Втішайся світом цим, бо створено йогоБез тебе, друже мій, і без твоєї згоди!241Якби Творцем я був, я б ці коловоротніМінливі небеса у світові безодніПовергнув без жалю й такі створив, щоб завждиМогли сповнятися бажання благородні.242О мудрий, подивись, як дітлахів громадаДорожню куряву трусить під ноги рада!Скажи, щоб стереглись топтать її: то прахОчей Парвізових і мозку Кай-Кубада.243Я п'ю щодня вино — і все здається мало;Я хочу, щоб кругом усе співало й грало.Коли зберуть мій прах і зліплять глек із нього,Я хочу, щоб вино в ньому не вибувало.244Оскільки мудрому наш вік ціни не знає,Усі плоди його недоум пожинає.Неси ж мені того, що розум відбирає, —I може, й нас тоді цей вік не занедбає!245Юсуфом нареклась троянда у садочку,Вказавши на свою барвисту оторочку.«Що ж, покажи тоді його прикмету в себе!»«Глянь, — каже, — на мою розтерзану сорочку!»246З вином і милою в руїнах жить, не знатиНадії на той світ, ані страху відплати!Від чотирьох стихій звільнившись, віддали миВ заставу за вино і душу, й тіло, й шати!247Усе, що в світі є, пуста мана.Той не аріф*, кому це новина.Звільнись од мудрувань, присядь із нами,Веселим будь і не цурайсь вина!
* Мудрець.
248З істоти нашої ти чудо-всесвіт вилив.Ми помилялися, де сам ти нас обмилив.Я кращим, аніж є, зробитися не можу,Бо ти таким мене в своєму тиглі вилив.249Я б за старе вино не взяв нову державу!Воно єдине путь тобі покаже праву.Цей жбан — коштовніший за царство Ферідуна,А черепок його — за Кай-Хосрова славу!250Чи знаєте, чому, як тьма тікає пріч,Звучить невесело ранковий півня клич?У Дзеркалі зорі він бачить, як даремноМинає ще одна неповоротна ніч.251Серед невігласів, упевнених, що путь
