Але я заговорився, тому вернусь до наших Близнят.
У дитинствi я понад усе цiкавився астрономiєю. Улюблене моє заняття було спостерiгати в телескоп зорi. Ми з батьком влаштували на горищi нехитру обсерваторiю, i не було менi бiльшої насолоди, анiж вивчати небо. Зокрема, я частенько нацiлювався на голубуватого красеня Мiсяця, що на той час мав уже штучно створену атмосферу. Якось менi навiть вручили медаль Московського астрофiзичного товариства 'За точнi вимiри', проведенi над Данетом - пласким штучним супутником Землi, - супутник мав змiнну масу i, як наслiдок цього, досить плутану траєкторiю.
- Уго, йди обiдати! - кликала мене мати.
- Йду, мамо, - вдесяте вiдповiдав я, не маючи сили вiдiрватися вiд чарiвного видовиська, котре вiдкривала передi мною система оптичних лiнз.
У батька була велика бiблiотека з астрономiї та астрофiзики, i незабаром я захопився читанням. Мою дитячу уяву вражали грандiознi картини космосу. Приблизно в той же час я став систематично переглядати мiкрофiльми зi звiтами про польоти кораблiв у мiжпланетнi простори.
Пам'ятаю, одного разу я допiзна засидiвся в бiблiотецi. Старий годинник прокував дванадцять, потiм першу годину ночi (в школi починалися екзамени, i роботи було чимало).
Кiнець кiнцем я згорнув грубий конспект, ляснув долонею по вiнiловiй оправi. На сьогоднi досить. Я пiдвiвся, позiхнув, ступив крок до стелажiв. Полицi, щiльно заставленi книжками, мiкрофiльмами та блоками бiопам'ятi, сягали аж пiд стелю. Тут були старовиннi трактати, зорянi довiдники i найновiшi каталоги - батько мало не щодня приносив iз пошти важкеннi бандеролi.
Задерши голову, я оглянув полицi. Скiльки тут непрочитаного i непроглянутого! Мою увагу привернув шкiряний корiнець якоїсь прадавньої книжки. Я присунув стiлець i дiстав грубий зачитаний фолiант. Книжка й справдi була досить солiдного вiку. Я вже не пам'ятаю точно, якого саме року її видрукували, та здається, то була друга половина двадцятого столiття.
Я стер рукавом пил з оправи. Стародавнiй шрифт, пожовклий вiд часу папiр... Це був популярний пiдручник з астрономiї. Цiкаво, чим тодi займалися вченi? Я навмання розгорнув книжку. Формули, таблицi, цифри, цифри... 'Що нас чекає на Мiсяцi....' 'Розрахунки траси на Венеру...' 'Зодiакальне свiтло...' 'Найновiша теорiя тяжiння...' Гм, найновiша! її ж було спростовано буквально за якихось п'ять рокiв. 'Улюблениця шести сонць...' Цiкаво! Я сiв у крiсло, присунув настiльну лампу i став читати.
Мова йшла про планету, небом якої одночасно мандрувало бодай чи не шiсть сонць. Дивовижний свiт вразив мою уяву. Пробiгаючи сторiнку за сторiнкою, я забув про час.
Скiльки води спливло вiдтодi! Чимало випало менi пережити. Позаду i експедицiї у безмежний космос, i та страхiтлива катастрофа на Марсi... Проте й зараз я нiби бачу поперед себе батькову бiблiотеку, поспiль заставлений диктофонами письмовий стiл (до нього менi категорично було заборонено пiдходити), стелажi, горiшнi полицi яких губилися в напiвмороцi, рiвний яскравий елiпс од настiльної лампи.
Тiєї ночi менi й на думку не спадало, що химерний свiт iз шести сонць стане метою мого життя.
Вiд давнього паперу, здавалося, струмували невловимi пахощi. Можливо, так пахне час?
Я блискавично пробiг роздiл, присвячений iсторiї питання. Люди з давнiх-давен мiж iнших зiрок спостерiгали i сузiр'я Близнят, де найяскравiшими були Кастор i Поллукс. До 1718 року нiхто не вiднаходив у цiй системi нiчого особливого. Та ось англiйський астроном Брадлей спрямував свiй телескоп на небо й раптом виявив, що Кастор, власне, не одна зiрка, а двi, тобто, що це два велетенських i жарких сонця, поєднаних мiж собою могутнiм тяжiнням. Iнакше кажучи, Кастор був схожий на гiгантську гантель.
Обидва сонця обертаються довкола одного центра.
Вiдкриття Брадлея викликало сенсацiю. Астрономи всього свiту кинулися до своїх телескопiв, аби перевiрити й уточнити повiдомлення англiйського колеги. Заскрипiли пера математикiв. їм би дуже знадобились обчислювальнi машини, проте вони з'явилися лише через кiлька столiть по тому.
Виявилось, що подвiйне сонце Кастор обертається досить повiльно,звичайно, в наших, земних масштабах: його перiод обертання складає не багато не мало - 341 рiк.
Дослiдити подвiйне сонце було не так-то просто. Рiч у тiм, що рух небесних тiл, який астрономи спостерiгають в оптичнi прилади, не є справжнiм. Зiрка завжди рухається в площинi, що нахилена до прямої нашого зору пiд якимось кутом. Я це гаразд збагнув через два днi, коли, склавши на п'ятiрку останнiй екзамен, вiдпочивав на однiй iз спортивних баз Мiсяця, поблизу кратера Аристарх. Вийшов, пам'ятаю, з намету - так ми називали комфортабельну кулю, в якiй мешкали. Була нiч, тривала нiч, до якої ми ще мали звикнути.
Дiлянка Мiсяця, де розташувалася база, була незаймана: її не утюжили бульдозери, не вдосконалювали лiсники. Весь район планувався пiд заповiдник. Я iшов, обережно минаючи споконвiчнi кратери й пiки скам'янiлої лави; тут усе було так само, як i тодi, коли на поверхню Мiсяця вперше ступила людина. В чорному небi, поцяткованому зiрками, непорушно зависав блакитний глобус Земля. Йти було незвично легко - давалося взнаки порiвняно слабке тяжiння на Мiсяцi. Та я знав, що небезпека зiрватися в яку-небудь трiщину вiд цього не стала менша, i весь час не втрачав пильностi. Бездоганно пiдiгнаний скафандр дозволяв маневрувати легко й невимушено.
Iнколи я уповiльнював крок i озирався. Довколишнiй пейзаж був схожий на намальовану тушшю картину, автор якої надмiру захопився гострими кутами. Нiяких переходiв, нiяких напiвтонiв! Перед вильотом на базу вчитель пояснив нам причину цього незвичайного явища. На землi пересiчена мiсцевiсть поступово вирiвнюється пiд дiєю вологи та вiтру. Цей процес триває вже багато мiльйонiв рокiв. Тим часом на Мiсяцi, поки до нього не дiсталась людина, не було нi води, нi атмосфери. Саме тому мiсячний ландшафт такий химерний i здається засiяним велетенськими сталагмiтами.
Вузенька, ледь помiтна стежечка - яз великими труднощами виявив її, присвiчуючи собi лiхтариком, - бiгла вгору, намотувалась на досить стрiмкий пiк, мов спiраль. Вибрiвши на вершину, я перевiв подих, позирнув униз. По одному з валунiв повзав якийсь свiтляк, описуючи правильне коло. Спостерiгаючи за ним, я збагнув раптом складнi астрономiчнi формули руху зiрок, формули, сутi котрих у класi нiяк не мiг добрати. Завчити їх я завчив, але пiзнати їхнiй смисл був незугарний. I раптом тут, на вершинi мiсячного пiка, настало прозрiння. Скажiмо, цей свiтлячок справдi описує правильне коло. Оскiльки я перебуваю майже точно над ним, то бачу коло неспотвореним. Якби ж я подивився на свiтляка збоку, то його рух видавався б менi вже зовсiм iншим. Я уздрiв би не коло, а елiпс. Ну, а зорi? - подумав я. Власне, це тi самi свiтляки. Якщо зiрка рухається в площинi, сильно нахиленiй до прямої зору спостерiгача, ясно, що її рух видаватиметься спотвореним...
Але я захопився i тому знову вернусь до тiєї пам'ятної ночi в батьковому кабiнетi, коли вперше познайомився з дивовижною системою з шести сонць, про якi вже нiколи не мiг забути.
Згодом я дiстав i перечитав про сузiр'я Близнят усе можливе.
Я дiзнався, що пара сонць, котрi утворюють Кастор, перебуває в сiмдесят шiсть разiв далi одна вiд одної, нiж наша Земля вiд свого Сонця. Це приблизно така вiдстань, як од Плутона до Сонця. Менi стало вiдомо також, що загадкова зiрка Кастор недовго перебувала в 'роздвоєному станi'. Ще в шiстнадцятому столiттi завзятi астрономи виявили поблизу Кастора маленьку, ледве помiтну зiрочку дев'ятої величини. Зiрочка ця нiчим особливим не вiдзначалася. Та з часом було встановлено, що в своєму русi вона супроводжувала обох близнят (їх назвали Кастор А i Кастор В) у їхньому спiльному польотi.
Знову зчинився шарварок. Посипалися рiзнi припущення, гiпотези. Згодом математикам поталанило переконливо довести, що нова зiрочка має всi пiдстави претендувати на роль третього близнюка. За аналогiєю її назвали Кастор С.
Що можна сказати про третього брата? Хоч як це дивно, вiн виявився повною протилежнiстю в порiвняннi з першими двома - великими i гарячими сонцями. В давнiй народнiй казцi оповiдається: жило собi три брати, два розумнi, а третiй дурень. На противагу двом рослим близнятам Кастор С виявився карликом. Вiн був неабияк вiддалений од старших братiв, i до того ж дуже тьмяно свiтився.
Що таке рiк? Це час викiнченого циклу, повного оберту Землi довкола Сонця, якщо казати про нашу планету. Саме тут, на нашiй рiднiй Землi, виникли в людини першi астрономiчнi поняття, якi вона перенесла згодом на iншi свiти.
То що ж можна сказати про третього брата - примхливого карлика Кастора С, який обертається довкола головних зiрок з перiодом... кiлька десяткiв тисяч земних лiт! Нiчогенький собi рiк, чи не так?
Менi не раз спадала думка про живих iстот, котрi, можливо, мешкали в районi далекого сузiр'я Близнят. Як довго вони мають жити, за нашим, ясна рiч, земним уявленням! З погляду людини, думав я, вони
