- Он як? Отже, я - безпечна 'дистанцiя'? Дякую за щирiсть. Скажу i я вiдверто: даю тобi безпечний притулок, але вимагаю одного - я повинен подивитись карту. Згода?
- Згода, - вона простягла менi руку.
I ми розiйшлися спочивати. Засинаючи, я розмiрковував:
'Може, я й не зустрiну Чоловiка з рубцем i не знайду затоплених скарбiв. Але, може, заверну з поганого шляху цю дiвчину й Чорного Франека. Коли менi пощастить бодай у цьому, я недарма приїхав на Озерище'.
РОЗДIЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Чи Бронка не шпигунка ватаги? Що дiялося на озерi? Про
романтичну пригоду. Хто не ладнає з рибальськими правилами?
Екзамен. I знову таємнича карта. Викритий. Кому можна
довiряти?
- I ця ловитиме рибу? - занепокоєно спитав пан Анатоль, коли наступного дня побачив у мене руду Бронку.
- Гадаю, вам вистачить риби. Озеро величезне, - вiдповiв я.
А потiм нахилився до його вуха i, нiби втаємничував його в якусь важливу справу, прошепотiв:
- Ця дiвчина взагалi не ловить риби. Вона з ватаги Чорного Франека.
Вiн аж вiдскочив на два кроки.
- Так, правда. Я бачив її серед тiєї страшної орди. I що вона тут робить?
- Порвала з ними i хоче стати на добрий шлях.
- I ви вiрите в це? Може, вони хочуть пограбувати нас i прислали її сюди розвiдати?
- Може, - кивнув я головою.
Щось пiдохочувало мене налякати пана Анатоля. Хоч, вiдверто кажучи, я не зовсiм довiряв дiвчинi. Адже вона не цiлком порвала з ватагою. 'Хтозна, в яких обставинах я опинюсь? Може, доведеться залишити тут дiвчину саму? Буде непогано, якщо тодi за нею наглядатиме недремне око пана Анатоля'.
А дiвчина, не знаючи, що її пiдозрюють, спершу гарно прибрала в наметi, а потiм нагрiла води й заходилася прати блузку й мити голову.
Так минув ранок. Пан Анатоль iз своїм приятелем попливли на мис ловити окунiв. Мишка й жiнка пана Казика вартували перед наметами, пильно стежили за кожним рухом Бронки.
День був ясний, сонячний, але вiяв мiцний вiтер i пригашав спеку. Блузка й випранi штани швидко сохли на мотузку, дiвчина в самому купальному костюмi лежала на ковдрi й сушила своє руде волосся. А я сидiв над озером i оглядав його зеленаву поверхню.
Вже з самого ранку на озерi був великий рух. Туди й сюди снували байдарки гарцерiв. Я здогадався, що пiсля вчорашньої iсторiї з наметами вони шукають новий табiр Чорного Франека. Гордо пропливла яхта Вацека Краватика, прямуючи до Чаплинця. Але не пристала до острова, а зненацька завернула. Кинула якiр поблизу мису Судака, де гасали обидва лицарi спiнiнгу. А далi дрейфував маленький гумовий човник, у якому крiзь бiнокль я побачив Несправжнього Орнiтолога.
Я уявив собi, що, може, зараз Чорний Франек мандрує берегом озера, шукаючи того, хто вкрав рибальську карту. А Капiтан Немо, сховавши свiй глiсер на якiйсь таємничiй пристанi, планує новий випад проти ватаги Чорного Франека.
I тiльки я нiчого не робив, хоча мене привела сюди куди складнiша справа, нiж вiйна гарцерiв з бешкетниками, викрадення рибальської карти, таємниця Несправжнього Орнiтолога чи витiвки Капiтана Немо з ватагою Чорного Франека.
Припливла Марта на своєму великому рибальському човнi. Вимкнула мотор тiльки в останню мить, так здивувалась, побачивши Бронку. Човен ткнувся носом у берег i глибоко зарився в пiсок.
- Ну, знаєте, - обурено мовила Марта, дивлячись на Бронку. I передражнила мене: 'Присягаюся, що вiдсьогоднi не водитимуся з дiвчатами'. А може, ви записались до ватаги Чорного Франека?
- Вона порвала з його ватагою. Зрештою, я сам це їй запропонував, пояснював я Мартi.
- I ви повiрили їй? То чому ж вона не повертається додому, а сидить бiля озера? Ви гадаєте, що Чорний Франек так її вiдпустив би? Вона їхня шпигунка.
Марта говорила все це при Бронцi, яка спершу зневажливо мовчала. Та, нарештi, її зачепило за живе. Бронка пiдвелася з ковдри, зiрвала з мотузка ще мокру блузку.
- Якщо й ви так думаєте, то я собi пiду.
- Авжеж. Так було б найкраще, - твердо сказала Марта.
Але я був iншої думки. Пiдiйшов до Бронки й поклав їй на плече руку.
- Тодi, на островi, я запропонував тобi втекти. Ти прийняла мою пропозицiю, i тепер усе гаразд. Учора ввечерi ми з тобою уклали угоду.
- Так. Але вона... - Бронка красномовно поглянула на Марту.
Ми вiдiйшли трохи набiк.
- Ти знаєш, де знайти Чорного Франека?
- Нi. Але гадаю, що вiн пiшов на Буковець, де вкрадено Краватикову карту. Сподiвається знайти злодiя i вiдiбрати в нього карту. Якщо хочете, я теж можу зараз туди пiти. Це далеченько, мабуть, кiлометрiв iз п'ять берегом озера.
- Гаразд, - кивнув я головою. - Iди на Буковець. Постарайся ще влаштувати менi розмову з Чорним Франеком. Без свiдкiв розмову, розумiєш?
Я повернувся до Марти, яка дивилася на нас, глузливо посмiхаючись.
- Ну, зрозумiло, - промовила вона. - Я не зважила на деякi дрiбнички. Забула, що вас привели на Озерище якiсь темнi справи. Я не здивуюсь, коли виявиться, що це не вони вас, а ви їх обдурили.
- Хто кого?
- Ви ватагу Чорного Франека, - пояснила вона.
Я показав на вудки на днi човна:
- Може, попливемо по рибу? На мис Судака?
Марта зiпхнула човен на воду, ввiмкнула мотор. Я махнув Бронцi рукою на прощання, i ми вiдпливли вiд берега. Хвиля була велика, човен дуже гойдало, раз у раз нас оббризкувало водою з нiг до голови.
Лицарi спiнiнгу ловили рибу на тому мiсцi, де вчора Марта спiймала величезного окуня. Трохи далi вiд берега стояла бiла яхта Вацека Краватика. З розчиненого вiконця яхти лунала над озером ритмiчна мелодiя з транзистора.
Ми причалили до мису з захiдного боку, щоб не полохати рибу пановi Анатолевi й Казиковi. Марта вимкнула мотор, витягла човен на пiсок.
- Може, провiдаємо Несправжнього Орнiтолога? - запропонувала вона.
- Вiн поплив своїм човником до Сем'ян.
- То давайте обшукаємо його табiр. Може, з'ясується, хто вiн насправдi?
- Ну, знаєте, - обурився я. - Ви хочете, щоб ми були, наче злодiї, що залазять у будинок, коли господаря немає вдома? Я люблю чисту гру. З цього приводу я маю застереження до Капiтана Немо.
- Ви маєте до нього претензiї, що вiн не виступає з пiднятим забралом? - обурилася вона. - А ви? Хiба ви не робите так само?
- Адже ви бачите моє обличчя.
- Але не знаю ваших думок. Не знаю, чого ви шукаєте над Озерищем. Ви самi щойно сказали: 'Я люблю чисту гру', Отже, тут iде якась гра? А яка ж ставка?
Я завагався. Навiть хотiв був розповiсти їй усю правду, але стримався.
- Настане час, коли я все вам поясню. Я приїхав на Озерище, щоб знайти одного чоловiка. Моя балакучiсть могла б зiпсувати всю справу.
- По-вашому, в мене задовгий язик?
- Взагалi ми дуже мало одне одного знаємо. А справа важлива.
Якийсь час вона сердилась. Сидiла на березi, спершись спиною об стовбур товстої вiльхи, й не хотiла анi ловити риби, анi гуляти по лiсi.
- То, може, ви хоч скажете менi, яким дивом Бронка опинилась у вашому таборi?
- Це не таємниця. Коли мене зв'язали на островi Чорного Франека, вона заговорила зi мною. Сказала, що до ватаги її привело бажання пережити щось незвичайне, романтичне. Очевидно, згодом вона розчарувалась. Менi подумалось, що є нагода вирвати її з ватаги. Запропонував їй утекти й оселитися в моєму таборi. Пообiцяв, що вона ще переживе справжнi пригоди.
- Це була тiльки обiцянка?
