Я знову пiрнув у воду i виплив уже поблизу яхти. Хвилi були великi, iнодi вони ринули над моєю головою i вкривали мене бiлою пiною. Щоб трохи вiдпочити, я лiг на хвилi, й вони пiдкинули мене аж до борту. Я вхопився рукою за раму круглого вiконця каюти i притулився до слизьких дощок корпусу яхти.
Бородань сердито казав Краватиковi:
- Ми витратили купу грошей, а тепер знову марнуємо час. Треба щось робити, розумiєш?
Вацек вiдповiдав:
- Хлопчисько обiцяв принести сьогоднi карту. Завтра вже заходимось ловити.
- А як не принесе?
- Хiба йому не треба грошей, чи що? Ми дамо йому й п'ять тисяч. Вiн iз шкури вилiзе i з-пiд землi добуде нашу карту.
- А може, повiдомити мiлiцiю? - роздумував Бородань. - Мiлiцiя скорiше вiд Франека знайде злодiя.
- Мiлiцiя? - занепокоївся Краватик.
- А що тут такого? Карта це карта, нам же повертають украденi речi.
- Не про це мова. Менi здається, що в Чорного Франека бiльше шансiв дiстати цю карту. Адже вiн, мабуть, знайомий з усiма розбишаками на озерi. I вiн легко домовиться з ними, надто коли пообiцяє їм трохи грошей. Я вважаю, що слiд набратись терпiння. Дiяти почнемо завтра.
У цю мить Вацек Краватик устав з тапчана.
- Поглянь! - закричав до Бороданя. - Якась велика туша пливе пiд водою.
Вiн перехилився через борт, стежачи за тiнню риби в озерi. I побачив, що я притулився до корпусу.
- Що ви тут робите? - вереснув вiн. - Ви пiдслуховуєте нас? Чи, може, хочете нас обiкрасти?
У мене язик прилип до пiднебiння.
- Вiдпочиваю, - пробелькотiв я.
- Як це вiдпочиваєте? Тут?
- Я плавав. Але велика хвиля, i я знесилiв, I вхопився за яхту, щоб вiдпочити. Зараз попливу до берега.
З палуби вихилилась i Едiта.
- Добрий день, - привiталась вона. - Будь ласка, може, вийдете до нас на палубу? Мабуть, ви змерзли? Вип'єте чогось гарячого?
Вона була дуже мила. А це викликало пiдозру в Бороданя.
- Звiдки ти знаєш цього добродiя? - гостро спитав вiн.
Вона не встигла пояснити, як втрутився Вацек.
- Чи не про цього типа розповiдав нам Чорний Франек? Зажди-но, як його прозивають? Самоходик чи щось таке...
Бiла дама й далi була дуже мила. Вона простягла до мене руку й знову запропонувала:
- Може, ви все-таки зайдете до нас на гарячий чай або на сигаретку?
Я випустив з рук вiкно кабiни, ногами вiдштовхнувся вiд корпусу.
- Хай iншим разом! - гукнув я.
Щосили вимахуючи руками, я плив до берега, а вони стояли на палубi й пiдозрiливе дивилися на мене.
На мисi Судака сидiла Марта й тримала в руках мiй бiнокль.
- Спiймалися, - сказала вона мстиво. - Дуже негарно пiдслуховувати.
Повiяв вiтер, i я аж затрусився вiд холоду. Цокотячи зубами, схопив одяг i залiз у кущi. Коли повернувся на берег, усе ще тремтiв, а дiвчина дивилась на мене майже з задоволенням.
- У вас буде нежить, - сказала вона. А потiм сердито тупнула ногою. Ви послали мене по рибу, а самi...
- Що 'самi'? - прикинувся я здивованим. - Хiба вже менi заборонено купатися в озерi? I хiба я посилав вас по рибу?
Вона похитала головою.
- Ви купалися? На такому холодному вiтрi? Менi вiдразу здалося щось не так, коли ви не пiшли зi мною по рибу. Я вернулася з пiвдороги i дивлюсь, а ви вже коло яхти. Поглянула в бiнокль i побачила, як ви причаїлись пiд бортом. Ну, вже i обличчя були в Краватика й Бороданя, коли вони вас помiтили. То про що ж вони розмовляли? - спитала вона серйозно.
Не було сенсу гратися з нею в 'куцу бабу'.
- Чорний Франек ще не принiс їм карти. Вони починають нервуватися.
Марта на мить замислилась.
- Та карта справдi дуже потрiбна вам?
- Може, i я хочу стати князем спiнiнгу?..
- Я покажу вам мiсця, де найкраще ловиться щука, короп, плiтка, краснопiр, вугор. Чи й пiсля цього вас цiкавитиме карта Вацека Краватика?
- На жаль, так.
- Ви не скажете менi, чому?
- Нi.
- Менi перехотiлося рибалити. Повертаймося, - сказала вона ображено.
Я слухняно сiв у човен. Дiвчина не обiзвалася до мене й словом, поки ми пливли на той берег. Навiть коли я вистрибнув поблизу свого намету, вона не сказала, чи ще колись вiдвiдає мене. Тiльки махнула рукою на прощання.
Однак у мене було передчуття, що ми ще не раз зустрiнемося i, мабуть, за цiкавих обставин.
РОЗДIЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Чи повиннi iснувати мандрiвнi лицарi. Брончнне признання.
Зустрiч на мисi Судака. Зрада. Ми в пастцi. Втеча. Голос
зачарованої дудки. Порятунок. Несправжнiй чи справжнiй
орнiтолог?
Бронка повернулась аж увечерi. Вона була дуже голодна i здавалася стривоженою, хоч намагалась приховати це вiд мене. Я не набридав їй запитаннями i поклав мовчки чекати, поки вона сама схоче про все менi розповiсти.
Вiтер стих, озеро поволi заспокоювалось. Але вечiрнє повiтря було холодне. Щоб не змерзнути, я мусив натягти грубого светра. Подумав, що й дiвчинi, певно, холодно, i дав їй свою шкiряну куртку.
Замiсть подякувати, вона глузливо сказала:
- I де ж та ваша чудова пригода?
Спершу я хотiв був пустити повз вуха цю її вiдверту зачiпку.
Однак вiдповiв:
- Менi здається, що тобi сьогоднi не бракувало пригод.
Я лiг на ковдрi поблизу намету й дивився на озеро.
Того вечора у моїх сусiдiв був радiсний настрiй. Уперше пан Анатоль iз паном Казиком привезли чимало риби. Насмажили на вечерю i тепер усi четверо сидiли перед своїми наметами i розмовляли. Точнiше, пан Анатоль виголошував промову про рибальство.
Не розумiю цiєї пристрастi. Крiм того, я не вважаю спортивною ситуацiю, коли з одного боку зручно стоїть на березi тепло вдягнений, у довгих гумових чоботях лiтнiй чоловiк, а його 'суперником' є плiточка, маленька весела рибка, що гасає в озерi. Менi бiльше до душi iншi заняття. Правда, за них нiкому не дають медалей, не порiвнюють рекордiв, нiкого не оголошують нi князем, нi королем, нi навiть лицарем. А може, слiд було б вiдновити iнститут мандрiвних лицарiв, щоб вони пiд час вiдпусток мандрували по країнi, допомагаючи слабшим i борючись зi злом?
Мої роздуми перебили Телль iз Яструбом. Вони причалили байдаркою до берега тодi, коли Бронка скiнчила їсти обiд, який я залишив для неї у казанку.
Яструб перший вистрибнув на землю i, похитуючись на своїх цибатих ногах, вiдразу пiдiйшов до дiвчини.
- Мене не обдуриш! - закричав вiн пискливим голосом. - Ти з ватаги Чорного Франека! Що ти тут робиш? Чого прийшла? Знову якийсь бешкет хочете зчинити? Твiй Чорний Франек дiстав сьогоднi добрячого прочухана вiд своїх приятелiв. Але ми й так виженемо вас звiдси пiд три вiтри.
Дiвчина не обiзвалася, тiльки нижче схилилася над казанком. А Яструб, мов не помiчаючи мене, сказав
