спритнiсть. Проте не все у його поведiнцi можу схвалити.
- Невже? Проти чого ж ви заперечуєте?
- Я вважаю, що дарма вiн стукнув олов'яною кулькою Чорного Франека. А якби поцiлив в око?
- Капiтан Немо не промахнеться. А крiм того, що ж це? Ви стаєте оборонцем бешкетникiв? А що зробив би Чорний Франек, якби зловив Капiтана Немо? Чи теж боявся б скривдити його?
- Не знаю, що зробив би Чорний Франек. Але не слiд боротися його засобами. I друге. Навiщо вiн забрав одяг? Узяв би ножi та й годi. Менi неприємна та ватага, але ж хлопцi сидять зараз скоцюрбленi з холоду, i їх кусають комарi!
Не знаю, чи я змiг її переконати. Якийсь час вона сидiла замислена, може, обдумуючи вчинки Капiтана Немо. А я помив сковороду в озерi, потiм запалив люльку i сiв перед наметом.
- Мою iсторiю з перснем, - знову почала дiвчина, - ви визнали не гiдною уваги. Сьогоднi ви сказали менi, що ватага Чорного Франека не обходить вас, бо ви маєте якусь важливiшу справу. То навiщо ж ви вистежували Чорного Франека i так хотiли знайти його табiр?
Менi сподобалась її проникливiсть. Я всмiхнувся i подумав, що, напевно, не станеться нiчого поганого, коли я розповiм їй про зустрiч Вацека Краватика з Чорним Франеком.
- Фй-ю-у! - свиснула вона протягло, дуже заiнтригована. - їм так потрiбна та карта? Ладнi за неї заплатити?
А потiм, уважно поглянувши на мене, мовила:
- Розумiю, ви не хочете сказати менi, де розташований табiр Чорного Франека. Та чи не варто розповiсти про це Капiтановi Немо? Адже ви припускаєте, що й вiн вистежував Чорного Франека, щоб знайти його табiр. Хоча вiн потiм вирiшив урятувати з скрутного становища тих двох чоловiкiв i, може, втратив єдину нагоду знайти табiр.
- Еге ж, - знизав я плечима. - Охоче розповiм йому, де табiр. Але як з ним зв'язатися?
Марта подивилася загадково.
- Коли я йшла до вас... - почала вона пошепки, щоб ще бiльше пiдкреслити таємничiсть справи. - А щоб ви знали, сьогоднi я не взяла човна, а прийшла сюди пiшки, берегом озера, майже чотири кiлометри...
- Ну, кажiть швидше, - роздратувався я.
- Заждiть хвилинку, зараз про все дiзнаєтесь. Iдучи сюди берегом, я придивилася до трухлявого стовбура старого дуба, який росте за пiвкiлометра звiдси, на березi озера. Низько над землею в ньому величезне дупло; там може сховатися доросла людина. Я й сама колись ховалася в ньому вiд дощу. Отож у цьому дуплi лежав... мокрий одяг Капiтана Немо.
- Що таке?! - пiдхопився я з землi. - Це чудова нагода. Ми можемо зустрiти там Капiтана Немо.
- Не пiдемо ж ми туди й не будемо чекати, коли вiн повернеться по своє вбрання. Адже невiдомо, коли вiн туди прийде. Я гадаю, найкраще напишiмо до нього листи. Ви - з повiдомленням про табiр Чорного Франека. А я освiдчення в коханнi.
- Я напишу, що хотiв би зустрiтися з ним i порозмовляти.
- Про що? - зацiкавилась вона.
- Вiн, певне, мiг би допомогти менi в однiй справi.
Вона махнула рукою.
- Ет, ви теж хочете бути таємничим, мов Каштан Немо.
В самоходi в мене була течка з поштовим папером i олiвцями. Один комплект - поштовий папiр i конверт - я дав Мартi, а сам почав шкрябати на другому.
'Шановний Капiтане Немо!
Я стежив за вашими сутичками з ватагою Чорного Франека. Хоча не
всi Вашi вчинки я схвалюю, все ж розумiю, яка ваша мета. Я прибув
сюди з певною мiсiєю, справа благородна. Буду дуже вдячний, якщо ви
захочете зустрiтися зi мною у призначений вами час i в зручному для
вас мiсцi. Я живу в наметi за п'ятсот метрiв вiд трухлявого дуба, де
ви знайдете цього листа. Маю автомобiль-амфiбiю, по ньому ви зможете
мене впiзнати.
P.S. Табiр Чорного Франека мiститься на маленькому островi бiля
Чаплинця'.
Я заклеїв листа i ще трошки зачекав, поки Марта напише своє освiдчення в коханнi. Нарештi й вона заклеїла конверта.
- Ходiмо! - сказала дiвчина, встаючи з трави. - Менi вже треба повертатися додому, а цей дуб по дорозi. Ви проведете мене?
Вона взяла свою складану вудку, й ми пiшли берегом. Обоє мовчали, мабуть, кожен з нас мiркував, як Капiтан Немо реагуватиме на нашi листи.
Ще я думав, навiщо саме в тому трухлявому дубi вiн залишив мокре вбрання, а не забрав його з собою, адже вiн десь, мабуть, живе?
Дупло було глибоке. Капiтан Немо застромив у нього палицi i, наче на вiшалцi в шафi, сушив у дубi своє мокре рибальське вбрання.
Ми поклали листи в кишеню куртки, а потiм я попрощався з Мартою i пiшов до свого табору. Хотiв трохи заснути, вiдпочити перед походом, запланованим на сьогоднiшню нiч.
На озерi в червоному свiтлi призахiдного сонця голосно кричали чайки, нiби сварилися за вечерю. Над берегом низько лiтали ластiвки, збиралося на дощ.
Повертаючись до намету, я все поглядав на той бiк озера. Чому немає Чоловiка з рубцем? Невже всi мої розрахунки й припущення не справдяться? Невже подорож на Озерище по затоплений скарб закiнчиться для мене поразкою?
Раптом вiд старого дуба я почув гуркiт мотора глiсера. 'Немо був поблизу дуплистого дуба. I, може, навiть бачив нас. А тепер вiдплив', подумав я.
РОЗДIЛ ВОСЬМИЙ
Подорож у нiчному мороцi. В таємному таборi ватаги. Розмова
злодiйчукiв. Спроба визволити полоненого. Невидимий ворог.
Чи я - Капiтан Немо? В полонi на островi. Руда Бронка.
Тяжка доля полонених.
Мене збудило лопотiння краплин по брезентовому полотнищi намету. Я виглянув надвiр i побачив, що над озером уже запав морок. У моїх сусiдiв свiтилися в наметах газовi лампи й чулася розмова.
Дощ дужче залопотiв по наметi, а потiм зненацька вщух. Напевне, хмара пiшла десь далi, тiльки злегка скропивши цю мiсцевiсть. Але повiтря не похолоднiшало, а, навпаки, стало ще бiльш парко й душно. Цiєї ночi треба було рясного, гарного дощу.
Я вмився в озерi й, вiдчуваючи голод, вiдкраяв собi шматок хлiба, купленого чотири днi тому, намастив його маслом i полуничним джемом. Нiч наступала швидко, i шкода було гаяти час, щоб скип'ятити чай.
Я надув камеру запасного колеса, з багажника в машинi вийняв непромокальну торбину, в яку хотiв потiм запхнути одяг. Зашнурував намет, щоб мої сусiди думали, нiби я ще сплю. Закинув камеру на плече i тихо пiшов берегом озера в той бiк, звiдки було найближче до острiвця, де розташувалася ватага Чорного Франека. Бо той острiв саме й був метою моєї подорожi.
Темнiшало з кожною хвилиною, в озеро нiби хтось налив чорнила. Вiтру не було. Над водою лунало кахкання качурiв, що вовтузились у прибережному очеретi.
Я прискорив ходу. Знав, що цiєї ночi буде дуже темно, бо по небi сунули дощовi хмари. В густому мороцi важко було знайти маленький острiв на величезному просторi озера.
Нарештi, коли лiворуч зостався позаду Чаплинець, я побачив невелику чорну пляму. То був острiв з табором ватаги.
Не раз у приємному товариствi я купався вночi в рiчцi або в озерi. Але тепер на мене чекала самотня подорож у чорнiй, мов чорнило, водi. Тому, хоч i добре плаваю, я взяв iз собою надуту автомобiльну камеру, щоб перевезти на нiй одяг у непромокальнiй торбi, а також мати змогу трошки перепочити.
Я роздягся i, кинувши на воду камеру, тихо занурився в чорну воду.
Вода була на диво тепла. Куди теплiша за повiтря. Я плив поволi, щоб не хлюпати, та ще й тому, що пхав поперед себе камеру з одягом.
Одяг треба було забрати з собою, бо пiсля повернення, у нiчнiй темрявi я мiг не знайти його. А крiм того, важко було передбачити, скiльки я пробуду на острiвцi. Може, якийсь час сидiтиму, сховавшись у заростях i стежитиму за ватагою Чорного Франека? Коли вийду з води, може бути холодно, та й комарi... їх
