терниста. Здавалося, ось-ось фiнал. Вже по трьох останнiх ходах iз королiвського вiйська лишилася сама тура, що сирiтськи блукала десь на сьомiй горизонталi. Удiно вiдповiдав блискавично, майже не думаючи.
I раптом сталося чудо, справжнє шахове чудо. Вся зала охнула в один голос. Тура Джонi рушила пiд удар, вiддаючи себе на смерть. Не побити її було неможливо. Удiно взяв туру, i король супротивника не мiг зробити бiльше жодного ходу. Пат. Нiчия!..
Зрадiлий Джонi посмiхався, приймаючи з усiх бокiв поздоровлення. Ошелешений Удiно не мiг опам'ятатись. Як це Джонi викрутився! Адже мат, здавалося, був невiдворотний...
- Молодець, Джонi! - тим часом гукали довкола уболiвальники.
- Продемонстрував клас.
- Чи ба, хитрун. Спочатку навмисне пiддався, потiм раз!..
- А що? Досить йому виграти бодай одну партiю - i солiдна сума в кишенi.
- Це вже звiсно. Спочатку вiн ошелешив супротивника, а вже тепер доможеться свого.
- От побачите, вiн покладе зараз цього Удiно на лопатки!..
Тим часом почалась вирiшальна партiя.
Удiно виявляв тепер обережнiсть, i о першiй порi боротьба розвивалася спокiйно. Гра Джонi була дещо своєрiдна. Його манера водити рукою над фiгурами, немов пiд час спiритичного сеансу, дратувала Удiно. Але прискiпатись не було до чого, шахових правил Джонi не порушував. Та найбiльше дивувався Удiно тому, що його партнер став поводитись за дошкою розкуто, обачно, i кожен його хiд iз залiзною логiкою витiкав iз попереднього.
Над позицiєю Удiно, незважаючи на хитромудрий захист, стали покволом збиратися хмари. Удiно неспокiйно позирав на партнера, силкуючись збагнути його таємниче перетворення. I раптом дещо видалося йому пiдозрiлим.
Рука Джонi, як i ранiше, блукала над дошкою. Пальцi його завмирали то над однiєю фiгурою, то над iншою. 'Якщо вiн пiде конем, буде кепсько', подумав Удiно. Джонi непевно простяг руку до фiгурки коня. В цю мить Удiно випустив на пiдлогу запальничку i, прожогом нагнувшись, устиг побачити, як нога робота, що байдуже спостерiгав за грою, торкнулася черевика Джонi. Пiднявши запальничку, Удiно поклав її в кишеню. В цю мить Джонi пiшов конем! Кров припливла до голови Удiно. Вiн розгадав шахрайство Джонi. Та що робити далi? Змiшати фiгури? Здiйняти гвалт? Але де докази? Окрiм того, гру буде зразу ж припинено. А це значить: прощай виграш, що його Удiно вже вiдчував у своїй кишенi. Нi, вiн, людина, перехитрує робота!
Удiно вдав, нiби нiчого не помiтив, i грав далi. Коли Джонi, обираючи дальший хiд, знову почав здiйснювати над дошкою свої манiпуляцiї, Удiно затамував подих, мов кiт, що чигає на мишу. Рука Джонi на якусь мить зависла над крайнiм пiшаком, i Удiно обережно, можна сказати, з нiжнiстю торкнувся до ноги свого супротивника. I що ж? Джонi пiшов пiшаком. Це був не то що слабкий, а зовсiм безглуздий хiд, i вболiвальники довкола здивовано перезирнулися.
Здогад Удiно пiдтвердивсь, i вiн знову заспокоївся. Час вiд часу торкаючись ноги Джонi, Удiно без особливих зусиль розхитав ворожу позицiю, i вже за кiлька ходiв вона стала дiрявою, мов решето.
- Мат! - нарештi виголосив Удiно й пiдвiвся.
Тi, хто ставив на нього, - а таких була бiльшiсть, - тепер всiляко виказували свою приязнь до переможця i радiсть з приводу власного виграшу. Прибiчники Джонi юрмились похмурою купкою, обговорюючи всi перипетiї матчу. Сам Джонi, грубо вiдштовхнувши вайлуватого робота, що стояв побiля нього, понуро зашкандибав до виходу. Удiно провiв його поглядом i, коли грюкнули дверi, зареготав.
- Ти чого? - спитав у нього якийсь окадькуватий уболiвальник.
- Розумiєш... Я сьогоднi здобув не звичайну перемогу.
- А яку ж? - здивувався товстун.
- Подвiйну! Так, так, подвiйну! - i Удiно пiдняв руку, як боксер, що нокаутував свого супротивника.
МАЙСТЕРНЯ ЧАРЛI МАКГРОУНА
Мiстечко Тристаун невелике. Стоячи в однiм його кiнцi, бачиш iнший. Масивний банк, ратуша та хiба ще тюрма - ось i всi його, так би мовити, визначнi мiсця. Життя в мiстечку спливало тихо, сонно... Проте зi снiв усе й почалося.
1
Дебелий iз гривою сивого волосся Чарлi i цiєї ночi боявся заснути. Десь опiвночi вiн опустив ноги в старi розтоптанi пантофлi й пiдiйшов до вiкна ковтнути свiжого повiтря. Кругловидий самовдоволений мiсяць щедро освiтлював спадистi дахи схожих мiж собою, наче близнюки, будинкiв, шпиль ратушi, що незграбно стримiв оддалiк, вузьку кривулясту рiчечку, вiд якої долинав таємничий перегук жаб.
Лягати в постiль не хотiлося. Напiвпорожня холостяцька кiмнатка гнiтила, як склеп. У голову лiзли невеселi думки. Все життя Чарлi гнув спину на Компанiю. I без толку. Хоч би якусь дещицю вiдклав про чорний день. Але де - ледь кiпцi з кiнцями зводить.
Чарлi перевiв погляд на споруду банку, далi глянув на похмурий куб тюрми i зiтхнув. Нi, операцiя горла йому надто дорога. Лiкар, правда, взявши за вiзит свої п'ятнадцять монет, дещо втiшив Чарлi. Вiн сказав, нiбито хвороба не смертельна. Але що це за життя, коли тебе невiдступно змагають нiчницi?
Може, податися куди-небудь свiт за очi? Перетнути континент? Та хiба вiд себе втечеш?
Чарлi плюнув униз, на брукiвку. Нi, хай там що, а лишатися тут далi неможливо. Тiльки заплющиш очi, тебе звiдусiль починають обступати такi видiння, що мурахи по спинi повзуть. Хтось душить тебе кiстлявими пальцями. Важким каменем налягає на груди. Ти хрипиш, силкуєшся вирватись... i прокидаєшся весь у холодному поту. Це повторюється майже щоночi... Проклята хвороба, де вона тiльки взялася на Чарлi. 'Подумайте над операцiєю',- стали на думцi слова лiкаря. Легко сказати - подумайте!
Чарлi позирнув на банк i знову зiтхнув. Поруч iз банком сяяло iлюмiнацiєю нiчне кабаре. Подих вiтру доносив до Чарлi схлипування джазу, котре час вiд часу перекривав веселий жiночий вереск i басовитi вигуки п'яних чоловiкiв.
Чарлi презирливо скривився, вiдвернув голову вiд цього огидного гнiзда розпусти.
Нiчний птах, пролопотiвши крильми, навскiс пролетiв над будинком. Чарлi протер чоло, вiдганяючи важкi видiння, що знову облягли його.
Ще, здавалось би, зовсiм недавно вiн був непоганий iнженер. Певний час з ним, Чарлзом Макгроуном, провiдним спецiалiстом Уестерна, ручкалися великi тузи. Все це тривало недовго, власне, поки не приключилося нещастя з Кiсом. Бiдний Кiс. Вiдтодi, як шеф з усiєї сили гепнув ним об стiну кабiнету, вiн так i не змiг оговтатись.
Бiлковий Кiс, створений i вихований Макгроуном, повинен був збирати iнформацiю про поверхню Плутона i передавати її на Землю. Та ракета, що польотом її керував Кiс, вiдхилилась од курсу й, обминувши Мiсяць, вернулася на Землю. Радiограми, котрi справно передавав Кiс, про все, що зустрiчалось йому на земнiй путi, попервах вважали за передачi з далекого Плутона. Це призвело до великих непорозумiнь.
Ехе-хе скiльки довелось пережити!.. Макгроун знову зиркнув на похмуру будiвлю тюрми. Мабуть, цi споруди скрiзь однаковi,- подумав невесело. А далi думки знов обступили його, сiрi й важкi, наче осiннi хмари.
Компанiя викинула Чарлi, мов ганчiрку, не порахувавшись нi з чим. Спасибi, хоч маленьку лабораторiю не описали. Вона, власне, й дає йому невеличкий зиск...
Стало прохолоднiше. Макгроун позiхнув, щiльнiше загорнувся в халат i вийшов у коридор. Прочинивши дверi в крихiтну комiрчину, яка правила йому за лабораторiю, натис кнопку вимикача. На столику, пiдвiконнi, полицях i просто на пiдлозi стояли рiзнi прилади й лежали iнструменти.
Добре хоч робота є. Мiсiс Джонсон принесла вчора вранцi руку скаржиться, що пальцi перестали згинатися. Мабуть, знов щось iз координацiєю рухiв. Треба буде ретельно перевiрити контакти. З того часу, як мiсiс Джонсон ампутували правицю - сталося це, либонь, рокiв зо три тому,бiдолаха вже хтозна-скiльки зверталась до Чарлi. Негiдники з протезної компанiї пiдсунули їй абсолютний брак. Кiнцiвка потребувала безперервного ремонту. Нерiдко треба було мiняти не тiльки окремi деталi, а й цiлi вузли. З тим самим приходили до Чарлi й iншi клiєнти. Накидати бiдним калiкам брак було з боку протезникiв пiдлiстю. Та якби не цi шахраї - довелось би закинути Чарлi свої зуби на полицю.
Годинник пробив пiв на четверту.
Покiнчивши з протезом мiсiс Джонсон, Макгроун стомлено присiв на стiлець i одяг навушники бiопам'ятi: вiн полюбляв вести щоденник - уся нижня полиця шафи була заставлена геть списаними магнiтними стрiчками. Хтозна-нащо, але вони берегли хронiку життя Чарлi з його лiричними вiдступами й велемовними
