практично безсмертнi. Якi вони з виду? Чи мають iнтелект? I якщо так, то якого рiвня досягли, рухаючись по безмежнiй спiралi еволюцiї? Заплющивши очi, я мрiяв про зустрiч iз ними, про контакт двох цивiлiзацiй, що забезпечить людству, так само як i його новим друзям, небачений прогрес...
Менi тодi навiть не снилося, що не в мареннях своїх, а насправдi я полечу сюди, до таємничого сузiр'я Близнят, про яке протягом столiть сперечалися земляни.
Сторiнки давньої книжки, здавалось, ожили. Забувши про завтрашнiй екзамен, я читав, читав, i сон тiєї ночi був од мене далеко.
Автор яскраво змальовував життя на передбачуванiй планетi, в небi якої гуляє не одне, а кiлька сонць. Вiн розповiдав про людину, котра чудом попала на цю планету.
...Погас вогонь, що виривався з ракетних дюз, i корабель м'яко опустився на загадкову твердь. Годi тут було шукати якiсь особливi урвища i скелi. Все було начебто на Землi. Людина нагнулася й помацала грунт пухкий. I рослиннiсть є. Правда, не дуже щедра. Та й з кольору якась дивовижна. Точнiше кажучи, колiр не один, а кiлька. Ну, нiчого, екiпаж матиме час докладно вивчити це явище.
А загалом - нiчого особливого. Якщо вiдверто, пiлот навiть розчарований трохи. Чи варто було летiти стiльки? Такi самi мiзернi кущики вiн бачив i на Марсi, й на Венерi.
Космiчний мандрiвець ступає кiлька крокiв, задирає голову. По небi неквапом повзуть пухкi хмари.
Котра, власне, година, як на мiсцевий час? Мабуть, полудень. Голубе сонце стоїть у зенiтi, цiдить гаряче промiння. Та що це? Катастрофа? Виверження вулкана? Пожежа? На обрiї повiльно i нiмо розповзається багряна пляма.
В навушниках пiлота звучать тривожнi сигнали. Товаришi непокояться, кличуть його назад, у ракету. Та якась сила змушує пiлота завмерти на мiсцi.
Червоне полум'я розхлюпується далi. На блiдому небi, над самiсiньким видноколом, вимальовується вогненний окраєць. Вiн дедалi збiльшується. Що воно за диво? Пiлот ледве тамує крик. Нове сонце?
Так, нове сонце! Велетенський червоний диск пливе до свого блакитного побратима.
Все довкола змiнюється. Рослиннiсть, що кiлька хвилин тому здавалась голубувато-блiдою, повниться пурпуром. Гостре на кiнцях стебло тягнеться до свiтила, немовби вiтаючи його.
Планета двох сонць! Як химерно переливаються барви!
Пiлот подає сигнал, i з корабля висипають усi члени екiпажу. Вони не можуть намилуватися казковим видовищем.
- Зараз саме полудень, - зауважує штурман, поглянувши на свiй хронометр.
- Дивлячись на яке сонце зважати, - стає до розмови капiтан.
Червоне сонце має, очевидно, досить малий перiод обертання. Воно непомiтно хилиться до обрiю, в той час як його блакитний побратим тiльки-тiльки поминув зенiт.
Хмари, обляпанi кiновар'ю, простують своєю дорогою. Жалюгiдна рослиннiсть видається тепер бурою. Ледь темнiє.
- Погляньте! - заволав молодий планетолог.
Всi озираються в його бiк. Вiн тицяє рукою у вiддалену сопку. Таке враження, наче на її вершинi спалахнув раптом величезний смарагд. Зеленi променi линуть у простiр, пронизуючи двобарвне небо.
- Котяче око! - шепоче хтось.
Воiстину котяче око. Довколишнiй простiр повiльно повниться кришталево-чистим зеленим свiтлом. Воно лине вiд сопки догори, до двох свiтил-побратимiв.
Вiд трьох сонць планету оповив феєричний серпанок. Тепер пiлот уже не думав, що прилетiв сюди надаремне. Корабель, до якого вони так звикли за довгi роки польоту, раптом здався їм чужим. Його нiс пломенiє пурпуровим полум'ям, кулястий вiдсiк штурмана - темно-вишневий, магнiтнi вловлювачi здаються крильми казкової жар-птицi, такi вони яскравi й барвистi. Блакитнi смуги перетинають корпус, що з дня його виготовлення був тьмяно-срiблястий. Зеленi плями на дюзах наче намальованi.
Та що там корабель! Навiть одне одного люди впiзнають не без труднощiв. Так рiзне свiтло вiд трьох сонць спотворило їхню зовнiшнiсть.
Глибокi багатобарвнi тiнi, звиваючись, повзли по землi, коли з-за обрiю вервечкою одне за одним випливло ще три сонця: бiле, синє й оранжеве.
Бракує мовi людськiй слiв, аби змалювати фантастичну картину, що спалахнула раптом перед зором зачудованого екiпажу. Це було якесь безумство барв. Дивовижнi свiтловi комбiнацiї змiнювали одна одну щомитi, i тому здавалося, нiби всi довколишнi предмети перебувають у безперервному русi. Кожна деталь пейзажу раптом набула фантастичних ознак. Свiт загубив чiткi обриси, став розмитий, нереальний.
Люди iнстинктивно з'юрмилися в тiсний гурт, перекидаючись короткими реплiками: вони розумiли одне одного з пiвслова.
О, звичайно, пiсля цiєї експедицiї в людськiм лексиконi з'являться новi слова. Не можуть не з'явитися, бо без них не передати веремiї барв цього надзвичайного свiту...
Я пiдвiв голову, з великим зусиллям одiрвавшись вiд прадавньої книжки. Свiтло настiльної лампи помiтно зблiдло, наче злиняло. Я повiльно вертався до дiйсностi. Очi болiли, нiби їх запорошили пiском. Усе ще не розумiючи, чому лампа така блiда, я пiдвiвся, пiдiйшов до вiкна. За тонкою i прозорою плiвкою пластика займався свiтанок.
Та нiч у батьковiй бiблiотецi лишилась у моїй пам'ятi на все життя. А з прадавньою книжкою я не розлучався вiдтодi, як з дорогим талiсманом. Нi, менi не властиве нiяке марновiр'я. Просто приємно було усвiдомлювати, що я будь-якої митi можу погортати пожовклi сторiнки, котрi породили менi в душi нi з чим незрiвнянну насолоду.
Лишається додати - книжку я втратив пiд час пiщаної бурi на Марсi. Тi ж таки скаженi смерчi червоного пiску забрали в мене сiм'ю...
Та я не розповiв iще про найцiкавiше стосовно сузiр'я Близнят - мету польоту 'Грегора'. У своїй оповiдi я зупинився на трьох братах, трьох Касторах - двох велетнях i третьому карликовi.
Уявiть собi здивування астрономiв, коли вони виявили, що кожна з цих трьох зiрок у свою чергу розпадається на пару сонць! Сонця кожної пари дуже близькi одне вiд одного (зрозумiло - в космiчних масштабах). Саме через близькiсть їх тривалий час i не могли сприймати порiзно. Так предмети, що знаходяться поряд, зливаються в один, якщо вiддалятися од них. Розрiзнити двох космiчних сусiдiв поталанило тiльки тодi, коли людина озброїлась новим могутнiм засобом дослiдження - спектральним аналiзом.
Виявилося, новi близнята, на яких розпадаються два старшi брати Кастор А i Кастор В,- вiддаленi один вiд одного всього на десять мiльйонiв кiлометрiв. Зовсiм мало в масштабах космосу. Особливо, коли мова йде про такi солiднi об'єкти, як зорi. I справдi, це в п'ять разiв менше, анiж вiдстань од Меркурiя до нашого Сонця. Проте Меркурiй - планета. А тут iдеться про вiдстань мiж двома зiрками.
Ну, а як же третiй, найменший брат, Кастор С? Виявляється, вiй не вiдстає од старших братiв! Кастор С теж iз двох близнят, звiсна рiч, карликiв. Розташованi вони, сказати б, зовсiм поряд. Вiдстань мiж них якихось 2,7 мiльйона кiлометрiв. Це вдвiчi менше за дiаметр нашого Сонця.
Отож далека зiрка Кастор являє собою дивовижну систему, що складається iз шести сонць. Чотири з них - великi й розжаренi, а два - маленькi, холоднi, темно-червонi. Он який вiн, далекий свiт, так яскраво описаний у стародавнiй книжцi, що над нею я просидiв першу у своїм життi безсонну нiч.
Ще до того, як Вища Координацiйна рада призначила мене на 'Грегор', котрий вирушав до сузiр'я Близнят, я часто думав: а чи є планета в дивовижнiй системi Кастора? Що, коли картини, описанi нашими предками, не фантазiя, а реальнiсть?
До свого записного бiоблокнота я ретельно занотовував новi й новi данi про свiт iз шести сонць. Вiдомостей не бракувало: газети, журнали, радiо, телебачення Сонячної системи постiйно придiляли незвичайному свiтовi свою увагу...
Дивно - 'Грегор' майже досяг мети. Навiть не вiриться. Навмання натискую на клеми бiоблокнота, i тихий голос, найоiднiший менi голос тiєї, якої вже нема на свiтi, неквапом промовляє:
'...Рух шести сонць Кастора вiдбувається з максимальною узгодженiстю, чим нагадує чудово вiдрегульований годинниковий механiзм. Ми маємо по сутi три парнi зiрки, i кожне з таких парних сонць обертається довкола загального центра мас, тобто довкола однiєї i тiєї ж точки... Карлики, як їм i належить, найспритнiшi. (На цiм мiсцi я зримо уявляю собi легку усмiшку тiєї, що колись на Марсi начитала менi текст). Вони умудряються здiйснити повний оберт усього за дев'ятнадцять годин. Дещо солiднiше поводяться
