- Допоможи, Катю! - сказав юнак, як тiльки лаборантка порiвнялася з ним.
- Нiколи, Андрiю, - вiдповiла Катя, уповiльнюючи крок. - Справ зараз море!
- Захист скоро?
- Пiслязавтра.
- А зараз ти куди?
- На консультацiю.
- На консультацiю? Але ж сьогоднi всi в акваторiї, - здивувався Андрiй. - Я щойно вiдтiля - ранiше звiльнився... Хто ж тебе консультуватиме?
- А це вже моя турбота, - посмiхнулась Катя.
За кiлька хвилин Енквен почув, як зiтхнув далеко внизу ввiмкнутий транспортер. Потiм по коридору дрiбно застукотiли пiдбори. Дверi розчинились, i до кiмнати зайшла Катя.
- Привiт, Енквене, - сказала вона.
Енквен легко стрибнув до неї. Поряд iз тендiтною дiвчиною триметровий робот зi своїми дев'ятьма кiнцiвками мав досить солiдний вигляд.
- Розумiєш, Енквене, нiяк не можу розв'язати однiєї задачi, морочуся понад тиждень... А без неї горить дипломний проект, - Катин голос забринiв од хвилювання.
- Горить? - здивовано перепитав Енквен.
- Ой, ну як ти не розумiєш! Горить - значить, провалюється.
- Провалюється? - ще здивованiше вигукнув робот.
- Та зрозумiй же ти: без цiєї задачi в мене нiчого не виходить. Розрахунки навiгацiї... Ось умова, послухай...
I Катя повiльно продиктувала задачу.
Енквен зупинився, мов укопаний. Тiльки у величезних його очах-блюдцях можна було помiтити неспокiйнi спалахи, що виказували напружену роботу мозку.
Мовчання тривало хвилини чотири.
- Так, звичайно, без програмування нiчого... - пробурмотiла Катя. Махнувши рукою, вона повiльно ступила кiлька крокiв до дверей. I тут Енквен швидко заговорив. Нiколи ще вiн так не поспiшав.
- Що, що? - розгублено зупинилася Катя, озирнувшись. - Нiчого не розумiю...
Тодi Енквен, легко пiдбiгши до лаборантки, взяв у неї з рук олiвець. Паперу не було. Єдиний аркушик, що на ньому Катя занотувала умову задачi, був весь покреслений. Та робот знайшов вихiд: вiн притьмом скочив до стiни i став виводити на її свiтлокремовiй поверхнi якiсь формули.
Катя напружено вдивлялася в те, що писав для неї Енквен.
- Збагнула! - нарештi вигукнула вона радiсно.
- До цього, - показав Енквен на останню формулу, - треба ще додати iнтеграл зiткнення.
- Ну, звичайно! Тут я вже упораюсь сама. Дякую, Енквене. Дай, я тебе за це розцiлую!
Та Енквен ухилився од незрозумiлої йому пропозицiї. Вiдбiгши вбiк, вiн закляк в очiкуваннi. 'Наче барс перед стрибком', - подумала Катя, зачиняючи за собою дверi.
Робот вийшов iз стану нерухомостi тiльки тодi, коли завмер звук вимкненого внизу транспортера.
Енквен ретельно витер вiнiловою щiткою всi написи на стiнi й повiльно пройшовся по кiмнатi. Так вiн робив завжди, коли не мiг вiдшукати логiчного розв'язання якоїсь проблеми.
Непомiтно стало вечорiти. Зачувши в коридорi знайомi енергiйнi кроки, робот увiмкнув люмiнесцентну панель, i денне свiтло затопило кiмнату.
Павло Пилипович, що ступив йому назустрiч, був у доброму гуморi. Заняття роботiв на водi минули сьогоднi успiшно.
Хвилин за сорок, нагомонiвшись донесхочу з Енквеном, начальник вестибулярного вiддiлу пiдвiвся, збираючись iти.
- Отже, навiгацiйну задачу розв'язано правильно? - ще раз запитав Енквен.
- Правильно, - стоячи перед роботом i дивлячись кудись поверх нього, вiдповiв Павло Пилипович. - Але де ти взяв цю умову? Я, на скiльки пам'ятаю, не давав тобi такої задачi.
- Попутно довелося розв'язати, - ухиляючись од прямої вiдповiдi сказав Енквен.
'В нього вже є свої таємницi', - подумки вiдзначив Павло Пилипович.
- Тепер iще одне запитання, шефе, - сказав Енквен. - Що означає дiя 'цiлувати'? Я не знайшов вiдповiдної iнформацiї.
Здається, вперше за всi три роки навчання роботiв молодий вестибулярник не знав, що вiдповiсти своєму учневi.
- Бачиш... Це довго пояснювати. Зараз уже пiзно. Я завтра принесу тобi книжку. Почитаєш...
ГНУЧКА ТАКТИКА
Оповiдання-жарт
- Така в загальних рисах схема АЕЗТа, автоматичного екзаменатора змiнної тактики, котрого створив наш колектив, - сказав на завершення професор. Вiн протер спiтнiлi скельця окулярiв i додав: - Хочу ще раз пiдкреслити - автомат по ходу дiї безперервно змiнює методику навчання, щоразу обираючи оптимальний варiант.
На узвишшi поряд з доповiдачем стояла приземкувата металiчна фiгура. Це й був новий автоматичний екзаменатор. Час од часу вiн клiпав зеленими очима, нiби хотiв сказати: а я знаю, шановнi члени комiсiї, щось таке, про що ви навiть гадки не маєте.
- Ви скiнчили? - запитав у професора секретар.
- Так.
- Є пропозицiя. Оскiльки зараз в iнститутi залiкова сесiя, непогано було б зразу ж залучити автомат до роботи. Його знання не викликають сумнiву. Тактику опитування вiн вибере якнайкращу i, крiм того, розвантажить хоч трохи наших викладачiв.
АЕЗТ нетерпляче переступив з кiнцiвки на кiнцiвку, розумiючи, що зараз визначиться його доля. Та хвилювався вiн надаремне: пропозицiя секретаря дiстала одностайне схвалення...
- Головне, не треба нервувати, - сказав професор, чомусь озирнувшись.
Але в коридорi було порожньо. Над дверима матово свiтилося табло: 'Тихо! Залiки й екзамени!'
- Якщо станеться щось, - хрипким од хвилювання голосом знову почав професор...
- Але що може статися? - заперечив АЕЗТ.
- Ну, хтозна, - знiяковiв професор. - Каверзне питання, скажiмо... Чи просто трапиться матерiал iз невiдомої тобi царини...
- Що ви, сотворителю! - мовив автоматичний екзаменатор, i в його голосi старому професору вчулось кепкування. - На те, про що ви кажете, немає нiяких пiдстав. Надiйнiсть моїх блокiв утричi бiльша проти звичайної. А щодо обсягу iнформацiї, зафiксованої в пам'ятi, то...
- Та знаю, знаю, - пошепки перебив професор. - Я зовсiм не про те...
Як пояснити цьому 'мудриголовi', що вiн хоче сказати? Та й чи потрiбно це йому?
Професор пригадав, як вiн хвилювався напередоднi своєї першої лекцiї. Як стояв перед дверима аудиторiї, де чекали на нього студенти. Стояв i не зважувався зайти. Правда, був вiн тодi не професор, а безвусий юнак-асистент, що сам мало чим рiзнився од студентiв. 'Надiйнiсть моїх блокiв', - подумки повторив вiн i похитав головою.
- Я увiйду, - тим часом сказав АЕЗТ. Фотоелементи його весело блимнули, i кiнцiвка впевнено лягла на ручку дверей.
Професор махнув рукою, мов плавець, що наважився стрибнути в холодну воду, i квапливо пiшов до лiфта.
АЕЗТ провiв його поглядом, i коли професор зайшов до кабiни, штовхнув поперед себе дверi.
Студенти - двадцять п'ять пар уважних очей - пильно стежили за вайлуватою статурою нового екзаменатора. На столах перед кожним лежали олiвець та аркуш чистого паперу.
- Здрастуйте, - чiтко промовив екзаменатор, пружним кроком перетинаючи аудиторiю. Здавалось, вiн не помiчає на собi подекуди цiкавих, подекуди iронiчних поглядiв.
- Ну, що ж, розпочнемо, - пролунало в тишi.
АЕЗТ пiдiйшов до першого ряду й окинув усiх уважним поглядом двох фотоелементiв.
- Залiк з диференцiальних рiвнянь ви маєте скласти протягом трьох днiв, рахуючи сьогоднiшнiй. - Вiн помовчав. - Хто з вас уже пiдготувався? пролунало несподiване запитання.
Студенти ошелешено перезирнулися.
