- Якi у вас пiдстави? - запитав Федiр Скеля.
- Правильна тактика в нападi й захистi, - гаряче сказав Ярослав. Схильнiсть до попередньої розвiдки. Вiдтак: оточення ворога...
Капiтан хитнув головою, немовби дiставши пiдтвердження власним думкам.
- Якщо це розумна матерiя, нам необхiдно порозумiтися з нею, - сказав Микола i з вiдчаєм позирнув на екран.
Кiр i далi змагався iз своїм ворогом. Зелений мур, що на цей час став уже суцiльний, обачно вгинався, коли робот ступав крок уперед, i зразу ж змикався слiдом за ним. З усього було видно, що посланцевi Землi довго не протриматись.
Капiтан увiмкнув передавач i вiддав наказ:
- Кiре, перед тобою завдання будь-що вирватися з вiдсiку. Причому зелена речовина не повинна проникнути за межi астробiологiчної лабораторiї.
- Чи можна менi... скористатися з... - долинув до кают-компанiї кволий Кiрiв голос.
- Так! - закричав капiтан, не дослухавши. - Вмикай лазерний пiстолет.
- Капiтане! - вигукнув Микола Борт.
- Спокiйно, без панiки! - гаркнув Скеля. - Бережiть очi.
Тiєї ж митi екран обiйняло слiпуче свiтло. Потiм воно згасло i спалахнуло знову. Тисячi вогненних голок, посланих Кiром, пронизали третiй вiдсiк, не виходячи за його межi. Зелена маса здригнула й вiдступила. Робот був схожий на фантастичного їжака, котрий настовбурчив свої колючки у хвилину небезпеки. Тiльки за голки йому правили лазернi променi слiпучо-бiлi нитки, що несли на своїй путi смерть усьому живому.
Лабораторiю виповнив бiлий дим. Видимiсть майже зникла, i капiтан швидко увiмкнув iнфразiр. Зелена маса конвульсивно посмикувалась. За всiма ознаками, пiд промiнням лазерiв їй було непереливки, i Кiр вiд оборони перейшов у наступ. У цi хвилини вiн був схожий на велетенського дикобраза, що повiльно ворушив своїми вогненними стрiлами-голками. Лазернi променi сягали на пiвтора метра, а потiм обривалися.
Логiчна схема сповiстила Кiровi, що вiн може пропалити стiнку вiдсiку, i тодi ворог розповсюдиться по всьому кораблевi. Ось чому робот максимально обмежив дiю променiв.
- Кiр щось надумав, - не вiдриваючи погляду вiд екрана, сказав астробiолог.
I справдi, робот став перебiгати з мiсця на мiсце, маневрувати. Здавалося, вiн виконує якийсь химерний танок. Кожен крок наближав його до заповiтного люка. У такт iз Кiровими стрибками погойдувались i вогненнi голки, що утримували зелену масу на певнiй вiдстанi.
Налагодити з роботом радiозв'язок не вдавалося. З третього вiдсiку долинали тiльки якiсь невиразнi шуми. Отож про те, як Кiр почуває себе, космонавти нiчого не знали.
Здiйснюючи хитрi фiнти, робот пробився до стiни, погасив частину променiв, аби не пошкодити панелi, а частину зiбрав у снiп. Ошелешене масованим вогнем, зелене шумовиння на кiлька метрiв одступило. Цього було досить, щоб Кiр з неймовiрною силою рвонув на себе люк i вискочив з вiдсiку...
Капiтан квапливо перевiв iнфразiр на коридор, i всi побачили, як робот почвалав у вакуум-камеру.
За кiлька хвилин по тому в динамiку почувся не зовсiм рiвний, але впевнений Кiрiв голос:
- Закiнчив бiоаналiз зеленої речовини, яка виросла у третьому вiдсiковi. Речовина має м'яку кристалiчну структуру. Та, беручи до уваги деякi ознаки, що я зараз їх перелiчу, це, безсумнiвно, жива матерiя.
- Жива! - наче луна, обiзвався Ярослав. Але Скеля i Борт замахали на нього руками.
Кiр почав був перелiчувати данi, засипаючи слухачiв цифрами. Одначе Скеля обiрвав його:
- Цифри запам'ятай. Доповiси потiм. А зараз нас цiкавлять тiльки логiчнi висновки.
- Сподiватися на те, що перед нами високоорганiзована матерiя, не доводиться. Зелена маса являє собою конгломерат бактерiй, якi утворилися iз спор. Причина такого бурхливого розмноження - сприятливi умови...
- Гiберелiн, - пробурмотiв Ярослав.
- Вид бактерiй у межах Сонячної системи невiдомий, - казав далi Кiр. Вони здатнi розщеплювати на атоми речовину, засвоюючи її. Винятком є iонiзований захисний пластик, що ним покрито стiни третього вiдсiку.
Залягла тривала мовчанка. Нарештi Микола Борт запитав:
- Невже в поведiнцi зеленої маси нема нiякого глузду?
- Не бiльше, анiж у дiях хмари сарани, що надибала на своїй путi перепону, - сухо сказав капiтан.
- Дозвольте сповiстити, - знову пролунав голос Кiра, - кiлька сот бактерiй проникло в моє тiло. Вважаю за необхiдне зробити собi iнтенсивне гама-опромiнення.
- Виконуйте,- вiддав розпорядження капiтан i крутнув верньєр.
На екранi знову з'явився третiй вiдсiк. Замiшання, яке кiлька хвилин тому тут посiяв Кiр, уже вляглось. Зелена маса вирувала, бухла, зловiсно перекочувала з одного краю до iншого. Що буде з кораблем, коли вона вирветься на волю? 'Петро Голубничий' напевне загине...
Кожного iз членiв екiпажу гнiтили тривожнi передчуття. Нарештi капiтан пiдвiвся i хрипко сказав:
- Друзi, чекати далi не можна! Ми повиннi термiново розробити план подальших дiй. Жаль, що Кiр...
- Бактерiй убито, - пролунав у динамiку роботiв голос. - Радiацiя пошкодила деякi мої нервовi центри. Але я спроможний виконувати команди людей...
- Спасибi, Кiре, - кволо усмiхнувся Федiр Скеля. - Тепер нас четверо... Що ж нам робити з третiм вiдсiком?
У кают-компанiї залягла важка тиша. Кожен розумiв, яку вiдповiдальнiсть покладено на нього. Вiдповiдальнiсть за друзiв, за корабель, за безцiнну iнформацiю, котрої чекає Земля.
- А чи не покрити нам ззовнi третiй вiдсiк iонопластиком? запропонував штурман.
- Нi, це все одно ризиковано, - заперечив капiтан. - Корабель не може весь час нести в собi бомбу, котра здатна вибухнути першої-лiпшої митi.
- Ми змонтуємо велику лазерну гармату i нацiлимо її на люк, - сказав Ярослав. - Тiльки-но зелений напасник переступить межу, ми розстрiляємо його впритул, як це робив Кiр.
Астробiолог запитально глянув на капiтана, але той знову заперечив:
- Де гарантiя, що при цьому якась частина бактерiй не проникне в iншi вiдсiки? Тодi ми нiзащо не впораємося iз зеленим чудовиськом. Воно проковтне весь корабель.
Космонавти уявили, як гине їхнiй красень зорелiт, i кожному стало моторошно.
До кают-компанiї зайшов Кiр. Вигляд вiн мав жалюгiдний: весь пом'ятий, кiнцiвки скалiченi, пластик, що прикривав фотоелементи, розбитий.
Робот мовчки наблизився до екрана i ввiмкнув третiй вiдсiк. Картина була невтiшна. Вся зелена маса веретенилась, немов навiжена. Проте в цьому був свiй смисл: за такого обертання виникала вiдцентрова сила. Вона вiдкидала зовнiшнi шари бактерiй до стiнок лабораторiї, i окремi смарагдовi язики мало не торкалися iонопластику.
- Ось що, - переборюючи вагання, сказав капiтан, - бiолабораторiя має бути катапультована. Iншого рятунку нема.
За кiлька хвилин космонавти зробили потрiбнi вимiри та обчислення i зайняли свої мiсця.
'Петро Голубничий' був сконструйований так, що при потребi мiг позбутися будь-якої iз своїх секцiй. Тим часом жодному з членiв екiпажу вдаватися до такої серйозної операцiї ще не випадало. Через те i Федiр Скеля, i Микола Борт, i Ярослав Смiливець, ба навiть Кiр помiтно хвилювалися...
Коли капiтан натиснув на кнопку, котра приводила в дiю катапульту, корабель весь здригнув. Од носа до хвоста його пройшла гальмiвна хвиля. Та за мить автоматичнi регулятори перевiрили i в потрiбному напрямку скоординували його полiт. Вiбрацiя припинилася. Стрiлки на пультi керування заспокоїлись, а сигнальнi лампочки згасли.
- Третiй вiдсiк одлетiв вiд нас досить далеко, - сказав астробiолог, вдивляючись у оглядовий екран.
Штурман скептично похитав головою:
- Окомiр твiй, Ярославе, не витримує нiякої критики.
- А що ти скажеш, Кiре? - запитав капiтан.
- Двадцять чотири кiлометри, - не вагаючись вiдповiв робот, немов чекав цього запитання.
- Двадцять чотири кiлометри! - повторив Скеля. - Пiшаниця долає цю вiдстань протягом п'яти годин.
