не бракує на мазурських озерах.
Вода в озерi була не всюди однаково тепла, часом мене огортав майже крижаний холод; мабуть, я натрапляв на якiсь пiдводнi течiї або джерела.
Така самотня нiчна подорож створювала особливий настрiй. Я, звiсно, не вiрю в змiїв i чудовиськ, що начебто живуть у великих озерах, та все ж менi здавалося, нiби я трусь об якiсь холоднi й слизькi тiла, нiби щось хапає мене за ноги й паралiзує руки.
Хоча анi повiйнув вiтрець, озеро було сповнене якимсь дивним життям. Щось у ньому плюскотiло, то з того, то з того боку. Менi навiть здавалося, що зовсiм близько хтось чи щось пливе, пирхаючи. Довго я прислухався, але пирхання стихло, зате я виразно почув тихi, одноманiтнi сплески, наче хтось потихеньку плив.
'Може, хтось iз хлопцiв Чорного Франека...' - подумалось менi...
I я став ще обережнiший. Передi мною нiби виростала з озера щiльна стiна дерев на острiвцi.
Пiд ногами я вiдчув вкрите гравiєм дно. Острiвець оточувала мiлина. Я дiйшов до комишiв i заглибився в них, намагаючись не шелестiти, хоч гадав, що ватага Чорного Франека, найiмовiрнiше, не виставляє варти. Острiвець справляв на всiх, що перепливали сюди, похмуре враження, i ватага почувала себе тут спокiйно й безпечно.
А нiч тим часом стала ще темнiша, i знову почало накрапати. Я навпомацки вибрався на твердий грунт i прослизнув у гущавину молодої вiльхи. Тодi побачив вогник. Свiтилася туристська газова лампа, напевно, вкрадена в гарцерському таборi.
На невеликiй округлiй галявинi хлопцi з ватаги Чорного Франека позрубували кущi й нижнi гiлки дерев. Вище гiлля лишили, i воно утворювало природне шатро. Не зачепили вони й кущiв навколо галявинки, а кущi тi були дуже густi, тому навiть пропливаючи бiля самого острова, далеко не кожний помiтив би свiтло.
На галявинцi стояв великий курiнь з гiлля. Основу з жердин вкривали снiпки очерету, утворюючи щось схоже на стрiху, яка чудово захищала вiд дощу. Ватага не палила вогнища, тому й дим не мiг її зрадити. I я вже не дивувався, що торiк нiхто не знайшов таємного табору.
Навколо запаленої газової лампи сидiла вся ватага - тринадцять чоловiк. Та нi, я налiчив їх аж чотирнадцять.
Так. Чотирнадцятий був прив'язаний до стовбура дерева скраю галявинки. Це з ним вiв розмову Чорний Франек.
- Не думай собi, ти, мазунчику, миршавий гарцерику, що ми так просто вiдпустимо тебе до твоїх. Спочатку ми пограємося з тобою. Сидiтимеш тут з прив'язаними до дерева ручками, а комарi зроблять iз тебе суцiльний пухир. Але ти сам винен. Навiщо приплив шпигувати? Тебе Яструб прислав? У мене з ним рахунки ще з минулого лiта, а ти з його загону, еге ж?
- Я нiчого не скажу вам, - буркнув прив'язаний хлопець.
I тодi я впiзнав його. Це був Баська з Яструбового загону.
- То й не кажи, - засмiявся Чорний Франек. - Яструб порозсилав вас усюди, щоб знайти наш табiр. Бо вiн хоче напасти на нас. I ти, спритнику, знайшов наш табiр. Тiльки це тобi нi до чого. Два або три днi посидиш у нас у полонi, а потiм повернешся до Яструба i привiтаєш вiд нас. За три днi нас тут не буде. Ми облагодимо одну справу, зчинимо велику колотнечу - i привiт, гарцери. Шукайте вiтра в полi.
Гарцер не просив, щоб його вiдпустили, не благав зласкавитись, i цим сподобався менi.
Обiзвався хтось iз ватаги. З задерикуватого тону я здогадався, що це, мабуть, Франекiв конкурент, Роман.
- А як ми через три днi тiєї справи не облагодимо, що тодi? Харчiв немає, а ще цього шмаркача будемо годувати. Газ скоро скiнчиться, а в таборах страшно показатися, голодно й холодно, i ти сам у бабських штанях ходиш, так тебе Немо обдурив.
I справдi, тiльки тепер я помiтив, що Чорний Франек був у жiночих штанях. Певно, котрась iз дiвчат мала, крiм сукнi, ще пару штанiв, i позичила йому. Решта з тих, що в них Капiтан Немо позабирав одяг, теж були чудернацько повбиранi в штани з ковдри, в позиченi жiночi блузки й сорочки.
- Знову галасуєш, - розсердився Чорний Франек i тицьнув пiд нiс Романовi стиснутого кулака. - А хто винен, що страшно де-небудь показатись? Чи це не твоя робота? Щодо тих трьох днiв, то все залежить вiд вас. Я вже розповiв вам, що Вацек Краватик ладен заплатити купу грошей за рибальську карту. Ми можемо витягти з нього навiть п'ять тисяч. Отже, треба ту карту знайти. Вiзьмемо грошi й гайда. До моря, панове й панi. Автобусом до Сопота, на пiрс.
- А вiн дасть тi п'ять тисяч? - засумнiвався Роман.
- Ти не знаєш його. Це лантух з грiшми, його мати торгує наймоднiшими краватками. Ти ж сам бачив, як вiн чваниться своєю яхтою. Його називають князем спiнiнгу, бо вiн має срiбну медаль за рибу. Але такому типовi цього замало. Вiн хоче бути королем. А як вiн стане королем, коли не знає, де найкраще риба ловиться?
- Не вiрю я в тi п'ять тисяч. I не вiрю, що ми знайдемо ту сумку з картою, - затявся Роман.
Чорний Франек пiдскочив до нього з кулаками. Обоє були б побились, але решта хлопцiв їх розборонили.
- Поки я тут командую, ти мусиш пiдкорятися i робити, що я звелю! кричав Чорний Франек.
А Роман вигукував, рвучись до бiйки:
- Минуть три днi, i всi побачать, яке твоє командування, їсти нiчого, пити нiчого, цигарок не вистачає. Що ми будемо курити? Вiльшане листя?
Ця сварка була менi до речi, бо захопила увагу всiєї ватаги. Я почав скрадатися до полоненого. Але передi мною було нелегке завдання. Я нiс одяг i чималу камеру, яка шарудiла, тручись об листя. Однак я не хотiв кинути її, побоюючись, що не знайду, коли треба буде тiкати разом iз Баською.
Чорний Франек з Романом i досi сварилися. Та цього разу ще перемiг Чорний Франек. Я був уже майже за спиною в Баськи, коли ватага одностайним 'ура' вирiшила суперечку на користь Франека. Вiн зостався ватажком.
- Цс-с-с, - шепнув я Басьцi. - Я твiй друг... Не показуй, що знаєш про мою присутнiсть...
Баська навiть не ворухнувся. Нiби не чув мого шепоту. 'З нього вийде колись знаменитий розвiдник', - подумав я.
У кишенi штанiв я намацав складаний ножик, розкрив його. I тут раптом обiзвалась руда дiвчина, яка ще в закусочнiй коло порома зацiкавила мене.
- А я не кричу 'ура', як iншi. I тебе, Чорний Франеку, i Романа вважаю боягузами. Ви обидва тiльки й думаєте про те, як утекти вiд Капiтана Немо. Вiн залишив вас без штанiв, зiрвав ваш прапор, глузує з вас у вiчi. Я втекла з дому, бо ви казали, що знайду тут пригоди, гарне й суворе життя. А ви просто ватага злодюжок. По-вашому, гарне життя - це втеча вiд мiлiцiї? Я побачила, що ви боягузи i навiть не вмiєте битись. Нiколи не билися з дужчим за себе, тiльки iз слабшим. Завжди гуртом нападаєте на одного. Я думала, що ми будемо ловити рибу, смажити її на вогнi, пекти картоплю, жити просто iнакше, нiж у мiстi. А ви? Сидите коло вкраденої лампи, їсте крадене м'ясо. То це тi незвичайнi пригоди? Немо сам один зможе приборкати усю вашу ватагу.
Вона шмагала тими словами, як батогом. Не приховувала своєї зневаги.
Роман тiльки сплюнув.
- То йди до того Немо, як ти така розумна, - сказав вiн. - Нам тут не треба тендiтних панянок. Вертайся до мамусi.
А Чорному Франековi стало трохи соромно. Його, мабуть, боляче зачепили слова дiвчини...
- Ти, Бронко, знаєш, що я не хотiв такого. Анi тих крадiжок, нi бешкетiв. Хiба що побитися з туристами. Але вийшло iнакше через Романа. Всi були голоднi, i Роман намовив забити вiвцю, з того все й почалось. Але як тiльки знайдемо ту карту i Вацек Краватик дасть грошi, виїдемо до моря, i все буде iнакше. Грошей нам вистачить на хлiб i м'ясо. Там будуть справжнi пригоди. Ми пiдемо до рибалок, допомагатимемо їм ловити рибу, може, навiть вийдемо з ними в море.
- Не хочу. Тепер уже не хочу! - iстерично вигукнула Бронка. - Я переконалася, що не пригоди нас чекають, а виправна колонiя. Iдiть собi звiдси завтра або через тиждень, а я залишусь, бо хочу познайомитися з Капiтаном Немо.
'О господи, - подумав я, - i ця закохалася в Капiтана Немо'.
- Начхати менi на Капiтана Немо, - лайнувся розлютований Франек. Тiкає вiд нас, мов заєць. Хай би вiн
