Я засвiтив лiхтарика й побачив Орнiтолога, вiн лежав на землi.
- Загасiть його до бiса! - сказав вiн, затуляючи собi рукою очi.
- Вiтаю вас, - вiдказав я, погасивши лiхтарика. - I запрошую до нашого товариства.
Мабуть вiн був нi в сих нi в тих, бо я спiймав його на гарячому. Але вiн i знаку не подав. Пiдвiвся з землi й вийшов iз лiска з таким невинним обличчям, нiби я побачив його на лавцi десь у парку.
- То це ви отой Немо, - сказав вiн, вiтаючись з Мартою.
- А це Чорний Франек, - вiдрекомендував я хлопця Орнiтологовi.
- А це Несправжнiй Орнiтолог, - вiдрекомендувала його Марта Франековi.
Я радiсно потер руки.
- Тепла компанiя, - мовив я. - Таємничий i грiзний Капiтан Немо, Чорний Франек, до недавнього часу ватажок зграї бешкетникiв, Несправжнiй Орнiтолог, який ховається по кущах i його треба витягати з них, мов рибу з ятера.
- I таємничий джентльмен, прозваний Паном Самоходиком, - весело додав Орнiтолог.
- Звiдки ви знаєте, що мене так називають?- здивувався я.
- О, навiть дерева шумлять про ваше прiзвисько, - викрутився вiн. - А що я нишком стежив за вами, то я просто у вас вчуся. Здається, не так давно я спiймав вас на тому ж самому.
- Ой, не будьмо надто дрiб'язковi, - сказав я. - Не варто ображатися за таку дрiбну нетактовнiсть.
- Я не так легко ображаюсь, - мовив Орнiтолог. - Але, щиро кажучи, не дуже приємно, коли тебе називають Несправжнiм Орнiтологом. Я вже вам пояснював, - звернувся вiн до мене з докором у голосi, - що я справжнiй орнiтолог. Просто я, жартуючи, вдав, нiби спiймався на тому кiвiковi.
Вiн пiдвiвся i пiшов у кущi, звiдки стежив за нами. За хвилину повернувся з гумовим човником, у якому лежали його дивне вбрання, фотоапарат i величезна пiдзорна труба.
- Як завжди перед свiтанком, я вибрався на озеро, щоб стежити за птаством, коли воно прокидається. До мого слуху долетiв якийсь крик, я вирiшив спершу обстежити мiсцевiсть. От я й пiдкрався.
- Так, проте згодом ви мали час упевнитись, що то не злодiї, а цiлком поряднi люди зiбрались над озером.
- Авжеж, - погодився вiн. - Але я не хотiв перебивати вам розмову, - I вiн радiсно захихотiв. Видно було, що вiн каже неправду. I так само було видно, що правди ми з нього не витягнемо. Отож, краще обернути все на жарт.
- А я вважаю вас Несправжнiм Орнiтологом i все, - заявив Капiтан Немо. - I я й далi так вас називатиму.
- Можете вважати мене своїм ворогом, - сказав до Марти Орнiтолог. - Бо я ворог усiляких глiсерiв i галасливих моторок на озерах. Вони полохають птахiв. Це дивно, що ви так любите природу i гасаєте на цiй пекельнiй машинi.
Капiтан Немо дуже серйозно кивнув головою.
- Менi набрид глiсер. Я охоче скорюся законовi, що забороняє користуватися моторами на озерах. Я чула, що вiбрацiя гвинта нищить малькiв судака. Веслярство - це гарний спорт. Але я розпрощаюся з глiсером тiльки тодi, коли ми проженемо звiдси усiх цих бешкетникiв.
Свiтало. Ми дедалi виразнiше бачили обличчя одне одного, а поверхня озера вiдсвiчувала перламутром.
- Мабуть, уже час вiдпочити, - позiхнула Марта.
А потiм узяла мене пiд руку й вiдвела кiлька крокiв убiк.
- Капiтан Немо розкрив свою таємницю. А ви? Чи не пора вже менi довiдатись, чого ви сюди приїхали?
- Пробачте, але таємниця Немо сама розкрилася.
- Iншими словами, я сама повинна розкрити вашу таємницю?
Вона сердито труснула головою i сказавши всiм 'привiт' ввiйшла у воду. Через кiлька хвилин її глiсер несамовито заревiв i, тягнучи за собою на буксирi металевий човен, помчав у напрямi Сем'ян i Буковця.
Ми з Франеком залишили на березi Орнiтолога i поїхали моїм самоходом.
Спiльно пережита пригода, видно, настроїла Франека на вiдвертiсть, бо тепер вiн почав зi мною розмову.
- Хотiв би я бути на вашому мiсцi, мати ваш самохiд, вашi таємницi, зазнавати цiкавих пригод. Ви дуже подобаєтесь Капiтановi Немо. А я? Чи й я мiг би привернути її увагу?
- Ти переконався, що як ватажок ватаги ти їй не сподобався, - сказав я повагом. - Ти привернув її увагу, але тiльки так, що вона вирiшила прогнати тебе з озера. Вiр менi чи не вiр, але сподобатися їй ти мiг би лише одним. Якби раптом став цiлком iншою людиною. Це напевно збудило б у неї цiкавiсть до тебе. Подумай, на той рiк вона приїде сюди знову. I кого зустрiне? Чорного Франека, в майбутньому видатного рибалку, а нинi учня з цього ремесла. Може, матимеш свого вiтрильника. Адже, мешкаючи i працюючи тут, ти, мабуть, зробив би собi такий вiтрильник? А колись, може, збудуєш дiм над озером i станеш справжнiм рибалкою. Вона теж повернеться сюди пiсля навчання...
Це були мрiї вголос. Може, несвiдомо я висловлював свою власну тугу за тим, щоб оселитися над мазурським озером, жити тут, працювати?
Чорний Франек мовчав. Я вiдчув, що мої слова запали йому глибоко в душу. Та, мабуть, вiн був з тих хлопцiв, що соромляться пiддаватися мрiям. Це здається їм не гiдним мужчини. Але справжнiй мужчина повинен умiти мрiяти. Звичайно, не обмежуватись лише мрiями, а перетворювати їх у дiйснiсть.
Ми розсталися мовчки, без жодного слова. Вiн пiшов до намету, а я лiг в машинi. Був уже день, але його свiтло не заважало моєму мiцному сну.
I, мабуть, ми спали б до пiвдня, якби не Бронка. Вона й не здогадувалась про нашi нiчнi пригоди. Встала о восьмiй, скупалася в озерi й, лежачи на сонцi, чекала, поки ми прокинемось. Нарештi, схотiла їсти, заходилася готувати снiданок i, роздратована тим, що ми так довго спимо, вирiшила збудити нас. Ми прокинулись невиспанi, в поганому настрої, який минув тiльки пiсля снiданку.
Я розповiв Бронцi про нiчнi пригоди i, звичайно, мусив вислухати докори, що ми не взяли її з собою.
- А ти знаєш, Бронко, ким виявився Капiтан Немо? Нiколи не вiдгадаєш, похитав головою Чорний Франек.
- Ох, Немо, - зiтхнула Бронка. - Хотiла б я ще колись побачити його.
- Вона закохана в нього, - зареготався Чорний Франек.
Бронка образилась. А надто, що i я пiдсмiювався з неї.
I через цю дрiбницю ледве не зчинилася сварка, але ми почули гуркiт мотора, й на озерi з'явився човен, у якому пливла до нас Марта.
- Про вовка помовка... - почав був я.
I прикусив язика, тому що Бронка, невдоволено скривившись, сказала:
- Чого вона сюди пливе? Не люблю я цiєї дiвчини. Вона пiдбурювала проти мене пана Томаша. I вважає, що зi мною не варто навiть розмовляти.
Чорний Франек поклав на плече Бронцi руку й мовив:
- Не мороч собi голови Капiтаном Немо. Оце вiн сам i пливе.
Бронка занiмiла.
- Вона? - вимовила врештi.
- Вона, - кивнув вiн головою.
А тим часом Капiтан Немо пiдплив човном до пiщаного мису i вимкнув мотор.
- Вiтаю вас! - гукнула весело Марта. - Ну, що ми сьогоднi робимо? Будемо ловити рибу?
- Менi, мабуть, треба попливти в гарцерський табiр... - сказав я нерiшуче. - Там рибальська карта...
Я поглянув на безхмарне небо, на майже смарагдове озерне плесо, на блiду вiд сонця зелень очерету. I менi стало трохи шкода так марнувати чудову годину. Чи не краще все-таки провести цей гарячий полудень з вудкою в руцi?
- А як з украденим човном? - спитав я Марту.
- Уже повiдомила лiсничого. Вiн прийде по нього до мого батька.
