вiдсiках вторинне випромiнювання. Подеколи стiнки тiєї чи iншої секцiї починали тьмяно свiтитися. Вторинне поле було зовсiм кволе. Чутливi прилади ледь фiксували його. Розкрити фiзичну природу поля нiяк не щастило. У всякому разi, воно виявляло себе досить дивно: пiд дiєю загадкових променiв космонавтам часто-густо дуже хотiлося спати. А за роботiв i казати нiчого. В один iз днiв вони зовсiм вийшли з ладу. Космонавти натикалися на своїх бiлкових супутникiв у найнесподiванiших мiсцях. Роботи позаклякали в закутках вiдсiкiв, на гвинтових сходах, у коридорах,- власне, скрiзь, де їх захопила страшна каталепсiя.
Виконуючи наказ капiтана, їх перенесли у тринадцятий вiдсiк, де зберiгалося рiзне спорядження. Вантажити своїх побратимiв на манiпулятори допомагав Кiр - єдиний iз роботiв, котрого випромiнювання не вивело з ладу.
За першим проектом екiпаж 'Петра Голубничого' мав складатися iз сорока двох чоловiк. Сюди, звiсна рiч, не входили кiберпомiчники. Але що успiшнiше проходили випробування нової серiї бiлкових роботiв, то цифра ця зменшувалась. Кiнець кiнцем Координацiйна рада ухвалила сформувати екiпаж всього з трьох осiб: капiтана, штурмана й астробiолога. Мiсця всiх iнших членiв екiпажу посiли бiлковi роботи. Слiд сказати, вони успiшно виконували свої обов'язки, аж поки не сталася з ними ця бiда...
Федiр Скеля, Микола Борт i Ярослав Смiливець невiдривно стежили за тим, що вiдбувається на екранi. Ускочивши до третього вiдсiку, Кiр притьмом зачинив за собою дверi. Перед ним було страшне видовисько. Зелена маса бухла, росла, заповнювала собою весь вiльний простiр. Вона завиграшки трощила, гнула й ламала все на своїй путi. Навiть термостати, виготовленi з надмiцного нейтриту, репали, як динi.
Докладно проiнструктувати Кiра капiтан не мiг. Адже вiн i сам не знав, що собою являє зелений напасник. Кiровi було надано повну свободу дiй. Вiн мав залежно вiд обставин обрати найдоцiльнiшу тактику, пам'ятаючи, звiсна рiч, i про безпеку корабля, i про можливу загрозу трьом космонавтам, i про необхiднiсть виконати кiнцеве завдання, покладене на 'Петра Голубничого'. Напохватi було найпростiше розв'язання проблеми: спробувати негайно знищити таємничий мох. Та поспiшати з цим було нерозумно: адже в районi Антареса екiпаж попри всi сумнiви сподiвався виявити високоорганiзоване життя. Тим часом нiхто не мiг знати, яких форм воно тут прибрало...
Тiльки-но Кiр задраїв люк, як на нього згори опустилась якась довга зелена швабра. Вона погойдувалась, наче жива, i мало не торкалася чорної лискучої поверхнi робота.
Кiр прожогом вiдскочив у куток i закам'янiв у вичiкувальнiй позi.
Зелений мох став повiльно з усiх бокiв пiдступати до нього.
Робот зовнi видавався спокiйним. На екранi було чiтко видно, як ворушаться його вусики-антени, холодно блимають цятки фотоелементiв, тремтять мiкролокатори. Перш нiж розпочати дiяти, Кiр збирав iнформацiю. В цю мить вiн перебирав у пам'ятi тисячi варiантiв, шукаючи найдоцiльнiшого помiж них.
- Капiтане! Вже, мабуть, можна! - благально сказав Ярослав.
Скеля натис клему виклику. Шерех i писк радiоперешкод наповнили кают-компанiю.
- Прибув до третього вiдсiку, - почувся чiткий Кiрiв голос. - Аналiз повiтря у вiдсiковi...
- Коротше... Доповiдай про найголовнiше! - попередив капiтан. - Енергiя в твоєму переговорному акумуляторi кiнчається.
Микола Борт винувато кашлянув. Протягом кiлькох днiв вiн збирався поставити Кiровi новий акумулятор. Та все нiяк не мiг вибрати слушного моменту... Тепер ця дрiбниця може спричинитися до фатального наслiдку.
- Аналiз повiтря у вiдсiковi, - повторив Кiр, - свiдчить, що процентний склад кисню дедалi стає менший.
Космонавти мовчки перезирнулись: це була нова ланка у вервечцi несподiванок.
- Маю намiр розпочати дослiдження зеленої субстанцiї, - спокiйно казав далi Кiр, наче перебував не на кораблi, що дiстався далекої зоряної системи, а на тренувальному полiгонi. Щоправда, його голос звучав глухiше, анiж звичайно. Та причиною цьому був виснажений акумулятор...
Минуло кiлька хвилин. Але Кiр не рухався з мiсця, вичiкував. Мабуть, якiсь мiркування утримували його вiд активних дiй.
Рухливий язик, що скидався на зеленаве полум'я, пiдповз по пiдлозi вiдсiку до стелажа, гнучко охопив його з усiх бокiв. Стелаж гойднувся i полетiв долу, засiявши пiдлогу склом i друзками. Бiльшiсть реторт розбилась, i отруйний дим вiд мiшанини реактивiв заповнив увесь вiдсiк.
- О-о! - застогнав Ярослав, наче вiд зубного болю, i на мить прикрив долонею очi.
- Спокiйно! - поклав йому на плече руку капiтан. - Зараз це не головне.
Коли дим розвiявся, перед космонавтами постала страхiтлива картина: зелена маса, звиваючись, повзла в усi боки. Здавалося, перевантаження, що виникало внаслiдок прискореного руху корабля, для неї не iснувало. Можна було подумати, нiби в бiолабораторiї раптом попри всi закони фiзики запанувала невагомiсть.
Микола перший звернув увагу на одну неймовiрну обставину: предмет, що до нього торкався мох, кудись зникав. Ось зелений язик натрапив на осцилограф, i прилад повiльно розтанув, наче був вилiплений iз снiгу.
- Мабуть, вiн загубив свiй колiр, став прозорий, - висловив припущення Ярослав. - Проклята плiснява, чи що воно там таке, позбавила його пiгменту...
- А я думаю, вона просто розчинила його в їдких кислотах, - докинув Микола.
- Боюся, кожен iз вас далекий вiд iстини, - похитав головою капiтан. Ну, та давайте подивимось, що буде далi.
Навколо Кiра ще н досi лишалося трохи вiльного простору. Бiоконтейнери, скло, рiзнi прилади, довiдники - все без слiду зникало перед загадковим космiчним джiнном. З Ярославового обличчя було видно, як боляче хлопцевi бачити цю дику руйнацiю. Товаришi, безсилi що-небудь вдiяти, спiвчували йому. Але астробiолог хвилювався найбiльше. Це ж вiн сам, власноручно, випустив на волю страшну силу, котру тепер так важко укоськати...
Тим часом Кiра, зовсiм вiдтиснутого в куток, з усiх бокiв щiльно оточив мох. Смарагдове баговиння немов чатувало на слушну хвилину. Воно смiливо розправлялося з приладами й обладнанням вiдсiку, але пiдступитися до робота просто так, видно, побоювалось. Мiж iншим, плiснява не торкалася й корабельних стiнок.
- Може, її лякає iонопластик, що ним обклеєно внутрiшнi панелi? прошепотiв астробiолог.
- Ну, а Кiр? - заперечив штурман.
Ярослав тiльки плечима знизав.
Капiтан знову увiмкнув радiовиклик.
- Зелена речовина випромiнює променi, - ледве чутно пролунав Кiрiв голос. - За пiвхвилини переходжу...
Тут фраза обiрвалася, бо зелена маса з усiх бокiв навально ринула на робота.
Кiр зник iз поля зору. Весь екран затопило мiсиво, й тiльки подеколи з нього вихоплювались роботовi кiнцiвки. Видно, Кiр одчайдушно змагався з ворогом, нi на крок не вiдступаючи назад. Власне, й вiдступати було нiкуди.
Кiнець кiнцем зелена маса вiдринула од робота, i вiн, весь покалiчений, звiвся на рiвнi ноги.
- Кiре, бережи себе! - гукнув капiтан, нагнувшись до мембрани.
Зелений напасник пiдозрiло заметушився, готуючись до нової атаки.
- Ця... - штурман затнувся, пiдшукуючи слово, - ця штуковина, як видно, боїться бiлкової матерiї.
- Не дуже й боїться, - заперечив капiтан, дивлячись, як зелена пiдкова знов почала змикатися.
Цього разу на екранi було добре видно всi перипетiї боротьби. Кiр вiдбивав атаку, як лев. Це була веремiя зелених барв. Мох змiнював своє забарвлення, наче хамелеон.
Раптом iз зеленого шумовиння на мить вихопився тонкий шнур. Верхiвка його роздулась, нiби голова кобри, й гойднулася в роботiв бiк. Однiєю з кiнцiвок Кiр перервав дивовижне стебло, i воно, звиваючись, повiльно упало.
Ярослав скосив око на товаришiв. Здається, вони нiчого цього не помiтили. Та воно й не дивно. Все сталося за якусь частку секунди. Астробiолог нервово потер чоло i враз незвичайно голосно гукнув:
- Братцi, перед нами розумна матерiя!
Микола Борт витрiщився на Ярослава, нiби вперше його побачив. Тiльки капiтан не виказав нiякого здивування. Вiн нiби чекав цих слiв.
