Невисокий, у чорному дощовику з накинутим на голову каптуром, хоч була спека.
П'ятеро пiдлiткiв роззявили вiд подиву роти, так i застигли на березi, втупившись у невелику незнайому постать. Капiтан Немо махнув своїм спiнiнгом i, обернувшись до очерету, кудись вказав пановi Анатолю.
- Так, так! Там. Я вже бачу нашого човна! - радiсно скрикнув пан Анатоль.
I, забувши про п'явок, кинувся в очерет, а за ним пан Казик.
Капiтан Немо обернувся до хлопцiв. Його погляд нiби паралiзував їх i прибив до землi. Вони не ворухнулися навiть тодi, коли обидва рибалки витягли човна з очерету й, бурмочучи слова подяки на адресу Капiтана Немо, вiдпливли вiд берега.
Раптом до затоки вибiг Чорний Франек. Одним поглядом окинув гурт своїх товаришiв i Капiтана Немо.
- Зловiть його, хлопцi! - гукнув вiн. - Зловiть i здерiть отой чорний каптур!
Хлопцi зiрвались на ноги. Щось блиснуло в їхнiх руках, - це були фiнськi ножi! Чорний Франек випередив їх i величезними стрибками побiг до Капiтана Немо, що стояв на березi.
Той не тiкав - хоч Чорний Франек бiг до нього з диким вереском - i я не кинувся на допомогу Каштановi - я зрозумiв: вiн щось задумав. У його руцi майнув спiнiнг, я почув рiзкий свист волосiнi. Великий олов'яний важок пролетiв у повiтрi i вцiлив Чорного Франека просто в живiт. Хлопець зiгнувся вiд того удару, нiби його вдарили кулаком. Може, йому не так заболiло, як вразив несподiваний точний удар.
Вiн став i схопився за живiт. Тим часом Капiтан Немо вiдвернувся, стрибнув одягнений у воду i побiг через мiлину до човна пана Анатоля. Дедалi ставало глибше, i вiн мусив пливти у важкому дощовику з каптуром на головi. А пан Анатоль замiсть зупинити човна й зачекати, ще дужче налiг на весла. Напевно, його злякали ножi в руках бешкетникiв, що вже пiдбiгали.
Чорний Франек забув про бiль i скидав iз себе штани й сорочку. Те саме робила i його ватага. Вони добiгли до озера й з розгону один за одним пострибали у воду. Ось уже пливуть за головою в каптурi, що виднiється над водою. Але Капiтан Немо, видно, добре знав цю затоку. Вiн доплив до нової мiлини й рушив нею по пояс у водi. Бешкетники тiльки допливали до мiлини, криком пiдганяючи один одного.
А Капiтан наче вже й не поспiшав. Розбризкуючи воду, прямував до стiни очерету. Коли хлопцi допливли до мiлини, - вiн саме заходив в очерет.
Пан Анатоль i пан Казик були вже далеко вiд берега.
'От негiдники, не взяли Капiтана Немо!' - з гнiвом подумав я.
Як же я шкодував, що мiй самохiд на тому боцi острова i я нiчим не допомiг Капiтановi Немо. Може б, таким чином я познайомився з ним i став би його приятелем?
Коли Чорний Франек iз своєю ватагою добрались до очерету, раптом почувся гуркiт мотора й на озеро вилетiв, нiби викинутий якоюсь могутньою силою, глiсер. Чудовий, на тридцять кiнських сил, мотор грав на найбiльших обертах.
- Утiк! Утiк! - повторював я в захватi, така велика радiсть охопила мене.
Глiсер раптом звернув. Розбризкуючи воду, аж бiлу вiд пiни, вiд обминув ватагу й блискавично причалив до берега. Не вимикаючи мотора, тiльки прикрутивши гвинта, Капiтан Немо вискочив на берег.
Не поспiшаючи, позбирав розкиданий там одяг хлопцiв, поскладав ножi i вкинув усе в глiсер. Вiдкрутив гвинта й поволi вiдплив од берега. Ще насварився на пiдлiткiв своїм спiнiнгом, а потiм зайшов до кабiнки й збiльшив швидкiсть. За мить його вже не було в затоцi. Я чув тiльки, як вiддалявся гуркiт мотора, а хвилi, що їх здiйняв глiсер, ще якийсь час з силою билися об берег острова.
Чи можна описати, що тепер зчинилося бiля затоки?
Хлопцi вийшли на берег мокрi, напiвголi, в самих плавках, залунала голосна лайка. Та незабаром увесь їхнiй арсенал прокльонiв вичерпався, вони посiдали на березi й почали жалiтись:
- Забрав мою останню пачку цигарок...
- У мене був такий гарний нiж...
- У мене в кишенi було тридцять злотих i документи.
- Забрав таку гарну сорочку...
- Мої штани були як новi.
Тiльки Чорний Франек не бiдкався. Вiн сидiв на травi, пiдтягнувши колiна пiд пiдборiддя, й похмуро мовчав, дивлячись туди, де зник глiсер.
Проте його мовчання сприйняли як вияв поразки. I вiдразу ж посипалися докори i скарги:
- Ти винен у всьому. Навiщо звелiв напасти на нього? Вiн пiшов би своєю дорогою i ми мали б спокiй.
- Романова правда, який з тебе ватажок? Вже нема чого їсти, овече м'ясо зiпсувалося, в таборi нас загризають комарi. Треба ховатися вiд мiлiцiї. А ти що?
- Зосталися без одежi, i тепер дiвчата засмiють нас.
- Ось побачиш, сьогоднi ввечерi Роман проведе нараду й вiдбере в тебе командування.
Якийсь час Чорний Франек терпляче вислуховував цi звинувачення. Наче не мiг нiяк позбутися думки про Капiтана Немо. Та раптом зiрвався на рiвнi.
- Цитьте, наволоч! Через кого весь цей клопiт? Хiба я не забороняв вам красти байдарки i забивати вiвцю на островi? Ви послухали не мене, а Романа. Я казав: не робiть шелесту в першi днi по приїздi на озеро. Готуйтесь до великого стрибка. Але ж ви, дурнi, слухаєте Романа. Бутлiв i ламп теж не треба було красти в гарцерiв. А тепер мусимо ховатися в таборi й нiкуди навiть носа не вистромлювали.
Його перебив котрийсь iз голякiв:
- Великий стрибок? Де в тебе той великий стрибок?
- Якраз готується. Можна буде заробити добрi грошi. Якщо ми їх здобудемо, перевернемо догори дном усе озеро i зникнемо. Поїдемо на море, розумiєте? Але спочатку я повинен запопасти Капiтана Немо. Сьогоднi ввечерi вiдбудеться нарада й ви мусите вибрати: Чорний Франек чи Роман. А зараз повертаймося до табору, може, дiвчата дадуть нам якесь лахмiття.
Пiсля цiєї промови хлопцi пiдбадьорилися. Слухняно пiдвелися й рушили за Чорним Франеком.
Перейшли брiд i опинилися на польовiй дорозi з вербами обабiч. Але вiдразу ж звернули з неї до озера. Тодi я теж перейшов брiд. Обережно вистромив голову з-за очерету й побачив, що вони йдуть стежкою навпростець через поле. Стежка огинала заростi й пролягала до затоки Озерища, що виднiлася мiж деревами.
Я помiтив, що хлопцi дедалi частiше розглядаються на всi боки, наче хочуть упевнитись, що нiхто не стежить за ними. Усе вказувало на те, що табiр десь дуже близько.
Поле було велике, на ньому росла картопля. Мов на долонi, лежала передi мною вся мiсцевiсть аж до озера. Усе на полi було менi добре видно. Але й мене вiдразу помiтили б, якби я вийшов з очерету.
Отож я набрався терпiння й чекав. А вони йшли все повiльнiше i все частiше оглядалися довкола. Нарештi зупинились на березi озера. I за мить зникли. Наче провалилися в озеро.
'Може, це засiдка? - мiркував я. - Полягали в кущах над водою i оглядають поле'.
Я ще якийсь час зачекав, потiм вирiшив ризикнути. Але пiшов не стежкою через картоплище, а попiд очеретом. Потiм, обережно скрадаючись вiд куща до куща, опинився на тому мiсцi, де вони зникли з очей.
Вiд них не лишилося й слiду. Може, вiдпливли човном або очеретяними плотами?
Звiдти я бачив той берег з темною стiною лiсу й метрiв за сто вiд нього - маленький, схожий на зелений горбок, острiвець. Його оточували густi заростi очерету, й вiн здавався болотистим, приступним тiльки для водяного птаства.
Та зненацька в зеленi дерев на острiвцi майнуло щось свiтле. Раз, удруге, втретє... Так, це шестеро голих хлопчакiв обережно виходили з води й зникали в очеретi. Отже, саме цей маленький острiвець був їхнiм таємним табором? Вони перебиралися туди на в'язках очерету. Чудове мiсце знайшли. Нiкому, хто пропливав поряд, мабуть, i на думку не спадало, що в зеленiй гущавинi дерев i кущiв ховається ватага молодих розбишак.
Швидкою ходою повертався я на Чаплинець, а потiм брiв через нього туди, де залишив свiй самохiд. З ранку я не мав нi рiски в ротi, але не вiдчував нi голоду, нi спраги. Менi не давала спокою думка про карту. Що то була за незвичайна карта, коли Вацек Краватик i Бородань хотiли заплатити за неї стiльки грошей? Що мали означати Краватиковi слова: 'Ця карта вiдшкодує нам усе сторицею'?
