коментарями.
Крiзь вiконце цiдився тьмяний свiтанок. Чарлi скинув навушники. Ступив кiлька крокiв до дверей.
Раптом вiн боляче вдарився об гострий кут якоїсь скриньки. Макгроун нагнувсь i не без зусиль поставив на стiл старий бiоперетворювач. Чарлi випадково купив його ще за тих щасливих лiт, коли працював в Уестернi. Вiдтодi користуватись випромiнювачем якось не випадало, не було нагоди.
Макгроун рукавом стер пил з антени. Замрiявся. А що, коли... Вражений ще не зовсiм визрiлою думкою, вiн метнувся назад до шафи, сквапно вiдчинивши дверцi, ухопив перший-лiпший блок i вернувся до бiоперетворювача. Руки по-старечому тремтiли. В химерному передранiшньому свiтлi Чарлi ледве розгледiв на блоцi давнiй злинялий напис: 'Захiд. Бабине лiто. Моя перша вiдпустка'.
Пульт настройки... Реле часу... Чарлi вилаявся: перегорiв середнiй нерв, треба змiнити...
Наступної ночi Макгроун вперше по такому тривалому часi спав спокiйно, його нiхто не душив. А сновидiння були одне прекраснiше за iнше. Макгроуновi снилися зеленi луки пiд далеким Пiтерстоуном, де вiн працював багато лiт тому, духмянi ночi Захiдного узбережжя i ласкавi руки мiс Шелл.
Чарлi прокинувся з блаженною усмiшкою. Мiстечко ще дрiмало. По вулицi, здiймаючи куряву, проїхав реабiль, ущерть завантажений колодами, i Чарлi, пчихнувши вiд пилу, незадоволено грюкнув вiкном.
У коридорчику почулися кроки.
- Доброго ранку, Чарлi, - сказала мiсiс Джонсон. - Як моя рука?
- Що можна, зроблено, - кволо усмiхнувся Макгроун. - Проте центральний нерв виготовлено, як вам вiдомо, досить невдало.
- Замучила вона мене, - поскаржилась мiсiс Джонсон, беручи пiд пахву рожевий протез.
- Купiть нову, - чи не в двадцяте порадив Чарлi.
- Нова дорого коштує, - сказала мiсiс Джонсон.
Макгроун промовчав.
- Ви вiрите, навiть увi снi нема вiд неї спокою, - по паузi знову стала до розмови вiдвiдувачка.
- Увi снi? - пожвавiшав Чарлi. - Та ви присядьте.
- Знаєте, вночi навiть гiрше, нiж удень.
- А хотiлось би вам, щоб уночi рука вас не мучила? - запитав Чарлi з загадковою усмiшкою.
- Чи хотiлось би? Господи! Та я все вiддала б за допомогу, - вигукнула мiсiс Джонсон.
- Це коштуватиме куди дешевше, -зауважив Чарлi. - Ви будете бачити сни.
- Сни? - розчаровано протягла клiєнтка.
- Так, сни, сни на замовлення, яких вам тiльки заманеться. I ви забудете про все...
Мiсiс Джонсон мовчала, не знаючи, що вiдповiсти.
- Що ви, примiром, забажали б побачити сьогоднi вночi? - запитав Макгроун.
2
- Я замовила на три години ночi недiльну проповiдь преподобного Мартiна, - сказала сива дама, побожно зводячи догори очi, - а ви натомiсть пiдсунули менi бiй бикiв.
- Очевидно, сталось невеличке змiщення...
- Можливо, з вашого погляду, преподобний Мартiн i бик - це те саме? не слухаючи, докинула дама.
- Я такого не казав, - м'яко заперечив Макгроун.
- Ще цього бракувало! - на якусь мить дамi перехопило вiд обурення подих.
- Однак погодьтеся, що всi вашi попереднi замовлення...
- Але бики, розумiєте - бики! - буклi дами аж тремтiли вiд гнiву.
- Думаю, цього бiльше не станеться, - сказав Макгроун примирливо. Бачите, зараз стiльки замовлень зi всього Тристауна!..
- Я розумiю, - сказала дама.
- Може, ви бiльше не хочете? - запитав Макгроун, нетерпляче махнувши рукою.
- О, що ви, мiстере Чарлз, - злякалася дама. Вона поклала на стiл акуратно запечатаний конверт i сказала: - Сьогоднi вночi я хотiла б побачити покiйного чоловiка.
На цiм словi вона пiднесла до очей мережаного носовичка.
- Ви маєте з нього фото? - запитав Чарлi.
- Звичайно, я ж знаю, - заметушилась дама. - Я ж знаю... Будь ласка.
Вона простягла Макгроуновi бляклу фотокартку. На Чарлi з легкою мiною презирства дивився худорлявий вилицюватий чоловiк у новенькiй формi космонавта.
- Що ж, це можна, - сказав Макгроун, кладучи фотокартку на конверт.
- О, дякую вам! - аж засяяла дама i, пiдвiвшись, попростувала до дверей.
- Хто далi? - крикнув Макгроун у коридор.
Мало не зiткнувшись з дамою, до кiмнати увiйшов дебелий юнак зi спортивною статурою.
- Грошi знову потiм? - суворо запитав Макгроун.
- Чесне слово, востаннє, - винувато усмiхнувся хлопець.
- Чого тобi хочеться на нiч?
- Замовлення те саме. Який-небудь незаселений острiв. Щоб жодної живої душi не було... Й тиша. Проклятий конвейєр скоро доведе мене до божевiлля, це напевне.
- Ну, гаразд, - сказав Макгроун. - Пiдшукаємо тобi острiв. Ти мешкаєш там же?
- Так, координати тi самi.
- Можеш iти.
Зрадiлий хлопець швидко попростував до виходу, очевидно, побоюючись, що Макгроун може передумати.
- Ось що, - сказав Чарлi навздогiн, - скажи там, що сьогоднi я бiльше не приймаю. Все. Лавочку прикрито.
Крiзь прочиненi дверi долинув гомiн невдоволених голосiв.
- Тридцять замовникiв - межа, - проголосив Макгроун, пiдводячись. - Вас багато, а я один. Приходьте завтра зранку, якнайранiше.
- Зараз я на черзi, - сказала ще зовсiм юна дiвчина з блiдим лицем. Може, ви мене приймете?
- Нi, люба, нiчого не буде. I так потужнiсть завантажено до краю, сказав Макгроун i зачинив дверi.
Вiн не збрехав. Бiопередавач його щоночi працював на повну потужнiсть. I все одно виконати всi замовлення Чарлi не мав змоги. Щодень їх надходило дедалi бiльше. Той хотiв зустрiтися ввi снi з другом дитячих лiт, що давно загубився в житейському морi. Iншому забаглося пополювати в джунглях, як вiн прочитав про те в якiйсь пригодницькiй книжцi. Ще iнший цiкавився - з пiзнавальною метою - нiчними кабаре на Монмартрi...
Слiд сказати, не всi клiєнти йшли вiд Макгроуна вдоволенi. Декому доводилось i вiдмовляти. Це було тодi, коли Макгроун не мав вiдповiдної iнформацiї. Таке iнколи траплялося, хоча книжковi полицi Чарлi вгинались од грубезних довiдникiв i сувоїв кiноплiвки. Та все одно на його поточний рахунок надходили новi й новi суми...
Макгроун пiдiйшов до вiкна i з задоволенням зупинив погляд на солiдному будинковi банку.
За пiвроку iнженер Чарлз Макгроун перебрався в новий комфортабельний особняк. Попереднiй власник особняка, фабрикант фотоелементiв для роботiв, не витримавши конкуренцiї, збанкрутував. Вiн переїхав у бiдняцький квартал. А коли передавав Макгроуновi ключi вiд свого будинку, то заручився словом, що Чарлi безкоштовно постачатиме йому сни.
На той час фiрма Чарлза Макгроуна так розрослася, що штат iз трьох десяткiв пiдручних ледве мiг упоратися зi зливою замовлень. Свiй винахiд Макгроун тримав у глибокiй таємницi. Новi вдосконаленi бiопередавачi було встановлено в бетонованому пiдвалi, вiкна котрого ще попереднiй власник укрiпив гратами. Не вдовольнившись цим, Макгроун поставив iще й електростатичний захист. Тепер навiть горобцi не могли безкарно пiдлетiти до вiкон таємничого пiдвалу.
З висоти балкона Макгроун нерiдко позирав у бiк банку i майже нiколи не скидав оком на тюрму. Останнiм часом вiн дедалi частiше зорив на мiську ратушу, i рожевi думки про посаду мера приємно тiшили його марнолюбство.
Кiлька разiв у Макгроуна то в тiй, то в тiй частинi мiстечка з'являлися конкуренти. Вони робили спроби перейняти клiєнтуру Чарлi, збити цiну на сни. Але методи конкурентiв були недосконалi, i замовники вже наступного дня вiдвертались од них. Головна таємниця Чарлза Макгроуна - настроювання передавача в резонанс iз альфа-ритмом замовника- лишалася нерозгаданою. I все одно Макгроуновi доводилось чотири
