Але Чорний Франек немов не чув мене. Мовчки скинув iз себе одяг i стрибнув у воду. В мене промайнула думка, що, може, вiн поспiшає на допомогу своїм колишнiм приятелям. Та на сумнiви не було часу. Я щодуху помчав по машину.
А коли спустився до озера, перед моїми очима постала така картина.
У струменi мiсячного свiтла виразно виднiлися голови хлопчакiв з ватаги, вони були вже дуже близько вiд глiсера. За три метри вiд Немо був i Чорний Франек, який швидко плив батерфляєм. А Капiтан Немо - хоч, напевно, добре розумiв, яка небезпека загрожує йому, i мiг кинутися вплав до берега не втiкав. Вiн стояв, випроставшись на глiсерi, в мiсячному свiтлi, немов очiкуючи, поки хлопчаки пiдпливуть ще ближче. А потiм скинув плаща з каптуром i взяв у руки спiнiнг.
Капiтан Немо без чорного плаща й каптура. Капiтан Немо з вiдкритим обличчям!
На глiсерi стояла невисока худенька дiвчина з довгою косою.
Марта.
На якусь мить хлопчаки з ватаги завмерли, Чорний Франек теж перестав пливти, їх нiби паралiзувало вiдкриття того, хто такий Немо.
- Так, це я Капiтан Немо! - вигукнула Марта. - Це вiд мене ви стiльки разiв утiкали, наївшися страху. Це я вас стiльки разiв перемогла. I тепер я теж вас не боюся. Тiльки пiдступiть, i я пущу в роботу спiнiнг.
Я подумав: 'Немо, як завжди, полюбляє ефекти'. Але цього разу я розумiв 'його'. Побачивши, що буде змушений скоритись бiльшiй силi, вiн волiв сам показати, хто вiн такий, анiж дозволити, щоб з нього здирали плаща й каптура. Це було б занадто принизливо.
Чорний Франек крикнув:
- Не бiйся їх! Я тобi допоможу...
Кiлькома помахами рук вiн пiдплив до глiсера. За секунду вже перелiз через борт i став поряд iз дiвчиною.
Я ввiмкнув фари, натиснув клаксон i в'їхав у воду, прямуючи до глiсера й човна.
- Мiлiцiя! - вереснув хтось iз ватаги. Напевно, подумали на мiй самохiд, що це моторка.
I, страшенно переполоханi, гукаючи один одного, завернули до берега, де на них чекала решта ватаги.
- Дякую тобi, Франеку, - сказала Марта. - Тепер, може, вiддаси менi перстень?
Чорний Франек засмiявся:
- Ну, звичайно, я вiддам тобi його зараз. Але вiн у моїй одежi на березi. Спершу я звiльню гвинт вiд очерету.
I вiн скочив у воду.
Я спинив самохiд бiля борту металевого човна.
Дiвчина накинула на себе плаща з каптуром.
- Звiдкiля ви тут узялися?
- Вчора ми натрапили на цей ятiр i подумали, що ватага спробує вибрати з нього рибу.
- Це ятiр мого батька, - пояснила Марта. - Батько боявся, що його порвуть йому, як це зробили рибалцi Плитi. Вiн хотiв стерегти ятера всю нiч, але стомився б i вдень не змiг би працювати. Тому я взялася стерегти.
- Ти дочка рибалки? - поцiкавився Чорний Франек.
Продовження розмови я не чув, бо вiдплив до другого берега. Хотiв побачити, що робить ватага. Але хоч я i плив поволi уздовж смуги очерету, освiтлюючи берег фарами, та нiкого не помiтив. Мабуть, ватага чкурнула до свого таємного табору.
Я повернувся назад. Гребний гвинт глiсера вже був очищений вiд очерету, мотор завiвся дуже легко, однак Марта ще не збиралася повертатись додому.
- Певно, ватага не має чого їсти. Коли нас не буде, може, знову захочуть добратись до ятера? Зачекаймо тут до свiтанку.
Ми пiдтягли глiсер i човен ближче до берега. Я виїхав самоходом на землю.
Ми посiдали на травi пiд деревами.
Мiсяць уже ховався за виднокругом, стало дуже темно, як завжди буває на короткий час перед свiтанком.
- То що ж, Капiтане? - звернувся я до Марти. - Чи пiсля цього уроку ти й надалi збираєшся сама боротися з ватагою? А може, все-таки слiд подумати, чи не дiяти в бiльшому гуртi, з друзями?
- Я повинна прогнати звiдси цю ватагу. Назавжди. Iнакше тут нiколи не буде спокою, - опиралася Марта. А потiм штурхнула в бiк Чорного Франека. Ну, вiддай менi персня.
Хлопець неохоче вiддав.
- Шкода, що ти його забираєш у мене. Це була б гарна пам'ятка про одну незвичайну дiвчину.
Вона знизала плечима.
- Зовсiм я не незвичайна.
- А твiй глiсер? А те, як ти закидаєш спiнiнг! А це прiзвисько Капiтан Немо? - говорив iз захватом Чорний Франек.
Дiвчина зневажливо махнула рукою.
- Кажу тобi, що в цьому немає нiчого незвичайного. Мiй батько рибалка, я народилась бiля цього озера, навчилася ловити рибу й закидати спiнiнг. Батько сказав, що коли, закiнчивши школу, я складу екзамени i вивчатиму iхтiологiю, дядько зробить менi глiсера, а батько полагодить великий мотор, який випадково купив у Ольштинi. А ти повинен знати, що мiй дядько будiвельник човнiв в Острудi, а батько має кiлька човнiв, з рiзними моторами. Я склала екзамени в унiверситет, а коли скiнчу iхтiологiчний факультет, буду рибалкою, як мiй батько, тiльки освiченим, вестиму рибне господарство на озерi. А щодо мого прiзвиська, то просто моєю найулюбленiшою книжкою була '20 тисяч льє пiд водою' Жюля Верна. Дома я тiльки й говорила про капiтана Немо, i батько прозвав мене Капiтаном Немо. Я використала це у боротьбi з ватагою. Бо звичайної Марти нiхто не боявся б. А таємничий Капiтан Немо - це щось зовсiм iнше.
Раптом вона додала тим самим тоном:
- Увага! У кущах хтось є i пiдглядає за нами...
РОЗДIЛ СIМНАДЦЯТИЙ
Як я спiймав пiдслухувача. У чому полягала 'дрiбна
нетактовнiсть'? Тепла компанiя дивних осiб. Хто ворог
глiсера? Як сподобатись Мартi? Мрiї. Чи можна ловити рибу
'на пупа'? Бунт пана Казика.
У Марти було якесь шосте чуття. Довгi роки життя в лiсi над озером зробили її чуйною на найтихiший шелест. Але на противагу до городянина, який не вмiє спiлкуватися з природою, якому найменший шелест у лiсi чи сплеск води в озерi може видатися пiдозрiлим, вона зовсiм не реагувала на окремi нiчнi звуки. Нiби й крiзь нiчний морок бачила, що то не людина скрадається по торiшньому листi, а пробiгає миша, що то не весло хлюпнуло, а скинулася риба на озерi.
А зараз, хоч ми нiчого не чули, вона знала, що хтось нас пiдслухує.
- Розмовляймо далi, нiби ми нiчого не помiтили, - шепнула Марта.
- Я на хвилину вiдiйду й спробую зайти ззаду, - теж тихо вiдповiв я. А голосно сказав:
- Дозвольте, я погляну на другу затоку. Хтозна, чи не спробує ватага дiстатися до ятера з того боку.
З цими словами я пiдвiвся з трави i неквапом пiшов уздовж берега.
Чорний Франек i Капiтан Немо далi вели розмову, яку я мiг чути навiть на вiдстанi. Франек питав Немо, чи мiсцевi рибалки не потребують помiчникiв i скiльки такий помiчник заробляє. Вiдповiдi Немо я вже не розчув, бо заглибився в лiс.
Я обережно скрадався з електричним лiхтариком у руцi. Не хотiв передчасно сполохати чоловiка, що ховався в кущах. Треба було так близько пiдiйти до нього, щоб лiхтарик освiтив його. Хоч важко йти нечутно в молодому лiсi, стiльки в ньому сухого листя, низьких i непомiтних гiлок, що шелестять вiд найменшого дотику. На кожному кроцi я зупинявся i якусь мить стояв нерухомо, щоб той хтось, почувши шелест, гадав, що то поворухнулось якесь лiсове створiння.
Ще крок i знову зупинка. Знову крок... i довша зупинка. I знову крок...
Недалеко вiд того мiсця, де Немо розмовляв з Чорним Франеком, я став навколiшки i поповз. Промандрував так, може, метрiв з чотири, коли праворуч, щонайдалi за три кроки вiд мене, хруснула гiлка i хтось зiтхнув.
