тисячнi частки секунди.
Тепер ловлю себе на тому, що весь довколишнiй свiт перекладаю на мову часу. За вiкном швидко лине ластiвка. Я тут же мiркую, що, беручи до уваги швидкiсть i траєкторiю, їй до гнiзда летiти ще рiвно чотири й тридцять двi сотих секунди.
Ставши навшпиньки, бачу, як на подвiр'ї спiвробiтники грають у волейбол. Он Микола Михайлович, високо пiдстрибнувши, невiдворотнiм ударом 'гасить' м'яч, що злетiв над сiтку. Вiн тiльки торкнувся м'яча, а я вже точно знаю, де саме, в якiм мiсцi майданчика, пiд яким кутом i з якою силою приземлиться м'яч.
I так у всьому.
28 березня
Сьогоднi недiля - день, вiльний од занять. Власне кажучи, у вiдпочинку мають потребу нашi конструктори й вихователi. Ми ж спроможнi працювати протягом усiєї доби, якщо вiрити Мерлiсу, моєму сусiдовi.
Мерлiс спецiалiзується як збирач iнформацiї на нових планетах. Непогана спецiальнiсть, хоча я не промiняв би на неї свою - штурмана нестацiонарних трас. А втiм, я розумiю, що така симпатiя до спецiальностi - теж наслiдок навчання, чи, iнакше кажучи, 'виховання'.
Ми часто перемовляємся з Мерлiсом на ультракоротких хвилях. Вiн переглянув чимало мiкрофiльмiв, незнайомих менi, й засвоїв безлiч вiдомостей. Iнколи ми влаштовуєм справжнiй телевiзiйний обмiн. Та найбiльше менi до вподоби грати з Мерлiсом у яку-не-будь стратегiчну гру, скажiмо, в програмовi шахи. Поза цим я люблю обговорювати з ним рiзнi проблеми, за допомогою логiчних побудов захищати свої погляди й спростовувати чужi. Це, власне, та сама гра!
Недiльного ранку я поклав собi почитати.
Та ледве я засвоїв першi кiлька сторiнок, як пролунав короткий сигнал виклику. Я увiмкнув вiдеофон: це був Мерлiс.
- Важлива новина, - сказав вiн.
Я нашорошився.
- Головне випробування вiдбудеться не п'ятнадцятого липня, - проголосив Мерлiс.
- А коли?
- Першого червня.
- Тобто на цiлих пiвтора мiсяця ранiше визначеного строку? - здивувався я.
- Ти гарно знаєш арифметику.
- Але вiдкiля цi вiдомостi?
- То вже мiй секрет, - вiдповiв Мерлiс голосом Миколи Михайловича.
Хитрий збирач iнформацiї розклав акустичний спектр голосу нашого начштабу i потiм синтезував його вимову. Микола Михайлович, коли почув свiй голос збоку, тiльки мовчки посмiхнувся. Про це я дiзнався вiд Антона Макаровича.
- Значить, таємниця? - спитав я.
- Авжеж.
- I ти менi її не розкриєш?
- Можливо, пiзнiше, - дипломатично вiдповiв Мерлiс.
Я знав, звiдки Мерлiс дiстає останнi новини. Вiн власноручно змонтував надзвичайної чутливостi приймач, здатний ловити найслабкiшi сигнали переговорного пункту штабу.
I кому воно спало на думку пересунути строки головного випробування? Та з'ясувати це годi було й думати: всi добре знали, що Мерлiс надзвичайно впертий.
- А в чому, власне, рiч? - запитав я.
- Та от бачиш... учора з району Плутона вернулась автоматична станцiя.
- Це менi вiдомо.
- Але тобi невтямки, що вона привезла цiкаву iнформацiю. Фотокартки, як пiдозрюють, живих створiнь... Радiосигнали, котрих нiяк не щастить розшифрувати...
Я починав здогадуватися, в чому рiч.
- Менi поталанило спiймати повiдомлення, - рiвним голосом Миколи Михайловича казав далi Мерлiс. - Щойно Координацiйна рада Землi ухвалила послати на Плутон нашу партiю.
- I для цього...
- I для цього вони поклали прискорити весь хiд навчання, - закiнчив Мерлiс. - Бачиш, якби не я, ти дiзнався б про це все тiльки завтра.
3 квiтня
Удень розв'язав за чотири хвилини (замiсть належних дванадцяти) досить складну задачу з царини теорiї ймовiрностi. Це останнє завдання з тих, котрi належить виконувати в станi нерухомостi чи принаймнi не полишаючи кiмнати.
Микола Михайлович сказав, що за два-три днi менi - достроково! - буде надано право на вiльне пересування. За два-три днi настане хвилина, котрої я чекав мало не три роки. Та ранiше вона видавалася менi безмежно далекою, а тепер така близька!
6 квiтня
Сором зiзнатися, але я хвилююсь. Так, хвилююсь! Я вiдчуваю, як прискорюються процеси обмiну i сильнiше б'ється моє атомне серце. Невже через кiлька хвилин я стоятиму просто неба? Неба! Того самого неба, що стiльки лiт штурмують смiливцi - земляни i ми, їхнi вiрнi помiчники!
Востаннє кидаю погляд на шведську стiнку, довжелезнi стелажi з книжками, мiкрофiльмами й розмаїтою апаратурою. Хоч би що я побачив, хоч би де я побував, я пам'ятатиму цю кiмнату завжди.
Кроки! Вони ще в кiнцi коридора, але наближаються. Це хода Антона Макаровича. Вiн без автокара. Я ворушу всiма дванадцятьма кiнцiвками. Зараз вiдчиняться дверi, i я переступлю порiг.
Я зiскочу з тераси i гукну неголосно:
- Здрастуй, Земле! Здрастуй, небо!
ЗАЙВА ЛАНКА
ПОГРАБУВАННЯ БАНКУ
Дурницi ти варнякаєш, Грандо. Дурницi! Як це не почути, коли тут он скiльки навергано.
- Але...
- Просто вночi ти залишав свiй пост, ось i все.
- Де ж я мiг бути?
- Не знаю! Може, знову бiгав лiчити листя на деревах мiського парку чи кiлькiсть шпиць у колесах велосипедiв, що проїздять повз тебе.
- Клянуся Головною Машиною, мiстере Мельдерлiнг! Я нiкуди не вiдходив анi на хвилину. Цiлу нiч чатував.
- Чатував i не почув, як автогеном розрiзають сейф?!
- Автоген був безшумний, пане...
- Безшумний! А дверi в банк зламали теж безшумно?
Грандо винувато мовчав, похнюпивши голову.
- Старий ти, видно, став, голубе, - сказав мiстер Мельдерлiнг. За таку провину тебе належало б викинути на брухт!
- Змилуйтесь, мiстере Мельдерлiнг! Вибачте цього разу. Адже я мало не пiвтори сотнi лiт вiрою i правдою прислужуюсь Компанiї. Обiцяю, що нiчого такого бiльше не буде!
- Якби в тебе пильнiсть була так саморозвинена, як i самозбереження! Це було б непогано, дiдько б тебе взяв! Але як це ти з твоєю чутливiстю... Нi, не розумiю, - розвiв довгими, схожими на клешнi руками Мельдерлiнг.
За вузеньким вiкном сторожки ледь позначився блiдий невеселий свiтанок.
- А що це ти тулишся весь час у кутку? - знову загримiв по паузi мiстер Мельдерлiнг. - Нумо, вийди на свiтло.
Грандо неохоче виконав наказ.
- Iще, iще, - заохочував мiстер Мельдерлiнг, - не соромся, ось так.
Грандо перевальки вибрiв на середину сторожки, прагнучи чомусь стати до мiстера Мельдерлiнга боком. Та натреноване око начальника, здавалося, бачило все наскрiзь.
- Що це в тебе за щокою? - крикнув мiстер Мельдерлiнг. - Давай-но сюди! Та швидше!
Грандо, украй спантеличений, дiстав iз-за щоки й простяг своєму шефовi якийсь невеличкий предмет.
- Цього ще бракувало! - верескливий голос мiстера нагадував крик поросяти пiд ножем. - Вони спокусили тебе звичайнiсiньким шматочком намагнiченого залiза? Кинули тобi його, мов задрипаному собацi кiстку. I ти продав господаря! От i охороняй банк iз такими запроданцями! Негайно бiжи в майстерню i скажи, що я звелiв розiбрати тебе на деталi. Можливо, хоч транзистори та реле на що-небудь знадобляться.
