сполох. Як ти думаєш, куди ми поїдемо?
— В Росію.
— Я думаю, що скоріше в Сербію. Це побачимо аж у Пешті. Якщо нас повезуть праворуч, то з цього вилізе Сербія, а якщо ліворуч — Росія. Маєте вже хлібні сумки? Кажуть, що тепер підвищать платню. Ти граєш у фріше фіре?[215] Граєш? То приходь завтра. Ми товчемо кожного вечора. Скільки вас крутиться біля телефону? Ти сам? То начхай на це і лягай спати. Там у вас дивні порядки. Ти, мабуть, надибав на це, як сліпий на стежку? Ну, нарешті, прийшли мене змінити. Хропи на здоров’ячко.
І Швейк, дійсно, солодко заснув біля телефону, забувши повісити трубку, так що ніхто не порушив його сну біля столу. А телефоніст у полковій канцелярії від злості аж зі шкіри вискакував, бо ніяк не міг
