вправи. Майже пiв-зошита було списано вправами з граматики - i на дiєслово, i на iменники, i на прикметники.
Вправи були написанi олiвцем - так само як i щоденник. Сумнiву не було - все це писалося вже тут, на островi.
Так он воно що!
Робiнзон Кукурузо, який збирався прожити на безлюдному островi двадцять вiсiм рокiв два мiсяцi i дев'ятнадцять днiв, готувався до осiнньої переекзаменовки.
Ах ти ж хитрун! Ах ти ужака! Твоя гордiсть, твоя шалена гордiсть заводiяки й отамана не дозволила тобi признатися, що ти ретельно готуєшся до переекзаменовки, i ти втiк од людських очей на острiв i там зубрячиш граматику. Тепер зрозумiло, чому ти саме так назвав свiй острiв... Ну, стривай! Ну, пожди! Я тобi ..
А втiм, що 'стривай', що 'пожди'? Хiба я скажу йому що-небудь? Хiба я хочу, щоб вiн провалився, щоб вiн залишився на другий рiк?
Та нi! Звичайно ж, нi! I я нiчого йому не скажу, нi слова, нi пiвслова. Хай думає, що я нi про що не догадуюсь. Хай думає!
Я швиденько поклав зошит i 'Граматику' на мiсце й притрусив листям, нiби й не чiпав.
Вiд цього вiдкриття менi одразу стало легко й весело - немов пiсля дощу сонце засвiтило. Про сором свiй я й думати забув.
Бадьоро зашив я труси й зовсiм iншою людиною вискочив з куреня. Всi помiтили змiну в моєму настрої i тепер смiливо почали посмiхатися.
А Кукурузо сказав:
- Велике дiло труси. Без трусiв - нема людини, а в трусах - е людина, ще й посмiхається, - i хихикнув, блимнувши на Вальку. Йому хотiлося бути дотепним сьогоднi. I хоч дурний був його дотеп, я не образився.
Несподiвано з плеса залунало:
- Го-го! Он ви де!
До острова пiдпливав ще один човен. У човнi сидiв Гришка Бардадим i кiлька наших хлопцiв-юннатiв.
- Майже годину вас шукаємо, - сказав вожатому Бардадим, вилазячи на берег. - Нас Фарадейович прислав. Запрошує вас до себе. Хоче показати свої новi сорти овочiв та фруктiв i почастувати.
- Ой! Нащо ж я так наїлася! - розпачливо скрикнула Оксана.
Всi засмiялись.
- Нiчого! Поки доїдемо - утруситься, - заспокоїв її вожатий. - Ну що ж, друзi, збираймося!
Зчинилася метушня.
- О! А ви що тут робите, босяки? - здивовано вигукнув Бардадим, помiтивши нас.
- У них дiло! Секретне! - таємничо сказала Оксана.
- Що-о?! - скривився Бардадимю - Дiло? Яке дiло? У цих-о? У цих-о жевжикiв? Брешуть вони! Це ж вiдомi на все село босяки. Мабуть, щось уже вигадали, якусь капость. Крiм капостей, нiяких у них дiлов не буває...
Нiхто навiть не засмiявся. Мабуть, усi вiдчували незручнiсть i мовчали.
Ми стояли червонi, мов два помiдори.
Ми ладнi були крiзь землю провалитися.
Ех! Якби ми були такi здоровi, як ти! Ми б тобi показали! 'Дiлов! Дiлов!' - говорити спершу навчися!
- I нiчого вони не босяки, а хорошi хлопцi! - вигукнула раптом Валька.
- Правильно! - пiдхопив Iгор.
- Хорошi, хорошi, хорошi! - заверещала Оксана.
- Тiльки так! - вигукнув Сашко-'штурман'.
- Ну хай! Хай! Хай! - замахав руками Бардадим. - Ви - нашi гостi, не будемо сваритися. Поїхали швидше! Фарадейович давно чекає.
Нас оточили Iгор, Валька, Сашко-'штурман' та iншi пiонери. Залунали вигуки:
- Прощавайте!
- До побачення!
- Бувайте здоровi!
Ми всiм по черзi потиснули руки. I тут Валька, простягаючи руку Кукурузовi, сказала:
- Шкода, що ми не дiзнаємось, як, закiнчилося ваше секретне дiло...
Вона сказала це з щирим жалем, i я помiтив, як знову почервонiв Кукурузо. I раптом в очах у Вальки спалахнули вогники:
- А знаєте що! А ви напишiть нам! Я вам залишу адресу, а ви напишiть, добре?
- Напишiть!
- Звичайно!
- Хай напишуть обов'язково.
- Напишiть! Напишiть' - залунало звiдусiль.
- Тiльки так! - вiдрубав Сашко-'штурман'.
А Валька вже писала на якомусь папiрцi адресу.
- На, - сказала вона, просгягаючи папiрець Кукурузовi - Тiльки гляди, не загуби!
Кукурузо нiчого не сказав - мовчки сунув папiрець за пазуху.
Вони сiли в човни.
- Заспiваймо їм на прощання пiсню! - вигукнула Валька. - Заводь, Сашко!
I вони заспiвали.
Ми довго стояли на березi, їх давно вже не було видно, а пiсня ще лунала з-за очеретiв i розлягалася на всi плавнi.
Дружба! Дружба!
Молоде i вiчне слово!
Дружба! Дружба!
Ти єднаєш нас чудово!
I щоб весело жить,
Пам'яiай кожну мить:
Треба друзiв любить,
Ними слiд дорожить!
Назавжди умiй дружить!
А потiм Кукурузо лежав у травi на галявинi i мовчки дивився в небо. Я теж лежав i дивився. Небо - це така штука, що дивитися в нього можна годинами. Дивитися и думати Я не знаю, про що думав Кукурузо, але я зовсiм не здивувався, коли вiн раптом зiтхнув i сказав:
- Да зараз технiка, воно не те що... а взагалi.. звичайно... Кажуть, в отакому гудзику - приймач, у портсигарi - телевiзор. А фотоапарат - так той взагалi пiд нiготь сховати можна.
- Що ж ти хочеш - на транзисторах, напiвпровiдниках - сказав я i почервонiв. Убийте мене, щоб я хоч приблизно знав, що таке є - транзистори, напiвпровiдники. Та й Кукурузо, звичайно, теж. Нiчого ми не знали. Нiчогiсiнько... А Iгор знав. Звичайно, знав, раз сам робив приймачi на отих транзисторах.
Кукурузо зiтхнув i раптом мрiйно промовив:
- А здорово було б зробити щось таке... на транзисторах. Iнтересне й незвичайне. Наприклад... Наприклад, керування коровою на вiдстанi по радiо. Мiж рогами натягнена антена У вухо вставлений маленький приймач (на транзисторах, звичайно).
Пасти таку радiо корову - одна насолода.
Сидиш собi десь за три кiлометри на баштанi в дiда Салимона, уминаєш кавуна пресолодкого (я найдужче оту середину, отого червоного вовка в кавуновi люблю А ти? Ага... Да-да). Отож сидиш, хрумкаєш кавуна. Потiм глянув у кишеньковий телевiзор, бачиш - твоя Манька у шкодi, в колгоспному просi. Натискаєш кнопку i: 'Манько-о! Ану верни, проклятуща! Га-ля-ля-ля!' I Манька - як нiби її хто пужалном уперiщив - назад. А ти знову сидиш i наминаєш кавуна. Красота! Скажи!
