Автомобiль - п'ятнадцяти хвилин. А зорелiт 'ковтає' їх за якусь мiзерну частину секунди... Контейнер, що несе в собi смерть, пливе зовсiм поряд iз кораблем, немов прив'язаний до нього. Небезпека зменшилась, але не зникла. Очевидно, третiй вiдсiк дiстав малий iмпульс.
- Вiн i справдi дрейфує в наш бiк, - вигукнув штурман. - Менi здається, навiть збiльшується. - На цiм словi Микола запитливо позирнув на Кiра, незаперечного авторитета у всiх питаннях, що стосувалися вимiрiв у широкому просторi.
- Рацiя в цьому є, але не зовсiм, - статечно промовив робот. Iнколи вiн висловлювався досить загадково - звичка, перейнята ним ще вiд свого вихователя.
- Поясни, Кiре! - попрохав Микола.
- Вiдстань до вiдсiку поки що лишається незмiнна.
- Але ж вiн збiльшується.
- Так. Але, очевидно, тут вiдiграють роль внутрiшнi сили...
Тепер уже i неозброєному оку було видно, що контейнер iз зеленою масою бухне, як на дрiжджах.
- Всерединi ростуть спори, - пояснив астробiолог те, що й бет нього було зрозумiло.
I ось бiолабораторiя немовби пiд впливом якоїсь магiчної сили репає, з неї виростає фантастична смарагдова квiтка. Зеленi пелюстки її мерехтять, наче обсипанi коштовним камiнням. Стебло звивається, як змiя.
Але незважаючи на свою чарiвну красу, квiтка ховає в собi люту небезпеку. Хижа колонiя мiкроорганiзмiв вирвалась iз тюрми, в яку її було замкнено, i кидає виклик космонавтам.
Квiтка на якусь мить поколивалася на своєму довгому гнучкому стеблi, вiдтак рвучко потяглась до зорельота.
Першим одiрвав очi вiд страшної мани капiтан. Стрiмголов пiдскочивши до пульта керування, вiн натис кiлька кнопок - i в ту ж мить запрацювали фотоннi дюзи. Iз чашi-вiдбивача ринула слiпуча повiнь свiтла.
Люди плюхнули в антиперевантажувальнi крiсла i завмерли в болiсному чеканнi.
'Петро Голубничий' набирав швидкостi. З екрана добре було видно, як повiльно росте вiдстань мiж кораблем i смарагдовою квiткою, що на цей час уже стала схожа на зелену хмару.
Здавалося, хмарцi жаль розлучатися з кораблем. Вона простягала до нього довгi присоски, немов благаючи зачекати її.
Скеля, Борт, Смiливець i Кiр, не вiдриваючись, дивилися на випукле око оглядового екрана. Зелена хмарка вiддалялась. Спочатку вона перетворилася на недоспiлу помаранчу, потiм на котяче око i кiнець кiнцем - на зелену цятку, що за якусь мить зовсiм пропала в безмежних просторах космосу.
ЗАЛIЗНI СТУДЕНТИ
ДВОБIЙ НА ДНI ОКЕАНУ
Далеко серед безкраїх вод Атлантики загубився маленький клаптик землi острiв Енергiї. Останнiм часом до нього було прикуто погляди всiх землян, бо саме тут розмiстилася штаб-квартира великих робiт, що велися на днi океану.
Щоранку тисячi монтажникiв опускались у батисферах пiд воду, безлiч роботiв снувало по дну, допомагаючи зводити естакаду, монтувати найрозмаїтiших конструкцiй ферми, крiпити понтони...
Роботи-будiвельники були вузько спецiалiзованi: однi виконували роль вантажникiв, iншi займалися монтажем, а ще iншi - електрозварюванням. У зв'язку з цим кожен робот був певної форми. Монтажники зовнi нагадували велетенських шестиногих комах, носiї вантажiв скидалися на людей з надмiру довгими руками, а зварювальники - на крабiв з велетенськими клешнями.
Були тут i вихованцi Зеленого мiстечка. Iнститут хоч i вирядив їх на острiв Енергiї, але не забезпечив бодай найзагальнiшою iнформацiєю про те, що вiдбувається в районi будiвництва. Роботи мали самостiйно усвiдомити весь план гiгантської споруди. На це їм вiдвели чотири доби.
Вiдштовхуючись чутливими щупальцями, величезнi кулi повiльно пересувалися по дну вiд одного робiтника до iншого. Локатори роботiв вловлювали i фiксували кожен рух своїх повелителiв, аналiзували їхню поведiнку, запам'ятовували все необхiдне для подальшої самостiйної дiяльностi...
Вiдколовшись од iнших, Кiр поплив уздовж напiвзамуленого кабеля. Далеко позаду лишився будiвельний майданчик, освiтлений потужними прожекторами. Тепер Кiр плив у цiлковитiй темрявi. Довелось увiмкнути iнфразiр.
Кабель вивiв робота до невеликої споруди, облицьованої товстими свинцевими плитами. Пiсля детального дослiдження Кiр зрозумiв, що перед ним - Головний Акумулятор, енергетичне серце всiєї будови.
Зверху над Кiром промайнула чиясь тiнь. Що це? Робот нашорошився. З пiдводним царством вiн був обiзнаний погано, i великий електричний скат напочатку збентежив його.
Тим часом загадкова iстота, незважаючи на Кiра, повiльно кружляла над акумулятором, її, мабуть, щось вабило до цiєї споруди. Осмiлiвши, вона сильно тицьнулась у стiнку.
'Порушення роботи акумулятора може призвести до нещастя, станеться вибух, загинуть сотнi людей, - вiдзначив Кiр. - Треба негайно вiдiгнати небезпечне створiння'.
Кiр не знав, та й не мiг знати, що Головний Акумулятор має надiйний захист i ската йому боятися нiчого.
Робот дiстав сигнал небезпеки - i цього було досить. Не думаючи про себе, вiн кинувся на ворога.
Пiдпливши до ската, Кiр простягнув щупальце. Скат вiдсахнувся назад. Вiдтак усе повторилося знову. Збоку це скидалось на гру. Залiзне чудовисько обережно наступало. Скат маневрував вичiкуючи.
Нарештi роботовi поталанило наздогнати ворога. Двоє щупалець обхопили ската, i тiєї ж митi Кiра пронизав сильний електричний розряд. Смикнувшись, робот закам'янiв. З усiх кiнцiв його тiла до головного мозку полинули тривожнi сигнали, сповiщаючи про пошкодження. Сiпнувшись, безсило повисло двоє щупалець. В 'очах' - фотоелементах - замигтiли фiолетовi кола. Скат зупинився мiж водоростiв i гордовито дивився на ворога.
Отямившись вiд шоку, Кiр силувано озирнувся. Його пронизували якiсь химернi вiдчуття. Людина назвала б це болем i роздратуванням. Кiр був по сутi беззахисний: вiн не мав нiяких запобiжникiв. Та й хто мiг подумати, що на океанському днi з роботом може статися така пригода. А потiм - нiчого йому було вiдриватися од гурту...
Тьмяна пляма, що мрiла мiж баговиння, поступово набула чiтких обрисiв скат! Ледь розпiзнавши ворога, Кiр знову кинувся у бiй.
Скат, що не чекав нападу, на якусь хвилю загаявся. Цього було Кiровi досить. Мить - i страшна потвора гарячково забилася в залiзних роботових обiймах.
Кiр втратив орiєнтацiю. Все довкола пойняла пiтьма. Як у лихоманцi пульсував його електронний мозок. Та робот не вiдпускав ворога.
Обмацуючи слизьке скатове тiло, Кiр наткнувся на око i з усiєї сили штрикнув у нього металiчним пальцем. Скат здригнув i завмер.
Випустивши мертву здобич, Кiр, похитуючись, вибрiв на чисту воду i повiльно попростував назад, до будiвельного майданчика...
ЗАГАДКОВА ДIЯ
Енквен розважався, з мавпячою спритнiстю лазячи вверх i вниз по шведськiй стiнцi. Потiм, зачепившись за нiкельований щабель, вiн повис, дивлячись у вiкно. На широкому iнститутському подвiр'ї було порожньо. Тiльки на волейбольному майданчику самотня постать вовтузилася побiля сiтки та нова лаборантка швидко iшла кудись iз течкою пiд рукою. В течцi - Енквен це роздивився без особливих зусиль - лежав грубий конспект i пошарпаний пiдручник зоряної навiгацiї.
Енквеновi були до вподоби такi рiдкiснi днi (вони називалися вихiдними), коли вiн мiг ось так збирати iнформацiю, неквапом класифiкувати її, а все незрозумiле з'ясовувати пiд час вечiрньої зустрiчi з Павлом Пилиповичем, або просто Пашею, як звали його спiвробiтники.
Там, угорi, за товстою стелею, на пласкiм даху чотирнадцятиповерхової будiвлi, мiстився майданчик, з якого злiтали в синє небо швидкокрилi срiблястi машини. Дуже кортiло розглянути їх зблизька, помацати, залiзти до кабiни, натиснути стартер. Все це було знайоме роботам поки що лише теоретично. Ходити на авiамайданчик їм iще не дозволялось.
Навiть вiдсiля, з висоти останнього поверху, Енквен чiтко розрiзняв кожну билинку i досить добре чув кожне слово, мовлене там, унизу.
Юнак ще й досi вовтузився коло волейбольної сiтки. Прилаштувати її було не так-то просто. Поривчастий вiтер рвав сiтку з рук.
