рази давати об'яви в газети: 'Остерiгайтеся сурогатiв! Справжнi багатобарвнi сни найвищого гатунку на бажання замовника гарантує тiльки фiрма Чарлза Макгроуна. Остерiгайтеся сурогатiв!'
Останнiм часом темпи життя в Тристаунi безумовно уповiльнились.
Надвечiр мiстечко завмирало. Вулицi порожнiли. Кожен поспiшав додому якнайшвидше дiстатись до постелi, забути на якийсь час деннi клопоти й турботи i зустрiтися увi снi з тими, хто дорогий i милий, з тими, кого, можливо, давно вже нема...
Дивна байдужiсть обiйняла мешканцiв Тристауна. Поспiль панували апатiя та бездiяльнiсть. Майже згасла цiкавiсть до рiзних видовиськ. Кiнозали стояли порожнi. Розважальнi заклади один по одному лопали, наче мильнi бульбашки. Популярне кафе-шантан 'Рожева баня', що поблизу вiд нього колись жив, а точнiше, гибiв Макгроун, теж розгубило всiх своїх клiєнтiв, i його власник тодi застрелився.
Неабияк пригас попит на вiдеозори. Нащо вечорами сидьма сидiти коло екрана, марнувати час, дивлячись безглуздi передачi? Можна лягти спати, заздалегiдь на потрiбну годину замовивши в Чарлi все, що тiльки заманеться.
Компанiї, котрi досi забезпечували обивателя рiзними видовиськами, попервах здiйняли галас, хотiли позивати Макгроуна i навiть завдали йому кiлька неприємних хвилин. Та, на щастя, дiло швидко зам'яли фармацевтичнi фiрми, прибутки котрих надзвичайно пiдскочили. Фiрми не встигали настачити снотворних таблеток, якi розкуповувались блискавично. Попит на снотворне безперервно зростав, бо кожному кортiло подовжити райдужнi сновидiння.
Час, що його вiдводили тристаунцi на сон, дедалi збiльшувався. Робота i сон - це, власне, складало добу. Та ось сон став катастрофiчно наповзати на робочий час. Володарiв мiстечка охопила тривога. Ажiотаж пiдiгрiвали численнi карликовi компанiї Тристауна, котрi почували себе досить незатишно внаслiдок бурхливої дiяльностi Чарлi.
О першiй порi Макгроун за допомогою солiдних внескiв гамував пристрастi. Але тривати довго це не могло.
Поєднавши кiнець кiнцем свої зусилля, ворожi Чарлi компанiї домоглися свого: Макгроун став перед судом.
Його звинуватили в злiсному розкраданнi суспiльного часу.
Тепер, коли пристрастi вляглися, безстороннiй лiтописець має змогу обкласти себе пожовклими комплектами газет i в усiх подробицях вiдтворити цей грандiозний процес, що набрав розголосу на всю країну.
Ми спробуємо коротко переказати хiд судового засiдання.
- Ей ти, сурогате! - гукнув Макгроун, вiдриваючись од дiлових паперiв.
Перед Чарлi вмить виросла струнка постать iз робленою посмiшкою на пластиковому лицi.
- Сигару! - наказав Макгроун.
Робот запопадливо простяг своєму метровi невеличку чорного дерева скриньку. Та закурити Чарлi не встиг. Дверi кабiнету без стуку розчинилися, й на порозi з'явилось двоє здорованiв у блакитнiй формi полiсменiв.
- Чарлз Макгроун? - запитав один п них, пильно дивлячись на хазяїна кабiнету.
Чарлi зблiд.
- Ви не помилились, панове, - поважно сказав робот з тiєю ж, здавалося, приклеєною усмiшкою.
- Ви заарештованi! - кинув один iз представникiв закону.
Вiн лiктем вiдштовхнув робота i ступив до Чарлi.
Макгроун безпорадно озирнувся.
- ...Отже, пiдсудний Макгроун, ви вiдмовляєтесь визнати себе винним?
- У чому? - вдавано спокiйно запитав Чарлi, незважаючи на репортерiв, що метушились коло нього.
- В тому, що, вдаючись до осудливих засобiв, надмiру подовжили сон громадян Тристауна i тим самим внесли хаос у дiлове життя мiста.
- Але, шановнi суддi, я зовсiм не намагався подовжити час сну. Я тiльки виконував замовлення, про якi тут стiльки вже йшлося. Замовлення на сни. Свобода дiлової iнiцiативи...
- То хто ж, як на вас, винуватий? - перебив його прокурор. - Хто викликав у Тристаунi 'сонну небезпеку', котра загрожує охопити всю країну?
- Винуватi фабриканти снотворного, - сказав Макгроун.
По залу покотив шумок.
- А чи не здається вам дивним, Чарлзе Макгроун, що до того, як з'явилась ваша фiрма, снотворнi пилюлi не були такi популярнi? - саркастично зронив прокурор, обсмикнувши на грудях бляклу мантiю.
Багатозначна пауза примусила всiх затамувати подих.
- Нi, в усьому виннi ви, Чарлзе Макгроун, - урочисто проголосив прокурор.
- З усiєю вiдповiдальнiстю заявляю: я нi в чому не винуватий! Макгроун несподiвано перейшов на крик. - Та якщо хочете знати, не судити мене треба, а пам'ятник ще за життя поставиш. Вписати моє iм'я золотими лiтерами в книгу почесних громадян Тристауна.
Вкрай переповнений зал тепер був схожий на розбурканий вулик. Таке не часто випадає чути. Слiпучi спалахи юпiтерiв освiтлювали натхненне обличчя Макгроуна i його простягнену руку.
- Я давав людям радiсть, - басовито гукав Макгроун, незважаючи на заперечний жест суддi.
- Але тiльки ввi снi, - встиг зауважити прокурор, коли Чарлi на мить змовк, щоб перевести подих.
- Так, у снi! - пiдхопив Макгроун. - А хто винуватий, що вони не бачать її насправдi?
- Припинити! - заволав прокурор. Але Макгроун уже розiйшовся.
- У мої сни люди тiкали, аби хоч трохи вiдпочити вiд горя й клопотiв, вiд скаженої гуркотняви й дикого ритму, що несе iз собою атомна цивiлiзацiя. Я створив майстерню радощiв.
- Примарних! - докинув прокурор.
- А ви можете запропонувати їм iншу? - сказав Макгроун, широким жестом обводячи зал.
- Засiдання припиняється! - заволав суддя. Та його слова потонули в дикому ревищi...
Сто двадцять днiв тривало судове засiдання. Було опитано безлiч свiдкiв. Списано десятки грубезних томiв зi свiдченнями Макгроунових клiєнтiв. Замовники горою стояли за Чарлi. Сам вiн переконливо доводив, що в мiру своїх скромних можливостей полiпшував собаче життя людей i тому зовсiм не вiдчуває за собою нiякої вини. Навпаки, вся його дiяльнiсть варта подяки й винагороди, а не покарання.
Та суд не взяв до уваги його аргументiв.
Потiм Макгроуновi адвокати оскаржили вирок суду. Зi свого боку, нову ухвалу опротестували позивачi, перед мiж яких вела могутня фiрма 'Екран щастя'.
До боротьби стали сили, що в порiвняннi з ними Макгроун видавався жалюгiдним пiшаком.
Вiд тривалої тяганини по судах Чарлi зовсiм зубожiв. I коли йому кiнець кiнцем пощастило виборсатися з цiєї клейкої павутини, вiн змушений був найнятись кур'єром у контору фiрми 'Фармако й К°', що на судi виступала йому на захист.
Мешканцi Тристауна часто бачать його згорблену постать. Чарлi важко бреде вулицею, похнюпивши голову, намагаючись не дивитися на перехожих.
ЗАЙВА ЛАНКА
- Як я це собi уявляю? - перепитав iнженер-кiбернетик Маккензi й на хвилину замислився. - Ну, хоч би так. Етап перший. В один iз спекотливих днiв ти йдеш вулицею. Тобi хочеться пити. Ти пiдходиш до продавщицi, даєш їй монету, i дiвчина притьмом наливає тобi склянку напою.
- Але де тут автоматизацiя? - здивувався iнженерiв спiврозмовник, молодий лiкар-радiолог. Обоє вони працювали в однiй фiрмi й полюбляли погомонiти пiсля того, як скiнчиться робочий день.
- Її ще нема тут, автоматизацiї, - сказав iнженер. - Не будемо забiгати наперед. Етап другий. Та сама вулиця i та сама спекота. Тебе мучить спрага. Ти пiдходиш... Нi, не до привiтної продавщицi, а до автомата, кидаєш монету у вiдповiдну щiлину - i бери свiй напiй. Як бачиш, тут уже наявна автоматизацiя, щоправда у зародковому станi.
- Непоганий етап, - сказав лiкар.
- Та йому притаманна суттєва вада.
- Яка?
- Тут не обiйдешся без людини. Вона - невiд'ємна ланка, - пояснив Маккензi.
- А третiй етап?
