їм зупинку на обід в одному з придорожних трактирів, чи сьогодні обійтися взятими з дому харчами, коли карета вповільнила свій хід, потім стала рухатися ривками, а врешті-решт зовсім зупинилася. Спершу вони не надали цьому значення, бо короткі затримки на трактах були не рідкістю, і, видобувши з-під сидіння кошик з їжею, стали викладати з нього пакунки.
Тим часом карета продовжувала стояти, навіть не намагаючись зрушити з місця, а зовні лунали дедалі роздратованіші голоси. Трохи занепокоєний Марк вирішив з’ясувати, в чому річ, скочив на сидіння, висунув голову крізь люк на даху карети і подивився вперед, де приблизно за чверть милі від них височів черговий портал.
Саме там, за всіма ознаками, і стався затор. Колона нерухомого транспорту вишикувалася до самого порталу, а вершники та пішоходи, лавіюючи між каретами, фурґонами та возами, ще продовжували рухатися до арки, проте, наскільки міг бачити Марк, зупинялися перед нею й далі не проходили.
Рух зустрічною смугою також припинився. Щоправда, повз них ще проїздили повільні важкі фургони і проходили піші подорожні, але з-під арки вже ніхто не з’являвся.
Поруч з Марком на сидіння стала Беатриса. Сестрина голова ледве сягала люка, тому він обхопив її за талію і без особливих зусиль підняв на цілий фут.
— Ого! — промовила Беатриса, оцінивши ситуацію. — Здається, справа серйозна.
— Що там? — озвалася з карети Ребека, яка вирішила не гаяти часу і вже взялася до їжі.
— Хтозна, — відповів Марк, опустивши Беатрису. — Спробую з’ясувати.
Він зіскочив на підлогу карети, відчинив бічні дверцята й покликав Ганса — одного з трьох слуг, що верхи супроводжували їх у дорозі.
— Знаєш, що сталося? — запитав у нього Марк.
— Ні, паничу, — відповів слуга. — Одне ясно: через портал зараз нікого не пропускають. Вітольд уже поїхав туди, щоб розібратися в ситуації.
— А де Бруно?
— На тому боці, — Ганс вказав на зустрічну смугу. — Вирішив розпитати тих, що останніми проминули портал.
— Правильно, — схвалила дії слуг Беатриса. — Коли Вітольд або Бруно повернуться, дай нам знати.
— Неодмінно, панночко.
Марк зачинив дверцята карети й сів поруч із Беатрисою. Ребека запитала:
— Як гадаєте, щось трапилося з порталом?
— Будемо сподіватися, що ні, — відповів Марк. — Може, просто зіштовхнулися два зустрічні фурґони і перегородили дорогу.
— А що, як зламався портал? — наполягала Ребека. — Таке ж буває?
— Рідко, але буває, — визнав Марк.
— І що тоді?
— Нічого страшного, — заспокоїв він меншу сестру. — Якщо портал виходить з ладу, його наглядач передає сиґнал на контрольний пост, що обслуговує цю ділянку шляху. Звідти по Трактовій Рівнині прибуває майстер і все виправляє.
— А хіба наглядач не може сам упоратися?
— Якщо поломка серйозна, то ні. Наглядачі є звичайними відунами, бо чаклунів на кожен портал просто не вистачить. Та й мало який чаклун погодився б працювати наглядачем. — З цими словами Марк узяв шматок пирога з м’ясом і став його їсти. — Добре, що портали нечасто виходять з ладу, — продовжив він після паузи. — Інакше б трактові шляхи були такою самою рідкістю, як і парові потяги.
На останні слова Ребекині очі засяяли.
— Тато казав, що на Торніні є паротяги. Ви з Беа бачили їх?
Марк ствердно кивнув і поклав до рота наступний шматок пирога.
— Не тільки бачили, а й їздили. Ти теж зможеш покататися.
— Ой, здорово!… А вони справді швидко їздять? Так швидко, як летить стріла?
— Ні, сестричко, за стрілою вони не вженуться. Та й прудкий кінь, якщо пустити його чвалом, випередить будь-який потяг. Зате потяги, на відміну від коней, ніколи не втомлюються й можуть їхати і вдень, і вночі. Це дуже зручний вид транспорту, от тільки біда в тому, що парові двигуни занадто примхливі й вимагають постійного нагляду. Їхню роботу забезпечує складна система чарів, які потребують тонкого регулювання, бо інакше тиск у паровику різко зросте, і він вибухне. От чому парові потяги така рідкість — звичайні відуни з ними не впораються, тут потрібні справжні чаклуни.
— Такі, як ми?
— Такі, якими ми станемо після школи, — уточнила Беатриса. — Ну, може, трохи слабші. Та навіть таких чаклунів дуже мало.
— А я, коли вивчуся, зможу керувати паротягом? — запитала Ребека.
Брат з сестрою всміхнулися.
— Звичайно, зможеш, — сказав Марк. — Але, думаю, ти знайдеш і цікавіші заняття.
Хвилин через десять з’явився Бруно, який розпитував подорожніх на зустрічній смузі. Нічого конкретного він не дізнався, крім того, що двоє людей в уніформі служби трактових шляхів перекрили шлаґбаумами в’їзд під арку порталу. А оскільки ті подорожні вже проминули портал, то вони не поверталися, щоб з’ясувати, чим викликані такі заходи.
Щойно Бруно закінчив свою розповідь, як повернувся Вітольд з детальнішою інформацією. Виявляється, ще кілька годин тому наглядач помітив якісь порушення в роботі порталу й доповів про це на найближчий контрольний пост. Нещодавно звідти прибули два майстри і, вивчивши неполадку, вирішили закрити портал на ремонт.
— І коли його відремонтують? — запитав Марк.
— Кажуть, що для цього знадобиться кілька днів.
— І весь цей час нам доведеться чекати? — невдоволено запитала Ребека, пропхавшись між братом та сестрою, які розмовляли зі слугою через опущене вікно карети.
— Звісно ж, ні, панночко, — випередивши Марка, відповів Вітольд. — Такі важливі тракти, як оцей, завжди мають об’їздні шляхи. Майстри збираються завернути нас назад, як тільки звільниться зустрічна смуга. Вони вже віддали розпорядження наглядачам сусідніх порталів встановити знаки об’їзду.
— Це дуже подовжить наш шлях? — спитала Беатриса.
— Схоже, що так, панночко. Кажуть, дні на чотири, не менше. Миль за п’ятнадцять звідси є бічне відгалудження, воно називається Ґеренським трактом. А вже на самому Ґерені можна перейти на Ерендальський тракт, який перетинається з Торнінським. — Слуга підвівся на стременах і подивився вперед. — Здається, вже почалося.
Марк знову став на сидіння, визирнув з люка і побачив, що голова їхньої колони розвертається. Збагнувши, в чім річ, стали виїздити на зустрічну смугу й подорожні, що перебували віддалік порталу.
— Треба поспішити, щоб не опинитись у самому хвості, — промовив Марк і вже збирався був віддати належні розпорядження кучерові, але Вітольд з хитрою усмішкою зупинив його.
— Стривайте, паничу, нам можна не квапитися. Я вже домовився з майстрами, щоб нас пропустили. Портал-бо працює, просто він трохи розладнався. А якщо нас поверне не туди, майстри нам допоможуть.
Марк та обидві його сестри розгублено втупилися в слугу.
— Це правда? — недовірливо перепитала Беатриса. — Ти домовився з майстрами?
Вітольд поважно кивнув:
— Атож, панночко.
— Але як? — поцікавився Марк. — Пообіцяв їм велику винагороду?
— Ні, паничу, я не мав від вас таких повноважень. Просто сказав одному з майстрів, що супроводжую трьох юних чаклунів, які їдуть на навчання до Торнінської школи і дуже не хочуть запізнитися на початок занять. — Слуга широко посміхнувся. — І уявіть собі: з’ясувалося, що цей майстер також навчався у вашій школі!
Ребека радісно заплескала в долоні. А Марк і Беатриса обмінялися швидкими поглядами й такими ж швидкими думками:
