визначити напрямок звуку, помчав на допомогу, але, непризвичаєний до зменшеної сили тяжiння, упав пiд час стрибка через камiнь i звихнув собi ногу. Серцевий припадок стався вже тут... Зараз йому легше.
- А той нещасний, що благав про допомогу?
- Його й досi не знайшли.
- Кого не вистачає?
- Iнженера Фаухера. Виходячи з заводу, вiн сказав, що йде подивитись на випробування швидкiсної ракети. З центрального входу звернув лiворуч... Зараз вирушає в дорогу рятувальна група, щоб оглянути склади пiд головним валом кратера.
- Прошу, скажiть їм, щоб зачекали, я пiду з ними теж, - попросив Чан-су.
- I я, - вирiшив Цаген. - Одверто кажучи, я не розумiю, що могло трапитись? Сьогоднi, якщо судити з передачi головної станцiї, метеоритного дощу не було...
Рятувальна експедицiя рухалась вперед у густому напiвмороку тiнi вiд прямовисного валу кратера. В сяйвi прожекторiв з темряви проступали гострi скелi та каскади застиглої лави.
Бiля пiднiжжя хаотично нагромаджених горбiв експедицiя звернула в гори понад вертикальною кам'яною стiною.
- Слiди! - вигукнув чоловiк, що йшов попереду.
Справдi: шар нiжного сiро-блакитного попелу на вузькiй стежцi був порушений. Мiсцями були виразно виднi вiдбитки важких черевикiв скафандра. Цi слiди змусили всiх насторожитись: iнженеру Фаухеру в цiй пустелi нiчого було робити. Куди ж вiн прямував?
Одинокий пiшохiд тримався створеної природою стежки ще кiлькасот метрiв. I вiн, i люди, якi йшли його слiдами, мусили пересуватись з великою обережнiстю, бо з лiвого боку була прямовисна стiна, а з правого зяяло провалля. Там, де стежка повертала лiворуч, слiди загадково уривались.
Може, Фаухер подерся на скелю? Нi, цим шляхом пройти вiн не мiг: згори пiддашком нависала зморшкувата хвиля лави. Отже, спустився вниз?
- Треба зазирнути в провалля... - сказав Чан-су. - Тут, безперечно, щось трапилось: погляньте, як розворушено шар пилу край майданчика...
Члени рятувальної групи прикрiпили до скелi мотузяну драбинку, i Цаген почав спускатись у темну ущелину. Вiн ще не добрався й до дна, як побачив людину в скафандрi. Кинувся до неї. Присвiтив лiхтариком.
- Друзi, до мене!.. Фаухер тяжко поранений, вiн спливає кров'ю.
За кiлька секунд всi були вже внизу.
- Мертвий... - тихо сказав один з учених.
- Порвано скафандр... Ззаду на поясi i ось, на лiвому боцi...
Всi схилили голови.
- Швидше до лiкарнi! - вигукнув Чан-су. - Можливо, його ще врятують повним переливанням кровi!
Але було вже пiзно: iнженера Фаухера повернути до життя не вдалось.
***
Спалахнув екран службового телевiзора в кабiнетi академiка Навратiла, i на ньому з'явилось лукаве обличчя Шайнера.
- Вiтаю вас, великий завойовнику Всесвiту! - вигукнув вiн задерикувато. - Я хотiв зробити вам сюрприз тiльки тут, на Мiсяцi, але не можу бiльше стримати себе... Чи хоч припускаєте ви можливiсть того, що шiсть годин тому я запустив експериментальну ракету, яка нинi мчить з швидкiстю п'ятдесят тисяч кiлометрiв на секунду?!
- Яку ракету, любий? - iронiчно посмiхнувся Навратiл. - її закiнчать монтувати тiльки пiслязавтра!
- А ми були такi нетерплячi, що виготовили таку саму ракету самотужки, на наших заводах.
- Гм... Це дуже мило з вашого боку, але боюсь, що спроба не вдасться. Гадаю, що вам бракує удосконаленого приймача радiосигналiв ракети. Не забувайте, що зi збiльшенням швидкостi на основi принципу Допплера буде змiнюватись i частота радiо коливань. А головне: наша ракета буде рухатись за найдосконалiшою системою використання атомної енергiї на сiмдесят дев'ять процентiв...
- ...що запропонував Зайцев, знаю! - перебив Шайнер. - Справа в тому, що наша ракета рухається за тiєю ж системою. Iнженер Зайцев позичив нам копiю проекту, надiсланого вам. А приймач у нас також удосконалений, системи академiка Чан-су. У нього в цiй галузi чималий досвiд, завдяки полюванню на сигнали з Проксими.
Навратiл з хвилину не мiг отямитись вiд здивування.
- Це блискуча iдея, дякую вам за допомогу! Але чому ви не повiдомили мене про це ранiше? Ми могли б зекономити час для iнших невiдкладних справ.
- Я теж думав так само, але зрештою сказав собi: 'Хлопче, а що, коли пiд час випробування що-небудь зiпсується? А так ти собi тим часом гарненько розкриєш усi недолiки, усунеш їх, а дослiд повторимо'.
Академiк Шайнер оглянувся:
- Хвилиночку, зараз до мене прийшли повiдомити, як iде справа. Ну, хлопцi, скiльки?
- Вiсiмдесят тисяч - i кiнець!
- Як це? Який кiнець?
- Зверх п'ятдесяти тисяч швидкiсть наростала нерегулярно, а хвилину тому ракета замовкла зовсiм. Навратiл зблiд:
- Не може бути, щоб здiйснилось пророкування Ватсона! Хiба це можливо, щоб тiло, яке летить з швидкiстю близько сто тисяч кiлометрiв на секунду, розпалось на атоми?!
- Даруйте, я перевiрю апарати, чи не трапилось якогось пошкодження, i за хвилину викличу вас знову, - перепросив Шайнер, i його обличчя зникло з екрана телевiзора.
Навратiл пiдвiвся з крiсла i почав нервово походжати по кiмнатi.
Нарештi заблимало червоне свiтло виклику.
- На жаль, не можу вас нiчим порадувати, - сухо сказав Шайнер. - З приймачем усе гаразд, а ракета мовчить. Навряд чи можна припустити, що зiпсувалась апаратура. Для гарантiї ми встановили три автоматичнi передавачi; коли б вийшов з ладу один, ми чули б сигнали iнших.
- Отже, ви теж припускаєте, що ракета вибухнула пiд впливом надмiрної швидкостi? - стурбовано запитав Навратiл.
- Звичайно, нi. Навпаки, я переконаний, що ваш проект нас не пiдведе.
Навратiл гiрко посмiхнувся:
- А от пiдвiв, та ще й у найважливiшому пунктi. Якщо не можна досягнути швидкостi понад вiсiмдесят тисяч кiлометрiв на секунду, значить, увесь мiй проект нездiйсненний. Незважаючи на те, що нам вдалося продовжити людське життя, вирушати в космiчну подорож, яка триватиме двадцять рокiв, немислимо.
- Не втрачайте надiї. Завдяки моїй передбачливостi ми маємо змогу повторити дослiд! - пожартував Шайнер, намагаючись пiдбадьорити приятеля.
- А якщо не перейдемо через отi вiсiмдесят тисяч?
- Значить, спробу завоювати сусiдню сонячну систему пересунемо трошки в майбутнє. А натомiсть - вирушимо в бiй у iншому напрямку. Недослiдженого перед нами ще багато.
***
До однiєї з дослiдницьких лабораторiй пiдземного металургiйного заводу в кратерi Тiхо зайшов чоловiк у бiлому халатi, обвiв поглядом заваленi приладами столи i, хоч нiкого не побачив, дуже тихо запитав:
- Дiтрiхсон, ви тут?
- Так, тут i чекаю на вас, - раптом з'явився серед апаратiв високий стрункий чоловiк з трохи вiдстовбурченими вухами й густими бровами.
- Побоююсь, що ми зайшли надто далеко. Ми могли б змусити Фаухера мовчати й iншим способом.
- Невже їм вдалось повернути його до життя? - злякано запитав Дiтрiхсон.
- Нi, але трапилось ще гiрше. При детальному дослiдженнi виявлено, що скафандр був пошкоджений ще до того, як Фаухер вирушив у путь. Якби вiн загинув зразу бiля валу кратера, в цьому не було б нiчого дивного. На жаль, костюм розiрвався пiзнiше, анiж ми припускали, i тепер нiхто не може збагнути, чого Фаухера понесло в гори... Нам загрожує небезпека, що схованку буде виявлено: Чан-су наполягає, щоб скелi, де загинув Фаухер, були обшуканi якнайпильнiше.
- Треба якомога швидше завалити вхiд до схованки. Схiдний бiк валу тепер в тiнi, так що ми доберемось туди непомiтно. Прожекторiв можна не вмикати: цiлком вистачить вiдбитого свiтла з протилежного валу... їдьмо негайно!
