тiльки з'явився тут.
I в цю мить з кущiв по той бiк галявини щось вилетiло i впало пiд ноги Чорному Фраиековi. Якийсь великий пакунок.
- Хто це? Що це? - залунали голоси.
- Наш одяг! - закричав якийсь хлопчак.
Iнший заверещав:
- Немо на островi! Кинув нам одяг. Вiн десь тут. Ловiть його! Шукайте!
Наче хтось шпурнув петарду на середину галявини. I, наче уламки петарди, хлопчаки й дiвчата розсипались на всi боки маленького острова.
Я був покараний за свою цiкавiсть. Замiсть того, щоб перерiзати мотузки на Басьцi, коли зчинилося замiшання, й скочити з хлопцем в озеро, я слухав їхню сварку. А тепер було вже пiзно.
На мене насiли аж чотири здорованi. Кiлька дiвчат тримали Баську.
- Є! Є!
- Спiймали!
Мене зв'язали, як барана, й потягли пiд газову лампу. Знову зв'язали й Баську i залишили скраю галявинки.
- Отже, це Капiтан Немо! - трiумфував Чорний Франек. - Маєш, Бронко, свого героя. Лежить бiля моїх нiг. I буде ще скиглити.
- Як ми вiдразу не здогадалися, хто такий Капiтан Немо? Адже вiн був з нами в закусочнiй, коли ми отримали листа з погрозами, - сказав Роман.
Котрась iз дiвчат заходилася коло пакунка, кинутого на галявину. Подала Чорному Франековi його штани й сорочку. А також записку.
- Ось iще лист вiд Немо, - сказала вона. - Був у ваших речах.
- Лист? Навiщо нам його читати? Вiн сам зараз розповiсть нам, що написав. Знову, мабуть, якiсь погрози, так, Капiтане? - i Роман штовхнув мене передком черевика.
Я мав намiр певний час вдавати Капiтана Немо, щоб вiн опинився на безпечнiй вiдстанi вiд острова, але безсоромна Романова поведiнка так розсердила мене, що я буркнув:
- Дурний ти, хлопче. Немо втiк вiд вас. Я не Немо.
- Чуєш, Бронко, який вiн хоробрий? - захихотiв Франек. - Вiд страху ладен зректися батька, матерi й навiть самого себе.
- Ще раз обшукайте острiв. Знайдете мою камеру й одяг, - сказав я. Капiтан Немо носить непромокальний каптур i куртку. I темнi окуляри.
Хлопцi знову розбiглися по островi. В когось iз них був електричний лiхтарик. Очевидно, знайшли камеру й одяг.
- Вiн не Капiтан Немо, - мовила Бронка. - Немо не вiдмовився б вiд себе. Вiн би пишався, що вiн Немо.
Чорний Франек не здавався:
- Бреше. Викручується, щоб урятуватися вiд нашої помсти. Романова правда: цей тип був у закусочнiй, коли ми отримали першу записку.
Вiн глянув на лист, що його подала дiвчина.
- Це не ви писали? - спитав глузливо.
- Нi.
- Зараз перевiримо. Але спочатку прочитаю його.
'Удруге застерiгаю вас: тiкайте з Озерища. Я тут господар i не
хочу вашого товариства. Досить крадiжок i бешкету. Вiддаю вашi лахи,
бо гидую ними.
Капiтан Немо'.
Було надто темно, i я не мiг побачити обличчя Чорного Франека. Проте певен, що вiн аж почервонiв зi злостi.
- Ну, побачимо, хто тут господар i хто звiдси пiде. Хлопцi! - вигукнув вiн. - Дайте менi записника й олiвця. Цей добродiй напише мою вiдповiдь. Розв'яжiть йому праву руку.
За мить у мене на колiнах був записник, а в пальцях я тримав олiвця. Шестеро хлопцiв щiльно оточили мене, щоб я не втiк.
Чорний Франек диктував:
- Господар Озерища - Чорний Франек. Вiдсьогоднi Капiтана Немо не iснує.
Бронка зазирнула в лист у руках Чорного Франека, а потiм схилилася надi мною i глянула на мою писанину.
- Тiльки слiпий не побачив би, що листа вiд Капiтана Немо писав не цей чоловiк, - промовила вона. - Я вiдразу здогадалася, що вiн не Капiтан Немо.
Всi по черзi почали порiвнювати мiй лист з листом вiд Немо. Однi твердили, що почерки схожi. А iншi вважали, що листи писали рiзнi люди.
- Менi не треба когось удавати з себе, - сказав я гордо. - Я маю власну славу й теж пережив багато незвичайних пригод. Мене звуть Самоходик.
О, яка оманлива слава! Чорний Франек тiльки засмiявся.
- Самоходик! Можна луснути зо смiху вiд такого прiзвиська. Нiколи такого не чув.
Лише Баська радiсно писнув:
- О господи, пане Самоходику! Вiльгельм Телль стiльки розповiдав нам про вас. Про всi вашi пригоди.
- Телль? - крикнув я до нього. - А де тепер Телль?
- Вiн голова нашої дружини, пане Самоходику! - вигукнув Баська.
Чорний Франек гримнув:
- Не розмовляти мiж собою! Полоненi не мають права вести розмови.
Але я вiдчував, що добре його спантеличив. Вiн не був уже такий певний, що справдi спiймав Капiтана Немо.
- Ви Самоходик? - спитав вiн. - Я нiколи не чув про вас. Чим ви займаєтесь i що робите на нашому островi?
Я знизав плечима.
- Менi байдужiсiнько, що нiхто тут не чув про мене. А на острiв я дiстався, щоб звiльнити цього хлопця. Я не терплю, коли кiлька здорованiв збиткуються над меншим хлопцем. Не хочу, щоб ви вважали це боягузтвом, але я не мав намiру боротися з вами. Вважаю, вам слiд зрозумiти те, що вже усвiдомила Бронка. Iнакше ви не зазнаєте справжнiх пригод.
- О господи! - застогнав Чорний Франек. - Ви не Самоходик, а Самодзвоник. Хлопцi, вiдтягнiть його пiд дерево до того гарцерика. Нехай собi погомонять про гарцерськi пригоди.
Мене затягли пiд дерево до Баськи. Вони почали радитись, що робити далi. Бо ж тепер уже не тiльки Баська, але i я, i таємничий Капiтан Немо знали, де їхнiй табiр. Як i завжди, знову дiйшло до сварки мiж Чорним Франеком i Романом, цього разу за те, де буде новий табiр.
Я не прислухався до них, хотiв поговорити з Баською.
- Я й не знав, що Телль уже вожатий дружини, - сказав я пошепки. - I що вiн прибув на Озерище.
- Цього року вiн закiнчив школу, - пояснив Баська. - I став вожатим нашої дружини. А його друзi Бiлка й Соколине Око вчаться в спецiальному таборi гарцерських iнструкторiв. Сам вiн з нашим загоном приїхав на Озерище. Наш табiр бiля Сем'ян.
- Яструб у його дружинi?
- Так.
- Це вiн прислав тебе сюди вистежувати?
- Розвiдувати, - образився Баська.
- Не подобається менi Яструбова поведiнка. Навiщо вам вiдомостi про табiр Чорного Франека?
- У хлопцiв i дiвчат з нашого табору пропало багато речей. Ця газова лампа теж наша. Час нарештi приборкати Чорного Франека.
- Я згоден, що вкраденi речi треба знайти. Тiльки не так шукати. Гарцери проти ватаги розбишак? Адже ти сам чув, що казала та дiвчина. Вони не однаковi, не треба всiх звалювати до однiєї купи, їх слiд подiлити,
