Увійшов Давидов, широко всміхаючись, бадьорий і веселий, привітався, коротенько розповів про свою подорож.
— А тепер ви розповідайте. Які досягнення й питання? Почнімо хоча б з вас, Тамаро Миколаївно.
Тамара трохи зніяковіло всміхнулася.
— А можна почати із загального питання до вас, Ілле Андрійовичу? — мовила вона. — Ви не поспішаєте?
Михайло за спиною Давидова якось кумедно, наче з жаху, закотив очі.
— Аж ніяк не поспішаю, — відповів Давидов. — І ви знаєте, я люблю, коли мене питають.
— Ілле Андрійовичу, Михайло… ми всі обговорювали, чи правильно обрали фах. У такий час паші викопні кістки… От Михайло каже — треба було б стати фізиком… І ми слухали доповідь Петрова — не все зрозуміло, але страшенно цікаво! — Тамара вимовила це одним духом, затнулася, зітхнула і похапцем закінчила: — Я хотіла спитати, якої ви думки щодо цього. Що ви нам порадите? Давидов посерйознішав, насупився і, на Тамарин подив, зовсім не розсердився. Він повільно дістав портсигар.
— Вікно відчинено, тож можна курити… Питання серйозне. Я вас розумію. Під час великих переворотів у техніці ті дисципліни, які стоять осторонь, здаються неважливими. І ви, молодь, природно вагаєтесь, незважаючи на те, що вже маєте фах. Я б теж вагався… Але от що я вам скажу…
Давидов запалив цигарку, задумливо глянув на дим, що здіймався вгору.
— Є люди, — поволі почав професор, — байдужі до того, який обрати науковий шлях. Випадок, користь — і вони робитимуть що завгодно. І навіть з великим успіхом, з добрими результатами. Однак я не вважаю їх справжніми вченими. Вибір науки, хоч би там що казали, обумовлений особистими нахилами, здібностями і смаками. Тільки тоді, коли ваш розум вимагатиме знання, хапатиме його, як людина, задихаючись, хапає повітря, тоді ви будете справжніми творцями науки, які не шкодують сил для поступу вперед і які цілком віддаються науці. Я сам спершу вагався. За освітою я інженер, люблю техніку, і все ж таки основні мої нахили — історичні. От я й вивчаю найстародавнішу історію Землі і життя. Погано чи добре, але це заповнює все моє життя, цілком. Може, звичайно, шкода, що я не фізик, не створюю найважливішого для сучасності, але тут ідеться про комбінацію моїх здібностей та інтересів, які дадуть найбільший ефект, якщо гармоніюватимуть з обраним шляхом. І не слід применшувати значення нашої науки. її «завтрашній день» далі, ніж в інших галузей знання, вона стане потрібна пізніше за інші, але таки стане, коли ми зможемо безпосередньо взятися до людини. Наш організм-це історично створена найскладніша комбінація еволюційних нашарувань од риби до вищих ссавців. Зрозуміти біологію людини по-справжньому, не вивчаючи всіх еволюційних східців, не можна. А від цього цілком залежить медицина майбутнього, збереження людини як виду і ще багато чого. Ці питання поки що далекі від нас, але наближаються з кожним днем. І ми готуємо для них точну основу знання. Кинути нашу справу не можна ще й тому, що людині, яка будує майбутнє, потрібний високий рівень культури, знання й широкий світогляд. Наука має свої закони розвитку, що не завжди збігаються з практичними вимогами сьогоднішнього дня. І вчений не може бути ворогом сучасності, проте й не може жити
Давидов погасив цигарку і з неуважності кинув її на підлогу. Аспіранти цього не помітили. Женя перехилилася боком через стіл і дивилася на Давидова. Тамара стояла з переможно піднесеною головою, а Михайло похмуро потупився.
— Тепер про інший бік вашого питання, — вів далі Давидов. — Тут теж не слід перебільшувати. Говорити про загибель цивілізації і безнадійно опускати руки не можна — так роблять багато інтелігентів на Заході, намагаючись виправдати свою бездіяльність. І без того тепер там культура дуже відстає від техніки. Люди здобувають дедалі більшу владу над природою, забуваючи, що треба виховувати й переробляти саму людину, яка часом недалеко відійшла від своїх предків за рівнем суспільної свідомості. А ви, радянська молодь, хочете бути бійцями за культуру, за майбутнє щастя людства. Тож вірте у могутність нашої країни і без вагання йдіть обраним шляхом! Можливо, що попереду, хоч, може, й не дуже скоро — нова грізна війна, вирішальний бій старого з новим. Роблячи нашу справу, ми боротимемось за нашу культуру. Благородне завдання — відстояти її од варварства, озброєного останнім словом техніки. Далі, чи уявляєте ви собі як слід, що таке тепер атомна енергія? Більша частина елементів з числа всіх дев’яноста двох мають надзвичайно стійкі ядра. Щоб їх розбити, треба витратити енергії більше, ніж ми одержимо від їхнього розпаду. І це не випадково. За мільярди років формування нашої планети, як і інших планет, у процесах зміни матерії стався ніби добір — усе нестійке розпалося, перейшло у стійкі форми. Тепер ми підійшли до використання ланцюгових реакцій в останніх елементах менделєєвської таблиці, найважчих за своєю атомною вагою. Це теж не випадково — найважчі елементи дуже багаті на нейтрони і легко розпадаються, здійснюючи ланцюгову нейтронну реакцію[15]— єдину, яку ми тепер можемо технічно використати. І цей розпад зовсім не слід уявляти собі як цілковитий розпад усього атома. Атом важкого елемента ніби розколюється на дві частини, і кожна з них дає стійкі елементи середини менделєєвської таблиці. При цьому частково вивільняється енергія. Тут іще дуже далеко до повного розпаду і так само далеко до ланцюгової реакції із стійкими елементами.
Поки що наше опанування атомної енергії зводиться до використання ланцюгових реакцій із нестійкими ізотопами урану й торію, а також реакції переходу ізотопу водню — тритію в гелій у дуже складних умовах водневої бомби. Можна, як ви знаєте, збільшити атомну вагу урану й одержати штучні елементи, що вже виходять за межі таблиці, — нептуній і плутоній, дев’яносто третій і дев’яносто четвертий штучні елементи. Уран можна змінювати й далі, створюючи елементи дев’яносто п’ятий і дев’яносто шостий — америцій та кюрій, і так далі — до сотого й більшого номера.
Усі вони нестійкі, швидко розпадаються. Енергія розпаду плутонію і є пальним для атомних мирних машин та вибуховою силою атомних бомб, так само як і енергія нестійких форм урану — ізотопів двісті тридцять п’ять і двісті тридцять три. Немає сумніву, що в процесах перетворення матерії раніше існували елементи типу нептунію, важчі, ніж уран, але згодом вони перейшли у стійкі форми основних дев’яноста двох. Тому уран ми можемо розглядати як рештку цих надважких елементів, що збереглася внаслідок своєї розпорошеності. До того ж він зустрічається у горішніх зонах земної кори, де він стійкий в умовах порівняно невисоких температур і тисків. Уран і, певно, другий близький до нього важкий елемент — торій — поки що залишаться основою атомної енергії, бо між використанням уранової здатності розпадатися і використанням енергії речовини інших елементів лежить технічна безодня, яку ми навряд чи дуже скоро подолаємо. Але уран і торій — найрідкісніші елементи, їхні запаси в світі невеликі. Звідси виходить, що нагромаджувати запаси атомної енергії ми можемо ще дуже обмежено…
— Вас до телефону, Ілле Андрійовичу, — виклик з міжміської, — почувся голос за дверима.
— Зараз, зараз! — Давидов болісно наморщив лоба. — Ось те, що я хотів розповісти вам про атомну енергію… Урану небагато, його запаси можна витратити дуже швидко. Тому, дивлячись у майбутнє, ми повинні вишукувати великі запаси цієї дорогоцінної речовини. І ми… — Професор раптом замовк, погладжуючи скроні і звівши застиглий погляд поверх голів своїх співрозмовників. — Великі запаси урану… недогарки формування планети, — тихо забубонів Давидов. — Так…
Професор наче похлинувся й швидко вийшов із аспірантської кімнати.
— Що це сталося з Іллею Андрійовичем? — вигукнула Тамара, порушуючи загальне розгублене мовчання. — Я можу поклястися, що він мало не сказав чорного слова!
— Що ти вигадуєш, Тамаро! — обурено заперечила Женя. — Просто його перебили цим клятим телефоном. І все нам зіпсували… Так цікаво він говорив!
— Запевняю тебе, з ним щось сталося. З-за шафи тобі не було видно. Він змінився на лиці, наче привида побачив.
— Так, так, Томо, — підтримав Михайло, — я теж помітив. Може, йому спало на думку щось цікаве?
Михайло мав рацію. Давидов ішов коридором, і всі його думки зосередились навколо раптового здогаду.
Вчений пригадав, як два роки тому, вражений страхітливою хвилею, що зруйнувала острів, він удивлявся з борту пароплава в океанську глибочінь і в мозку його формувалася ще несмілива ідея про сили, які спричиняють рух земної кори. Відтоді він увесь час добирав факти і міркував, поступово переходячи від
