З-за очерету виплив човен з лицарями спiнiнгу. Вони ще не допливли до мису Судака, а вже лунав глузливий голос пана Анатоля:
- Ви сюди переселилися? Ви пройда. Ближче до рибки? Ближче до судакiв, еге ж?
Вони причалили до мису. Пан Анатоль вiдразу попрямував до Марти i наставив на неї вказiвний палець.
- На що сьогоднi ловимо? - спитав вiн грiзно.
Марта чемно вклонилась i поважно вiдповiла:
- Сьогоднi ловимо на фокус-покус.
Пан Анатоль заклiпав очима. Та, мабуть, вирiшив, що цього разу не дасть себе обдурити. Перед цим вона теж казала, що ловитиме 'на заклинання', i спiймала великого окуня. Тому пан Анатоль лише покивав головою i самовпевнено мовив:
- Знаю, що ви думаєте. Фокус-покус? Я чув про щось таке. Беруть шматочок червоного пластика i вмочають у риб'ячу кров, а потiм чiпляють на гачок як живу принаду.
- А 'на пупа' ви вже ловили?
- Що? - обурився пан Анатоль. - Ви глузуєте iз старшого?
Марта зневажливо глянула на нього.
- Це добре, що ви не ловили 'на пупа', бо то заборонений метод.
Пан Анатоль звернувся до мене:
- Ви не реагуєте, коли молодь так поводиться? Це образа.
- Ви не маєте уявлення про рибальство, - сухо зауважила Марта. - Кожний рибалка знає: ловити 'на пупа' означає, що гачок з принадою i волосiнню прив'язують до шматочка бiлого полiстиролу й вiльно пускають на воду. Але це заборонено, - пiдкреслила вона. - Так ловлять браконьєри, а не спортсмени.
I дiвчина, рiзко повернувшись, пiшла до свого човна, а за нею побiг, заточуючись од смiху, Чорний Франек. Марта почала виймати з човна вудлища, по одному кожному з нас. У цю мить я аж здригнувся. Бо вперше почув голос пана Казика, який завжди ховався в тiнi свого приятеля, що цiлком придушив його. Пан Казик промовив тихенько й несмiливо:
- Нема чого ображатись, Анатолю. Я теж чув про метод 'на пупа'.
- Тихо! - тупнув ногою пан Анатоль. - Тихо, Казику! Ти рибалка-початкiвець i не забувай про це, бо я бiльше не ловитиму з тобою риби.
Але того дня в пановi Казиковi пробудився бунтiвник:
- Як нi, то нi. Я пiду ловити рибу з цiєю дiвчиною.
I, закинувши на плече вудку так, наче це був карабiн, а вiн зiбрався в запеклий бiй, пан Казик пiдiйшов до Марти й чемно спитав, чи вiзьме вона його з собою рибалити.
Пан Анатоль грiзно блиснув очима, його розпирало вiд гнiву:
- Отже та-а-а-а-ак? - протяг вiн єхидно. - Я вже все розумiю. Та-а-а-ак...
Його гнiв вилився на мою голову.
- Ви що, гадаєте, що я дурень? Ви гадаєте, нiби я не маю очей i не бачу, що тут дiється? Ви пiдозрiла людина. У своєму таборi ви переховуєте дiвчину з ватаги бешкетникiв. А хто цей хлопець? Гадаєте, я не впiзнав Чорного Франека, ватажка розбишак? Я досi мовчав, але тепер, вибачайте, мушу повiдомити в мiлiцiю.
I пан Анатоль попрямував до свого човна.
- О господи, як я дiстануся на той берег? - злякався пан Казик. - Вiн вiдпливе без мене.
На допомогу йому прийшла Марта, якiй бунт пана Казика справив велику приємнiсть.
- Я привезу вас до наметiв своїм човном, - пообiцяла вона.
Вражений до глибини душi, пан Анатоль, не оглядаючись на свого приятеля, вiдчалив вiд берега. Я бачив, як вiн поплив до Сем'ян, напевно, щоб здiйснити свою погрозу й повiдомити в мiлiцiю, що Чорний Франек у мене. Я трохи спiвчував йому. До Сем'ян озером було далеченько, бiдолаха добре помахає веслами в таку спеку. А ще ж як його розгнiвить повiдомлення, що Чорний Франек перебуває пiд моїм наглядом за згодою мiлiцiї!
Марта, Бронка, Чорний Франек i пан Казик приготували рибальськi снастi. За Мартиною порадою вирiшили йти до затоки Красноперiв. А хтось повинен був стерегти табiр. Я охоче взяв це на себе. Саме тодi на озерi з'явилася байдарка, в якiй сидiв Телль i здалеку махав менi рукою на знак, що має повiдомити щось важливе.
Ми всi зачекали, поки вiн пiдпливе. А Телль так поспiшав, що аж глибоко зарився носом байдарки в пiщаний мис.
- Вони здалися! - радiсно закричав вiн. - Хлопцi переловили майже всю ватагу. Вони хотiли вдертися до нашого складу з харчами.
- А Лисяча Шкурка з ними? - стурбовано спитав я.
- На жаль, Лисяча Шкурка i ще двоє хлопцiв утекли десь за озеро.
РОЗДIЛ ВIСIМНАДЦЯТИЙ
Переможенi просять помилування. Як перемогти ватагу. Новий
похiд. Вогнище на бiндузi. Романова зрада. Кiнець ватаги.
Повернення переможцiв.
У гарцерському таборi я з'явився в обiдню пору. Приплив туди своїм самоходом вiдразу пiсля того, як Телль повiдомив, що ватагу розгромлено.
Члени ватаги справляли жалюгiдне враження. Були обшарпанi, голоднi i навiть бруднi, хоч тут води не бракувало. Казали, що вже два днi не мали нiчого гарячого в ротi. Мовляв, удень боялися виткнути носа з табору, розташованого на одному з болотяних острiвцiв Плаского озера. Вночi їм не щастило вкрасти чогось попоїсти, бо мiсцевi господарi, як i туристи, вже знали про ватагу й дуже стереглися. В одному ятерi риби не знайшли, а другий їм не дав пограбувати таємничий Капiтан Немо. Украли трохи картоплi на полi, але боялися розпалювати вогнище. Жили i все боялись, що їх викриють мiлiцiя, чи гарцери, чи грiзний Капiтан Немо. Пробували перебиватись лiсовими ягодами, сирою морквою, вкраденою на полi, але молодi шлунки не обдуриш зеленню. Спроба вдертися до гарцерського складу була виявом крайнього вiдчаю.
Гарцери запросили їх до столу, табiрний кухар не пошкодував їм супу й картоплi з м'ясом. Гарцери погодилися зменшити свої порцiї, щоб тiльки нагодувати тих голодних, охлялих хлопцiв.
Я спостерiгав за тим обiдом; бiля одного столу сидiли семеро зголоднiлих, вони їли жадiбно й хапливо, а бiля решти столiв - довгi ряди акуратних хлопцiв i дiвчат у гарцерському вбраннi. Обiд, за яким звичайно точилася жвава розмова, тепер минав у цiлковитому мовчаннi. Дивитися на виснажених хлопцiв було так сумно, що згасали веселi розмови, жарти, дотепи. До того ж, кожен знав, що вся iсторiя ще не скiнчилася. Адже повинна була перемогти справедливiсть, i цi семеро хлопцiв вiдповiдатимуть за те, що зарiзали вiвцю на островi, вкрали човна, подерли ятери, словом, за все, що вони накоїли протягом короткого часу.
У лiсi, на дорозi до Сем'ян я побачив мiлiцейську автомашину, а в наметi старшого вожатого гарцерiв Гонсеровського застав офiцера мiлiцiї, з яким зустрiчався в Iлавi.
- Як Чорний Франек? - стурбовано спитав вiн.
- Менi здається, з ним уже не буде нiякого клопоту, - впевнено вiдповiв я.
- Це дуже добре, - зрадiв вiн. - Та, на жаль, справа ватаги ще iснує. Я саме хотiв про це з вами поговорити, узгодити план спiльних дiй.
- А я мiг би допомогти?
- Звичайно. Ви ж член бригади сприяння мiлiцiї, i це входить у вашi обов'язки. Справа буде нелегка. Троє хлопцiв з ватаги ховаються в цiй мiсцевостi. Адже береги озера тягнуться, мабуть, бiльш нiж на сто кiлометрiв, тут є де чудово сховатися, стiльки закамаркiв, урочищ, заростiв, що й батальйон солдатiв не знайшов би хлопчакiв. Та чи означає це, що ми не спiймаємо їх? Запевняю вас, за якихось кiльканадцять годин вони вже опинилися б у наших автомобiлях з рацiями. Досить було б викликати загiн мiлiцiї i кiлька тренованих собак. Але ми не зробимо цього. Чому? Вiдповiдь проста: такi засоби ми застосовуємо проти вбивць, бандитiв, грабiжникiв. А тут маємо справу з купкою шiстнадцятирiчних шибеникiв i дрiбних злодюжок. Тому не будемо брати проти них собак, не влаштовуватимемо мiлiцейських облав у лiсi. Наш план такий: пошлемо в цей район бiльше патрулiв. А дачники, гарцери, туристи, коротше, населення з-понад озера, якому найбiльше обридла Романова ватага, нехай повiдомлять нас, коли бешкетники вийдуть зi своєї схованки, щоб поцупити щось iз харчiв. Ми хочемо, щоб цi юнi злочинцi вже на порозi своєї кримiнальної 'кар'єри' зрозумiли: проти них уся громадськiсть.
Менi подобались його погляди.
