вiдвiяти полову вiд зерна. Хотiв би поговорити про це з Теллем.
- Прийдiть узавтра на гарцерське вогнище. Але чи вони до завтра випустять нас?
- А що їм з нами робити? До нового свого табору не заберуть. Найiмовiрнiше, що вигадають якусь дурну кару: наприклад, залишать нас на островi без одягу.
Вiд гурту, що сидiв навколо лампи, вiддiлилась Бронка й пiдiйшла до нас.
- Шкода, що ви не Капiтан Немо, - зiтхнула вона й сiла поруч iз нами.
Баська зашепотiв:
- Розв'яжiть нас. Вам теж не подобається їхня поведiнка. Втiкаймо всi разом, утрьох.
Бронка знизала плечима.
- Таке скажеш. Я не можу зрадити їх, хоч i вважаю, що мене обдурили. Чорний Франек так розписував менi свої торiшнi пригоди на Озерищi, що замiсть їхати з батьками на канiкули, я опинилась у цiй ватазi.
- А може, й вiн шукає справжнiх пригод? Тiльки не вмiє їх знайти? спитав я.
Дiвчина всмiхнулась.
- А ви переживали справжнi пригоди?
- Так. Я, власне, зараз на шляху до справжньої пригоди. Пропоную вам: покиньте їх. Нi, нi, нас не треба розв'язувати. Я прошу вас завтра покинути цю ватагу й знайти мiй намет на тому березi. Минете кiлька старих дубiв, один з них буде дупластий. За пiвкiлометра далi стоїть мiй намет. Ви переживете чудову пригоду i, може, познайомитеся з Каштаном Немо.
- Ви знаєте Капiтана Немо? - зацiкавилась вона.
- Нi. Та, мабуть, незабаром познайомлюся з ним. Отже, знайдiть мiй намет. Пошлiть телеграму батькам, щоб вони не турбувалися...
- Я написала їм листа, що я над Озерищем, що менi добре. I щоб вони не тривожилися за мене.
- А може, вам пощастить намовити й Чорного Франека, щоб вiн залишив свою ватагу?
- О, нi, - похитала дiвчина головою. - Адже це вiн зiбрав ватагу. I щоб тепер залишив її?
- Я чекатиму на вас, - повторив я.
Вона вагалася.
- Не знаю. Не обiцяю.
Вона вiдiйшла до гурту, який радився бiля лампи, що раптом почала пригасати. Скiнчився газ у балонi.
- Перевiрю мотузки на руках у тих пташок, - сказав Роман.
Вiн пiдiйшов до нас, оглянув мотузки на моїх руках i ногах. Так само й на Басьчиних.
- Ходiмо спати, - розпорядився Чорний Франек. - Але через полонених i Капiтана Немо треба поставити варту. Першi двi години стерегтиме табiр Лисяча Шкурка. Потiм я, а тодi Роман.
- А може, звiльнимо полонених? - запропонувала Бронка.
- Ну, обiзвалася вельможна панянка, - розсердився Роман. - Дамо по лящу та й додому, так? Нi. Цього не буде. Завтра порадимося про кару для них. Щоб бiльше не стромляли носа в чужi справи.
Згасла газова лампа. Темрява огорнула острiвець. Ватага сховалась у своєму куренi, надворi зостався тiльки Лисяча Шкурка. Я чув, як вiн бив комарiв, що дзижчали бiля його обличчя, голосно позiхав, потiм закурив цигарку. 'Такий шмаркач i вже курить', - обурився я. I навiть збирався щось сказати йому з цього приводу, та роздумав. Хотiв, щоб ватага якнайскорiше заснула. Все-таки я мав надiю звiльнитися вiд пут.
Дощ знову зашелестiв по листi дерев, дедалi дужче й дужче. Та нiхто з ватаги навiть не подумав, що полоненi мокнуть на дощi.
Кiлька разiв я пробував ослабити мотузки на руках, але марно.
Надiя на звiльнення танула в менi. Iз спiвчуттям думав я про Баську, який мовчки лежав поруч зi мною, без скарги терплячи тяжку долю полоненого.
РОЗДIЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Який на смак мотузок? Чи Немо нiмий? Напад на острiв. Чи
буде найчудовiша пригода? Чого хотiв Проповiдник? На мисi
Судака. Чи можна ловити на заклинання? 'Отченаш'.
Дощ монотонне' шелестiв у листi дерев. Менi капало на носа, а потiм почало накрапати на потилицю. Я був у самому купальному костюмi, бо хлопцi Чорного Франека не дозволили менi вдягнутися. Спочатку я навiть думав, що краще дощ, нiж оцi рої комарiв на моє голе тiло, але скоро менi стало холодно i я зацокотiв зубами. А що вже казати про Баську! Вiн здавався дуже тендiтним хлопцем. 'Дiстане запалення легенiв', - подумав я i шарпнувся в путах.
Згодом мене взяла злiсть на Капiтана Немо. Якби вiн не з'явився на острiвцi, менi пощастило б звiльнити Баську, та й сам я не попався б у полон до цiєї ватаги. Але, здається, Капiтан Немо полюбляв такi штучки. 'Любитель ефектiв', - подумав я, може, не зовсiм справедливо. Та хiба будеш справедливий, коли на голе тiло iде дощ i зуби цокотять вiд холоду?
- Басько... - шепнув я до хлопця.
- Слухаю, - почув я шепiт.
- Присунься до мене...
Вiн зробив кiлька рухiв усiм тiлом i опинився обiч мене. Я й собi посунувся i сперся спиною на його спину.
Руки в мене були зв'язанi назад у зап'ястях, так як i в Баськи. Пальцями я намацав мотузки в нього на руках, але виявилося, що вузол був на грудях. Я перевернувся на бiк i лiг так, що зубами дiстав до мотузка на Басьчиних руках.
Ох, як приємно читати в книжцi, що полонений герой перегризає мотузки, ба навiть шкiрянi паски. Але чи хтось iз вас, любi читачi, коли-небудь пробував зубами перегризти товстий мотузок?
Я гриз та й гриз, але дуже не скоро менi пощастило перервати лише одне чи двоє волоконець. I це ж не було ласо, як у романi, а звичайнiсiнький мотузок, що на ньому розвiшують бiлизну.
- Може, я спробую перегризти? - пошепки запропонував Баська.
- Не даси ради, - пробурмотiв я. - У мене руки зв'язанi старою краваткою. Тут треба мати такi зуби, як у моржа.
Дощ i далi шелестiв у листi, а темрява була така густа, що ми нiчого не бачили й за крок вiд себе. Що робив вартовий Лисяча Шкурка? Напевно, залiз у курiнь, де спала ватага. Аби я змiг перегризти мотузок, ми легко втекли б.
Чи ви знаєте, який на смак мотузок? Це щось гидке. Немає нiчого бридкiшого на смак, нiж мотузок. Здається, що гризеш старий вiхоть для горщикiв.
Ще двоє волоконець лопнуло... I тодi щось тепле торкнулося моєї руки.
- Т-с-с, - почув я приглушений голос.
Чиясь рука ковзнула по моєму тiлi, намацала мотузок. На ногах я вiдчув холодне лезо ножа, i мотузок спав. Ще мить - i нiж перерiзав краватку.
За двi хвилини Баська теж був вiльний, у темрявi його руки торкнулися моїх долонь. Хтось мiцно схопив мене за руку й потяг за собою. Ми прошмигнули крiзь вiльховi кущi аж до берега озера.
Той хтось - напевне Немо - все не пускав моєї руки. Аж поки крiзь очерет привiв нас до глiсера. Я здогадався, що то глiсер, спiткнувшись об його борт.
- Менi треба забрати свiй одяг, - сказав я Капiтановi Немо. - Берiть хлопця i пливiть. Я собi вже дам раду. Вплав дiстануся до берега.
Вiн нiчого не вiдповiв. Але руки моєї не пустив, схопив її другою рукою i провiв моїми пальцями по днi глiсера. Там лежали мої речi.
Ми влiзли в глiсер i насилу вмiстилися там. Стукнули об борти весла. То Немо вiдштовхнувся вiд дна, й ми випливли на озеро. Весла були дуже короткi, тому ми пливли повiльно. Та Немо не вмикав мотора, мабуть, не хотiв будити ватаги.
Як же я шкодував, що нiчна темрява не дає менi роздивитися його обличчя! Вiн був у своєму чорному вбраннi, слизькому й мокрому. Голову закривав каптур. Обличчя яснiло в темрявi, але рис його не можна було роздивитися.
- Ви одержали мого листа? - спитав я.
Вiн не озвався. Нiби не чув запитання.
- Ви не хочете розмовляти про це? - знову спитав я.
