намалював на ньому потворного чорта, що смiється. Уночi ця порохнява свiтиться, мов нафосфоризована. Непроханий гiсть мiг би нахапатися дрижакiв, якби натрапив уночi на таке страховисько.
Чому Проповiдник поставив свiй наметик у глибинi лiсу, а не так, як люди, на березi озера? Адже вiн любив плавати, навiть мав акваланг i гумовий човник. Хiба не зручнiше було б йому оселитися бiля води?
Водолаз-Проповiдник поправив на головi солом'яного бриля. Потiм витяг iз-за пояса величезного ножа.
Ми затамували подих. Чоловiк з величезним ножем у руцi мав дуже грiзний вигляд. Вiн став навколiшки й вийняв з намету великий буханець хлiба. Вiдкраяв ножем товсту скибку, сiв i почав її зi смаком їсти.
Я не дуже знав, що далi робити. Повертатися на берег озера чи вийти зi схованки й привiтатися як iз давнiм знайомим? Однак ця проблема скоро була вирiшена, бо зненацька - мiж одним i другим куснем хлiба - дивний чоловiк сказав:
- У тому гiллi, мабуть, незручно...
Я пiдвiвся з землi. Марта й собi. Ми ступили кiлька крокiв до чоловiка, а вiн тiльки тепер обернувся. Упiзнав мене, ледь усмiхнувся i кивнув.
Менi було трохи соромно, що я так пiдглядав за ним, i я не дуже знав, як йому пояснити це.
- Мої сусiди сказали менi, що ви вчора провiдували мене, - промимрив я. - I я надумав зробити вiзит у вiдповiдь. Ви, певно, мали до мене якусь справу?
Вiн доїв шматок хлiба.
- Так, мав серйозну справу. Хотiв позичити у вас трохи хлiба на вечерю. Менi з бiса хотiлося їсти, а так склалося, що скiнчився хлiб. Я нiкого тут над озером, крiм вас, не знаю, тож i вибрався до вас позичати. Але не застав вас i лiг спати голодний. Тiльки сьогоднi вранцi поплив до Сем'ян i купив буханець хлiба. Може, вам позичити?
- Дякую. У мене ще є трохи. Щоправда, вже черствий...
- Я позичу вам.
Вiн перерiзав буханець навпiл. Я був вражений такою доброзичливiстю. I взагалi менi хотiлось смiятися з себе. Я шукав у його вiдвiдинах чогось таємничого, думав, що вiн хтозна-чого хотiв од мене, а тут маєш - iшлося про шматок хлiба.
- Звiдки ви знали, де я оселився? - все ще не довiряв я.
Кiнцем ножа вiн показав на свiй маленький гумовий човник у затiнку молодих сосон.
З нього глипнуло блискуче око телеоб'єктива.
- Через цю пiдзорну трубу видно навiть, як ви на тiм боцi закурюєте люльку, - пояснив вiн.
Несподiвано обiзвалася Марта:
- Я вже знаю. Ви орнiтолог.
- Хiба це погано? - здивувався Проповiдник.
- Нi...
- Бо ви сказали це так, нiби зробили небезпечне вiдкриття.
- Це моя вина, - обiзвався я. - Сказав їй, що ви проповiдник.
- Що?
- Ви менi говорили такi дивнi речi... А коли подарували менi свою дудку...
- Вона ще не знадобилася? - вдавано злякався вiн.
- Минулої ночi ватага Чорного Франека схопила мене на островi, де був її табiр. Але я не мав iз собою вашої зачарованої дудки й не мiг перевiрити її дiю.
- Той острiв далеко звiдси?
- Далеченько.
- То не знаю, чи почув би поклик. До того ж уночi я мiцно сплю.
- Он як! - обурився я. - Отже, ваша сопiлка, свисток чи дудка не зачарована?
- Нi. Але, якщо вам доведеться скрутно, а я буду поблизу, то, почувши її, прибуду на допомогу.
Я зневажливо махнув рукою.
- Мабуть, я сам дам собi раду. Або мене знову врятує Капiтан Немо. Ага, про цього чоловiка. Ви оглядаєте мiсцевiсть крiзь свою пiдзорну трубу. Чи не потрапляв у ваше поле зору i цей Капiтан Немо?
- Авжеж. Кiлька разiв бачив його глiсер, що мчав по озерi. Та бiльше нiчого не можу розповiсти про нього. Будь ласка, сiдайте. Менi дуже приємно вiтати вас обох у себе.
Марта скористалася запрошенням i сiла поруч з орнiтологом. Мабуть, була голодна, бо мовчки взяла в нього з рук ножа, вiдкраяла шматочок хлiба й стала їсти.
- Якi птахи цiкавлять вас? - спитала з повним ротом.
- Усi, - обвiв вiн навколо себе рукою.
- Сьогоднi я бачила сiру чаплю.
- Дуже гарний птах. Гнiздиться густо в так званих чаплинцях, часто навiть далеко вiд води. Гнiзда мостить на деревах, як i великий баклан. Iнодi на чаплинцi буває до сотнi гнiзд.
- Бiля мого будинку живе зимородок, - сказала Марта. - Це дивний шах. У вирiй вiн не лiтає. I людей не боїться. Коли я ловила рибу на березi поблизу нашого дому, вiн кiлька разiв сiдав менi на вудлище. Як ви думаєте, вiн шкiдник, вiн живиться рибою?
- Нi. Вiн ловить рибок не бiльше семи сантиметрiв завдовжки, i дарма дехто вважає його 'суперником' рибалки. А вiн завжди такий поглинений своїм полюванням, що iнодi сiдає навiть на чиєсь вудлище. Живе вiн у нiрцi у високому березi.
- Ви знаєтесь на птахах, - iз заздрiстю сказала Марта. - Я теж люблю птахiв, i трохи цiкавлюся ними. Примiром, хотiлося б знати, що думають орнiтологи про кiвiка. Правда, це дуже таємничий птах?
Орнiтолог на мить замислився.
- Якщо мова про кiвiка i його звички, то серед орнiтологiв точиться суперечка на цю тему. Однi твердять, що вiн любить селитися над великими водоймами, iншi бачили його навiть у лiсових хащах, далеко вiд води. Гнiзда мостить у комишах, але й на старих дубах бачили кiвiка. Характерний його полiт i крик: 'Кiвi-кiвi-кiвi'. Лiтає вiн, як ластiвка, аж наче ковзає, живиться комахами. Але не гребує i дрiбною рибкою. Назва походить саме вiд його крику.
Марта раптом схопилася з мiсця.
- Ой лишенько, там зосталася моя вудка й 'отченаш'! Ходiмо, будь ласка, - i дiвчина схопила мене за руку.
Я вклонився Орнiтологовi.
- Вибачте за несподiване вторгнення. Нам уже треба йти. А надалi, як у вас знову не буде хлiба, прошу до мене.
Я ще раз уклонився йому, вiн i собi кивнув головою. Отак чемно попрощавшись, ми з Мартою вирушили назад через молодий лiс.
- У мене камiнь спав iз серця, - обiзвався я до дiвчини, коли ми були вже досить далеко вiд Орнiтолога. - Поведiнка цього чоловiка здавалася менi дивною i таємничою, я пiдозрював його хтозна в чому, а тепер менi все зрозумiле. Вiн маскується, щоб крадькома спостерiгати за птахами й фотографувати їх. Уникає людей, бо люди полохають птаство.
Марта зайшлася голосним смiхом.
- Який же ви смiшний! I страшенно наївний. Цей чоловiк не орнiтолог. Вiн прикидається орнiтологом.
- Що ви кажете? Вiн так гарно говорив про сiру чаплю, про зимородка, вiдповiв на ваше запитання про кiвiка...
- Ба, - захихотiла вона, мов мале чортеня. - Кiвiк це справдi дуже таємничий птах. Я сама його вигадала.
- Кiвiк не iснує?
- Авжеж. Справжнiй орнiтолог посмiявся б iз мого запитання. А цей трохи начитався про птахiв i говорить про них, як з поганого пiдручника. Спитала про кiвiка, i вiн одразу ж зрадив себе. Подумав: 'А що, коли цей кiвiк iснує, а я про нього не читав?' I почав вигадувати про кiвiковi звички.
Я тяжко зiтхнув.
- Виходить, що цей чоловiк сам добра пташка, хай йому бiс, навiщо вiн прикидається орнiтологом? I чого
