- А ви, пане Томашу, куди тiльки поїдете, вiдразу потрапляєте в якусь гарну iсторiю, - здивовано сказав Вiльгельм Телль, ладнаючись iз Баською вiдпливати. - Якiсь дивнi типи вас вiдвiдують. А що то за дiвчина, про яку тут згадували? Вона справдi ловила для вас рибу?
- Спiймала чудову щуку.
- Ех, шкода, що я не можу бути тут весь час iз вами, - зiтхнув Телль. Менi здається, що на Озерищi станеться найчудовiша пригода з усiх, якi я досi пережив.
Хочеш не хочеш, а вiн мусив пливти до свого табору. Хлопцi зiпхнули байдарку на воду i, взявши з мене обiцянку, що ввечерi я прибуду на їхнє гарцерське вогнище, вiдпливли, енергiйно вимахуючи веслами. А я лiг за своїм наметом i спрямував скельця бiнокля на той берег. 'Чого хотiв вiд мене Проповiдник?' - думав я. Але не знаходив нiякого, розумного пояснення його несподiваних вiдвiдин.
Протилежний берег був безлюдний. Тiльки через пiвгодини припливла бiла яхта Вацека Краватика. Її поставили на якiр поблизу пiщаного мису, де я вчора розмовляв з Водолазом-Проповiдником.
У бiнокль я бачив, як Вацек Краватик i Бородань, стоячи на палубi яхти, закидали спiнiнги в озеро.
- Князь спiнiнгу вже ловить рибу, - сповiстив я пановi Анатолю. - Он там, коло пiвострова, навпроти нас.
- Ой боже, ловить рибу, а ми байдикуємо, - бiдкався лицар спiнiнгу.
Вiн помчав квапити дружину й своїх приятелiв, щоб мерщiй готували снiданок. Його мучила думка, що князь спiнiнгу за мить спiймає величезну рибину, а вiн, скромний лицар рибальства, зi своїми рибальськими снастями ще навiть не рушив до бою.
О дев'ятiй загурчав мотор рибальського човна, й припливла Марта. Вона й цього разу мала з собою складанi вудлища, навiть спiнiнг.
- Батьки не хочуть, щоб я працювала з ними в полi, - пояснила вона. Вважають, що я повинна мати канiкули i перед початком навчання якнайбiльше перебувати на свiжому повiтрi й на сонцi. Звелiли менi ловити рибу. Ви попливете зi мною?
- А куди?
- Туди, де ота яхта. На мис Судака.
Почувши цю назву, пан Анатоль так пiдскочив, що молоко, яке вiн саме пив, вилилось йому на штани.
- То оце там мис Судака? Неймовiрно. Я нiчого про це не знав. Князь спiнiнгу колись казав, що ловитиме на мисi Судака. Казику, кiнчай снiдати! Зараз же попливемо туди ловити судакiв. Мишко, - крикнув жiнцi, - готуй сковороду й олiю! На обiд з'їмо судака.
Марта спитала мене пошепки:
- Ви вже одержали вiдповiдь вiд Капiтана Немо?
- Нi.
- Я теж нi. У листi я просила, щоб вiн поклав вiдповiдь у дупло того самого дуба. Щойно була там, однак листа не знайшла. Дупло порожнє. Але свiй одяг Немо забрав.
- Вночi вiн таке виробляв! А взагалi це, мабуть, великий нечема.
Я розповiв їй про нiчнi пригоди на островi Чорного Франека.
- Чудовий! Чудовий!.. - захоплено шепотiла вона. - Ви помилились, вiн не мстивий. Вiддав хлопцям їхнiй одяг. I вас визволив з полону...
- Але спершу мене в той полон запроторив, - буркнув я. Вона щиро обурилась:
- Ви заздрiсний. Так, ви просто заздрите його геройським вчинкам.
- А чому вiн усе мовчить?
- Може, має якусь поважну причину для цього. Зате менi радiсно, що ви все-таки попливли вночi до табору Чорного Франека по мiй перстень.
- Ой лихо, ви знову про той перстень? Признаюся, навiть не згадав про нього. На острiв я поплив тому, що Чорний Франек обiцяв зiбрати нараду ватаги. Я хотiв вивiдати їхнi дальшi намiри.
- I вивiдали?
- Вони шукатимуть того, хто вкрав сумку з картою.
- I не бояться Капiтана Немо? Адже Немо не дасть їм спокою, якщо вони не послухаються його й не заберуться з Озерища. В сутичцi з гарцерами вони зазнали поразки. Невже чекатимуть, поки за них вiзьметься мiлiцiя?
- Ви говорите про ту молодь дуже вже неприязно. Чому?
- Ненавиджу таких типiв. Вважаю, що їм потурають. Я змалку мусила працювати. У нас дома нiколи не було розкошi. Батько й мої брати працюють не покладаючи рук. А тi? їм усе просто: якщо тобi хочеться їсти, то вкрадь. Важкої роботи бояться, мабуть, взагалi не люблять працювати. Чи хто-небудь iз тiєї ватаги подумав, як нелегко вигодувати вiвцю? Може, той рибалка хотiв за неї купити синовi пальто на зиму? А вони попливли на острiв i забили вiвцю, наче свою власнiсть. Бо були голоднi... - вона зневажливо пирхнула.
- Хай йому бiс, - буркнув я. - Хiба не знайдеться нiкого, хто заверне цю молодь з поганого шляху?
Вона знизала плечима.
- Ви дуже наївний. Якщо в полi росте пирiй, то його виривають i палять. У господаря, який не знищуватиме бур'янiв, нiколи не буде доброго врожаю.
Я не згодився з її думкою. Але не хотiв сперечатись. А може, боявся, що не вистачить доказiв?
Пан Анатоль зовсiм зiбрався рибалити i, погукуючи на свого приятеля, сiдав у човен.
- Попливемо? - запропонувала менi Марта.
Я не мав кращого заняття. Та й там я мiг шукати 'свого' Чоловiка з рубцем. Тож я сiв з дiвчиною в човен i ми слiдом за паном Анатолем попливли до бiлої яхти Вацека Краватика.
Тим часом небо ще бiльше потьмянiло. Сонце пекло крiзь iмлу, повiтря було задушливе. Над озером лiтали розморенi комарi й настирливо атакували нас. Вони йшли навiть на смерть, аби тiльки всiстися на якiйсь живiй iстотi й напитися її кровi.
Пан Анатоль перший доплив до яхти й низько вклонився князевi спiнiнгу.
- Ви справдi закидаєте чудово, - сказав вiн, придивившись, як ловить Вацек Краватик.
Той зневажливо махнув рукою:
- Закидай, як хочеш, не бере на блешню.
- Може, треба ближче до очерету? - порадив пан Анатоль.
Я вклонився бiлоголовiй Едiтi, яка сидiла на палубi яхти й робила собi манiкюр.
- Менi здається, сьогоднi буде дощ, - сказав я.
- О, це ви? - всмiхнулась вона.
Бородань, що теж закидав спiнiнга, неввiчливо спитав мене:
- А вам уже замало озера? Ви тут лякаєте нам рибу?
Марта захихотiла.
- Ви не за рибу боїтесь, а за ту даму на палубi. Ми не заберемо її, не турбуйтесь.
Бiлоголова Едiта вiдклала ножички й пилочку.
- Ой, заберiть мене, бо я вмираю з нудьги. А куди ви пливете?
- По рибу, - вiдповiла Марта.
- Ненавиджу рибалок, - вибухнула Едiта. - Нема гiрше в свiтi за чоловiка, що любить ловити рибу. Ви теж хочете рибалити? - звернулася вона до мене.
- Я не вмiю.
- А вудки везете, - зауважив Бородань.
- Це мої вудки, - сказала Марта.
- А на що ви ловите? - глузливо спитав Бородань.
- На заклинання, - засмiялася дiвчина.
Навiть князь спiнiнгу зацiкавився.
- I багато ви спiймали на заклинання? - спитав вiн.
- Ви сьогоднi зранку третiй, - вiдповiла вона.
Бородань скривився.
- Старий дотеп.
- А яке ж то заклинання? - поцiкавився Вацек Краватик.
