Вiтер ущух, упали першi краплi дощу. Залопотiли по даху самохода й стихли. Буря вже покотилася далi, на Суш i Мальборк.
За склом самохода я побачив чиєсь обличчя. Це Телль.
- Ви знаєте?.. Ви знаєте, що в десяти великих наметах перерiзанi мотузки? Тому вiтер поперевертав їх. Ви правду казали. Це помстилися розбишаки Чорного Франека. Скористалися тим, що в таборi залишились тiльки вартовi, а ми були бiля вогнища. Пiдкрались i наробили шкоди. Але ми з ними розквитаємось за це.
- Годi тобi, Теллю. Сам, певно, бачиш тепер, що не туди стежка.
Не знаю, чи вiн почув мене. Його вже не було коло самохода. Буря минула нас, тiльки здалеку ще сварилася глухим громом. Я засвiтив фари, ввiмкнув мотор i повернув на дорогу до Сем'ян. Бачив гуртки запрошених на вогнище гостей, що поверталися в село. Випередив їх, а потiм з'їхав до води. Озеро було розбурхане. Проте мiй самохiд не боявся навiть великих хвиль.
Мене так гойдало, аж у животi переверталося. Мотор щохвилини завивав, як несамовитий, бо раз у раз гвинт опинявся над водою i обертався в повiтрi. Хвилi зносили мене до Сем'ян, i минуло багато часу, поки в смугах свiтла фар я побачив стiну очерету на тому березi.
Тепер, орiєнтуючись на цю лiнiю очерету, я дiстався до затоки, де стояв мiй намет. Переляканi сусiди, лицарi спiнiнгу, зашнурувались у своїх наметах i навiть не виткнули носа.
Я виїхав на сушу, поставив на стоянку автомашину. I, тiльки вийшовши з неї, помiтив бiля свого намету якусь скоцюрблену постать.
Це була Бронка. Навiть у темрявi яснiло її руде волосся.
- Я пiшла вiд Чорного Франека, - сказала вона, клацаючи зубами. - Тут лежав якийсь лист до вас, - вона подала менi заклеєний конверт. - Я знайшла його перед вашим наметом, коли прийшла сюди. Сховала в кишеню, щоб не намок.
Я засвiтив електричний лiхтарик. На конвертi було написано: 'Пановi Томашу на Озерищi'. Iменi того, хто надiслав, не було вказано.
Я розiрвав конверт i глянув на пiдпис: 'Капiтан Немо'. Отже, таки обiзвався?
'Шановний добродiю, - писав Капiтан Немо. - Зважаючи на вашу
пропозицiю, я вирiшив зустрiтися з вами. Пропоную мис Судака,
завтра, о десятiй вечора'.
- Це написала вам якась 'симпатiя'? - спитала Бронка.
Я торкнувся конверта пальцем у тому мiсцi, де його склеюють. Воно було ще вогке.
- Менi здається, ви знаєте змiст цього листа.
- Та звiдки? Присягаюсь, я не читала! - скрикнула дiвчина.
Я був переконаний, що вона каже неправду, але не хотiв виказувати недовiр'я до неї вже на початку нашого знайомства.
- Приготуймо щось гарячого випити й повечеряймо, - сказав я. - Потiм ти можеш спати в наметi, а я в машинi. - Я вирiшив звертатися до неї на ти, зважаючи на рiзницю вiку.
За вечерею я ближче придивився до Бронки. У неї таки були гарнi, тонкi риси обличчя. Тiльки була вона худюща, зголоднiла i, правду сказати, просто брудна.
- Коли б я мав дочку, то не дозволив би їй так мандрувати.
- Виходить, ви не дуже вiдiйшли в цьому вiд мого батька. Чи й ви збираєтесь читати менi мораль?
- Нi. Але поглянь на себе. Блузка брудна, штани засмальцьованi, а волосся аж позлипалося.
Вона не обiзвалась. А я вiв далi, хоч це й було неввiчливо.
- Хiба можна поважати дiвчину, в якої брудна блузка, бруднi штани, брудне волосся? Ти ж, мабуть, мрiєш, щоб тобою хтось захоплювався.
- Хлопець, який звертає увагу тiльки на зовнiшнiсть дiвчини, небагато вартий, - мовила вона.
- Звичайно, - погодився я. - Але що можна подумати про дiвчину, яка добре почуває себе в бруднiй блузцi?
- Годi про це, - промовила вона благальне. - Я завтра причепурюсь.
'Виховання розпочато', - подумки всмiхнувся я. I спитав Бронку про Чорного Франека та дальшу долю його ватаги.
- Адже ви про все здогадуєтесь. Франек хоче знайти цю карту i за грошi, якi одержить вiд Краватика, податись до моря. А Роман ненавидить гарцерiв i хоче посiсти Франекове мiсце у ватазi.
- А чому ти порвала з ними?
- Я вже казала вам про це. Я сподiвалась романтичних пригод. Я думала, що ми будемо жити суворим, простим життям: ловитимемо рибу, збиратимемо ягоди, купатимемося в озерi. А вони крали. Я вже давно втекла б, але менi було шкода Франека. Вiн менi подобається. У нього тiльки одна велика вада, вiн марнославний. Тепер вiн не може пережити, що влада у ватазi вислизає з його рук. У цьому трохи й моєї провини, бо я весь час переконувала його, що ми повиннi жити iнакше. Але, щоб жити, як я мрiяла, треба мати грошi на кемпiнгове обладнання, на харчi та iнше. А вони не мають. Тому їм лишається тiльки або бути голодними i спати на голiй землi, або красти. От вони й вибрали друге. Та я не збираюся сiдати до в'язницi.
- I коли Роман переконав ватагу, що треба знову прокрастися до гарцерського табору, ти втекла, - здогадався я.
Вона кивнула головою.
- А Франек?
- Вiн умовляв мене, щоб я з ним зосталась. Але я не погодилась. Вiн не хоче кинути ватагу, бо все ще сподiвається, що поверне собi колишнiй авторитет.
- Авторитет у ватаги злодюжок? Мабуть, його здобути легко. Просто треба бiльше за всiх красти, найбiльше носiв розбивати i найдовше сидiти у виправнiй колонiї. Важче здобути авторитет у людей порядних.
Бронку зачепила моя iронiя.
- Франек здобуде авторитет, i зовсiм не в такий спосiб, - ображено сказала вона.
'Отже, вона не порвала з Чорним Франеком', - подумав я. I вирiшив скористатися з цього.
- Послухай мене. Я приїхав на Озерище в дуже важливiй справi. Колись я тобi все розповiм. Якщо менi пощастить досягти своєї мети, ми зазнаємо тут незвичайних пригод. Таких, про якi пишуть у пригодницьких романах.
- Невже? - зрадiла вона.
- Так, так. Менi здається, що якусь роль у цiй справi вiдiграє рибальська карта, яку шукає Чорний Франек за наказом Вацека Краватика. Якщо Франек знайде ту карту, принеси її менi на кiлька хвилин подивитись. Потiм вiддаси Франековi.
- Чудово, - зрадiла вона. - Чудово, що ви дозволяєте менi спiлкуватися з Франеком.
- А можливо, ти умовиш його покинути ватагу i приєднатись до мене?
- Нi, вiн нiколи цього не зробить, - похитала дiвчина головою. - Це принизило б його. Йому треба сподобатись. Йому подобається Капiтан Немо, який тут сам один править на озерi. Франек бореться проти нього i водночас захоплюється ним. На жаль... - завагалась вона. - Ви не ображайтесь, але ви якийсь вайлуватий i взагалi... якийсь нецiкавий...
Я вiдчув себе ображеним.
- Зовнiшнiсть буває оманлива, - буркнув я. - Якби я розповiв тобi про свої пригоди, ти б дуже здивувалася.
- Щось я таке чула. Вас називають Самоходиком. Чому?
- Байдуже чому. Я не збираюсь вихвалятися анi подобатись Чорному Франековi. Скажу тобi тiльки одне: не дивись на зовнiшнiсть. Я теж iнший, нiж ти гадаєш. Ти, примiром, звернула увагу на мою автомашину?
- Авжеж. Старий мотлох. Чорний Франек казав, що ваша машина iз складу брухту.
- Ще побачимо, - мене розбирала злiсть. - Але якщо я такий нецiкавий, нiкому не подобаюсь, то чому ти вiриш, що переживеш тут справжню пригоду?
- Сказати щиро? Я не вiрю в це. Але не хочу бути з тiєю ватагою i попасти за грати. Не хочу й додому повертатись. Що менi робити? Я залишуся тут i з безпечної вiдстанi побачу дальшу долю ватаги. Може, я стану чимось у пригодi Франековi?
