- Дивачка якась... правда? - знизавши плечима, знiяковiло мовив Кукурузо.
- Вона хороший хлопець, - несподiвано почервонiвши, сказав Iгор. - У нас з нею всi дружать. А чого ти не включаєш приймач? Ти включай, не соромся. Я недавно помiняв батарейку.
Я пильно глянув на нього i зрозумiв, що вiн навмисне мiняє тему розмови, що бiльше про Вальку говорити не варто. Я його добре розумiв. Менi теж було б неприємно, якби хтось говорив про Гребенючку.
Я не знаю, скiльки ми ще просидiли на березi бiля пенька але незабаром вiд вогнища почувся голос вожатого:
- Iгорю, хлопцi, iдiть швидше! Юшка готова!
- Пiшли! - сказав Iгор.
Я як ото випив вранцi склянку молока, то бiльше й рiски в ротi не мав - був тепер голодний, як арештант, i ця пропозицiя менi, звичайно, дуже сподобалася. Думаю, що Кукурузо їсти хотiв не менше, бо через усi нiчнi переживання, мабуть, зовсiм не снiдав.
Але несподiвано вiн сказав Iгорю:
- Ти йди, а ми тут посидимо. Ми щойно перед вашим приїздом добряче поснiдали.
Я заклiпав на нього очима i роззявив рота, але промовчав.
- Та не видумуйте, хлопцi, ходiмте! Такої юшки ви зроду не їли, умовляв Iгор. Кукурузо вперто вiдмовлявся. Я, ковтаючи вiд голоду слину, змушений був його пiдтримувати. Нарештi Iгор махнув рукою:
- Та ну вас! Чекайте, я зараз вожатого на вас нашлю! - i побiг до вогнища. Але через хвилину замiсть вожатого прибiгла цибата Валька. I одразу накинулась на нас:
- Це що таке? Ану марш їсти юшку! Якби ви мене запрошували - що, я хiба вiдмовилася б? Я б вiдмовилася, якби ви мене запрошували?! Ану, швидше!
I, на мою радiсть, Кукурузо, який так уперто вiдмовлявся перед Iгорем, тут раптом вмить знiтився i покiрливо поплентався за дiвчиною. I знову менi згадалася чомусь Гребенючка...
Не знаю, чи то, може, я просто був дуже голодний, чи справдi юшка була смачна, але менi здалося, що я такої зроду не їв. А я ж розумiвся на юшцi. В нас у селi вмiли її варити, та й сам я варив не раз. Але ця просто памороки забивала - така смачна. Всi прицмокували й хвалили Сашка-'штурмана'. А вiн сидiв бiля казана з ополоником у руках i, як завжди насупившись, уважно стежив, кому дати додачi.
Тепер менi було зрозумiло, чому всi так зрадiли, що сьогоднi Сашкова черга готувати снiданок. Вiн у них був визнаний куховар.
Незабаром усi понаїдались i порозлягалися на травi навколо вогнища вiдпочити. Хтось перший замугикав пiсню, хтось пiдтягнув, i пiсня виросла, змiцнiла й полинула над плесом, аж попригиналися очерети...
Реве е та сто-огне Днi iпр широкий,
Сердитий вi-iтер за-авива а...
Як було приємно отак лежати на травi горiлиць, дивитися в блакитну безодню неба i спiвати хором пiсню! Здавалося, вся земля, весь свiт чує її.
Вожатий тихенько встав, пiшов до човнiв i повернувся з акордеоном. Пiсня зазвучала ще дужче, ще злагодшше.
Коли кiнчили 'Реве та стогне', вожачий сказав:
- А тепер нашу, пiонерську, - 'Злиньте вогнями...' Ану, заводь, Сашко.
- Тiльки так, - одгукнувся Сашко, прокашлявся i, почекавши, поки акордеон програє вступ, заспiвав. Я нiколи б не подумав, що в нього такий чистий, дзвiнкий i високий голос. От тобi й дивакуватий 'штурман' Сашко. 'Тiльки-так!' Мало того, що знаменитий куховар, ще й такий спiвець!
Злиньте вогнями
Синiї ночi.
Ми пiонери
Дiти робочих...
Свiтлої ери
Час надiйшов.
Клич пiонерiв:
'Завжди будь готов!'
рвалася в небо пiсня.
Навiть коли пiдхопили пiсню всi разом, i то було чути дзвiнкий голос Сашка, що чайкою злiтав над хвилею iнших голосiв хору.
Спiвали ми години пiвтори, а то й бiльше. Яких тiльки пiсень ми не спiвали! I українських народних, i революцiйних, i старих комсомольських, i сучасних, i пiснi з кiнофiльмiв...
Потiм Iгор сказав:
- А тепер, може, хай Валька станцює...
'Зараз буде пиндючитися, а її умовлятимуть', - подумав я.
Але вона сказала без всякого:
- Будь ласка. Можу станцювати.
Тут я помiтив, що Кукурузо чомусь почервонiв i неспокiйно васовався на мiсцi. До речi, я ще й ранiше, коли спiвали, помiтив, що мiй друзяка Кукурузяка весь час дивився на Вальку, а коли вона випадково зводила на нього очi i їхнi погляди зустрiчалися, вiн одразу втуплювався в землю.
- Український танець козачок! - оголосив вожатий i заграв на акордеонi.
Валька почала танцювати. I сталася дивна змiна. Незграбна цибата Валька вмить перетворилася в стрiмку летючу пташину, кожен рух якої зливався з музикою. I циби її, отi самi тонкi циби, на яких, здавалося, не можна навiть встояти (от-от упадеш), отi циби, ледь торкаючись землi, наче весь час були у повiтрi, у польотi - стрункi, мiцнi й пружинистi.
Бiля мого вуха часто-часто, мов захеканий, мов це вiн сам танцював, дихав Кукурузо. А коли Валька скiнчила танець i всi зааплодували, вiн не став аплодувати, а, зустрiвшися зi мною поглядом, чомусь нахмуривсь i одвернувся...
Потiм Оксана читала вiршi Маяковського. Добре читала, тiльки дуже кричала - мабуть, аж у селi чути було
Загалом вийшов такий собi несподiваний концерт самодiяльностi.
А потiм почали купатися. Iгор плавав кролем, Сашко-'штурман' брасом, та й Валька нiчого плавала (правда, по-дiвчачому, задерши голову i одпирхуючись, як кицька). Але стрибати у воду з верби нiхто не вмiв I отут мiй друг Кукурузо показав, що таке васюкiвськi хлопцi. Видерся на самiсiньку верхiвку, розгойдався, як мавпа, на гiлцi i я ак стрибоне майже хвилину летiв i майже на середину плеса залетiв. Всi тiльки ахнули. А вожатий сказав:
- Молодець! З тебе може вийти хороший спортсмен. Тобi треба в секцiю по стрибках з трамплiна. Молодець!
Кукурузо аж зашарiвся вiд задоволення. Мене розiбрало, i я схотiв довести, що я теж геройський хлопець. Я поплював на руки й собi подряпався на вербу. Але мене спiткала невдача. Прикра жахлива невдача Я зачепився за сучка i розпанахав труси з низу аж до пупа, навiть резинка лопнула. Про те, щоб стрибати, не могло бути й мови. Я б загубив труси по дорозi. Придержуючи своє нещастя однiєю рукою i мало не плачучи вiд сорому, я безславно спустився вниз. Але нiхто не став кепкувати з мене: 'Нiчого, буває. З кожним може таке трапитися', - заспокоювали мене всi. Я тiльки екав i досадливо махав вiльною рукою. Дiвчатка запропонували менi, що зашиють труси. Я категорично вiдмовився. Сидiти без трусiв, поки дiвчатка зашиватимуть, - краще втопитися! Я взяв у них голку та нитки й полiз у курiнь - зашивати свою ганьбу. Там, у напiвтемрявi, довго й невмiло штрикав голкою, наколюючи собi пальцi i ковтаючи сльози сорому. Несподiвано погляд мiй упав на книжку, що лежала в кутку куреня, прикрита листям. Я зацiкавився, потяг її. То була 'Граматика'. Я спершу здивувався, але потiм згадав, що Кукурузо ж узяв її, щоб замилити дiдовi очi.
'Граматику' був закладений зошит Я розгорнув той зошит (хай простить мiй друзяка мою цiкавiсть!). На першiй сторiнцi починався 'Щоденник Робiнзона Кукурузо'. Що там таке - ви вже анаєте; 'пригоди' i 'неприємностi' першого дня. 'А що далi?' - зацiкавивсь я. Перегорнув сторiнку i.. витрiщив очi. Далi йшли
