22 березня. Сьогоднi менi вже легше дихається. Я вибрав золоту середину. Обiцяв Олафу допомогти i таки справдi допоможу. Гадаю, що так буде найкраще. Попрошу також Навратiла про мiсце в екiпажi 'Променя' для мене. Безперечно, я не допущу, щоб зi мною летiла Алена. Хто знає, може, менi зрештою вдасться поламати Олафу його плани. Якщо пiд час польоту не вдасться його переконати, - за вiсiм рокiв для цього знайдеться бiльш анiж досить часу, - викрию його перед усiм екiпажем. Не допущу, щоб злочин було здiйснено.
29 березня. Олафа прийняли. Коли я про це дiзнався, в мене по спинi побiгли мурашки. Аленка знову в Празi. Мене мучить сумлiння.
30 березня. Учора пiзно ввечерi менi хтось пiдсунув пiд дверi лист. Олаф попереджає мене, що в екiпажi лишилось тiльки два вiльнi мiсця i що вже час дiяти. Завтра вранцi попрошу Навратiла.
1 квiтня. Я заспокоював себе тим, що Навратiл вважатиме моє прохання за першоквiтневий жарт i чемно менi вiдмовить. Мене здивувало те, що вiн поставився до моїх слiв серйозно i сказав, що не заперечує, але повинен дiстати згоду Тарабкiна. Тепер я вже не можу вiдступити...
- А полетите i без Алени? - запитав мене Навратiл. Я набундючився, як iндик. Академiк, однак, добродушно посмiхнувся i сказав: - Ви просто як дiти! Я догадався зразу, що крилось за тiєю несподiваною вiдмовою, i знав, що обоє ви вiзьметесь за розум... Знає вже Алена про ваше рiшення?
- Нi, нi! - сказав я швидко. - Прошу, нiчого їй не говорiть. З радiстю полечу з вами i без неї,
Навратiл знизав плечима:
- Я говорив завжди, що ви - дiти... Може, ви посварились?.. Запевняю, що не допущу того, щоб Алена вас покинула...
Я вiдчув себе безпорадним. Як перешкодити тому, щоб вона взяла участь в цьому подвiйно небезпечному польотi?.. Що я їй скажу?
2 квiтня. Алена сьогоднi вранцi прибiгла до мене i, не звертаючи уваги на iнших монтажникiв у залi, обняла:
- Я знала, що ви зрозумiєте!.. Ви - хоробрий, мiй мужнiй Лайфе!
В мене замалим не пiдломились ноги. З першого погляду було ясно, чому вона так зрадiла. Навратiл їй все сказав.
Вона посадила мене на якусь скриньку, а сама сiла проти мене. Сяяла, як сонце.
- Ви навiть не уявляєте, як менi було важко... Я так прагнула полетiти на Проксиму... i не хотiла втратити вас, признаюсь. Побоювалась, що надто багато пожертвувала нашiй дружбi i що коли-небудь, - можливо, колись у майбутньому, - ця жертва стане мiж нами... Яка я щаслива, що все вийшло по-iншому!
Я був також щасливий, але й збентежений:
- Отже, ви летите також?
Вона засмiялась:
- Звiсно ж, дурнику! Може, ви б хотiли летiти один, - ви, невиправний егоїст?! Запитуєте, наче не радiєте з цього так само, як я!
- Радiю... Як не радiти? - сказав я не дуже впевнено. - Але... я боюсь за вас...
До неї одразу ж повернувся веселий настрiй:
- Що з нами двома може трапитись?! - засмiялась вона. - Що може статись з людьми, якi вирушають пiд керiвництвом Навратiла завойовувати Всесвiт?!
Я був обеззброєний. Я здавався собi перед Аленою дурненьким хлопчиськом.
'Можливо, все скiнчиться гаразд! - втiшав я себе думкою. - За вiсiм рокiв багато чого змiниться. Можливо, i Олафа вдасться переконати'.
26 квiтня. Вже майже мiсяць, як я не брав щоденника до рук.
Признаюсь, навiть не згадував про нього. I не дивно, бо маю тепер лiпшого сповiдника. Шкода, ой як шкода, що найпалючiшу таємницю не можу розказати Аленi! Це менi таки й нагадало про мiй вiрний щоденник.
День великого старту наближається швидко. Першого травня ми полетимо з Аленою та всiм екiпажем на Мiсяць, щоб допомогти закiнчити монтаж. Про нас пишуть зараз усi газети свiту. I в телевiзiйних передачах наша експедицiя в програмi щодня. Хотенков нам, мабуть, заздрить. Академiя не схвалила його участi в експедицiї. Вiн мусить лишитись на Землi, щоб в разi якогось нещастя керувати рятувальними роботами...
Зараз менi телефонувала Алена, що Навратiл призначив старт на четвер, п'ятнадцятого травня. Цього дня Мiсяць, Земля та iншi планети будуть в найвигiднiшому розташуваннi щодо сил гравiтацiї.
14 травня. Корабель уже кiлька днiв як закiнчено i перевiрено. Учора в присутностi членiв президiї Академiї його було охрещено. Вiн одержав iм'я, яке вже давно запропонував Навратiл: 'Промiнь'. Адже вiн теж мчатиме, як промiнь, крiзь безмежнi простори Всесвiту!
Олаф зi мною про свiй план вже не говорить.
15 травня. За двi години стартуємо!
ЧАСТИНА ДРУГА
ЗАВОЙОВНИКИ ВСЕСВIТУ
Роздiл XXII
'Вiтайте мешканцiв
планети Iкс!'
В куполi головної башти висотного будинку, де мешкає Зайцев з родиною, мiститься обсерваторiя. Сьогоднi, напередоднi старту експедицiї у Всесвiт, вона заповнена вкрай. Звiсно, телескопами заволодiли старшi пiонери, а малюки терпляче чекають, доки й їм дадуть зазирнути в окуляр хоча б на хвилинку.
Оточений юрбою хлопчакiв та дiвчаток, Митько Зайцев з запалом розповiдає про особисто знайомих йому героїв майбутньої подорожi: про Северсона, Надiю Молодiнову, Алену Свозилову. Загальна увага така приємна хлопцевi, що вiн аж розхвастався:
- ...Вони пообiцяли, що з планети Iкс обов'язково надiшлють менi привiтання!.. А вони таки полетять, бо тато спецiально для них вигадав надзвичайний атомний двигун!.. Тато теж хотiв летiти з ними, але мама сказала, що його не пустить...
Хлопець говорив би ще не знати скiльки, але пролунала довгождана команда:
- Малюки, тепер ваша черга!
Розмова вмить урвалась. Спостереження за Всесвiтом - важлива справа; тут уже не до балачок.
Митько, як найбiльший з найменших, поступається чергою. Вiдiйшовши вбiк, до отвору в куполi, крiзь який залiтає травневий вiтерець, хлопчина блукає поглядом по зоряному небу.
'Яка це, мабуть, краса - летiти повз сяючi зiрки й дивитись на них зблизька... - думає вiн. - Шкода, що я ще не дорослий мужчина, як Северсон. Тодi мене матуся, безперечно, пустила б. Цiлком спокiйно могла б пустити й зараз. Я, звичайно, не побоявся б... От менi б заздрили хлопцi в школi!'
Оця фантазiя починає Митьковi подобатись. Кругле примiщення обсерваторiї раптом стає кабiною мiжзоряного лiтака, i хлопець уявляє, що саме вiн бере на себе керування...
Один рух важеля - i зiрки на небi блискавично наближаються, перетворюються на слiпучi сонця, - на крилах фантазiї летiти далеко швидше, анiж 'Променем'! Посеред неба сяє велике червоне сонце - Проксима. Навколо неї обертаються кiлька планет. На однiй з них блимають вогники,- мабуть, сигнали, якi подають мешканцi невiдомого свiту. Так, це - телеграфнi значки: '.- -./.-../.-/.-././-/.-/-..-' - планета Iкс!.. Недалеко вiд великого красивого мiста спалахують прожектори, освiтлюючи космодром. 'Промiнь' приземлюється. Музика грає веселий марш, а тисячi людей на космодромi кричать радiсно: 'Ур-р-ра! Хай живуть мешканцi Землi! Вiтаємо вас!'.
Митько виходить з корабля першим. Натовпом прокочується гомiн здивування. 'Тринадцятирiчний хлопець хоробро вирушив у Всесвiт!' шепочуть люди. Пiонерки дарують йому великi букети квiтiв, а хлопчики моделi кораблiв i лiтакiв...
Торжествуючий народ несе славетних мандрiвникiв на плечах до головної зали Академiї планети Iкс:
- Насамперед пообiдаємо, - говорить академiк, дуже схожий на Тарабкiна. - На нашiй планетi хлопчики не зобов'язанi їсти суп, друже Зайцев. Можете починати зразу з десерту... Увага, зараз прийде президент Академiї...
Митько дивиться на дверi... i що ж вiн бачить?.. Президентом у них хлопець, такий же, як i вiн.
- Добре, що вас взяли з собою, друже Зайцев! - говорить президент. - У нас хлопцi перебувають на найвищих посадах. Таким чином, нам легше буде домовитись...
