містечка, для наших дітей може виявитися гіркою і страшною реальністю. Щоденною реальністю. А прогресивна десакралі-зація багатьох старих цвинтарів призведе до вибуху новоїхви-лі зомбі і вурдалаків проти людей...
- На жаль, - вів він далі, - у нас підписані міжнародні договори, які дозволяють ховати інаковірців на християнських кладовищах. А це трагічна помилка, за яку розплачуватися будуть наші діти і внуки. Я вважаю, що просто необхідно ввести строгі заходи стосовно всіх колишніх членів комуністичної партії. В обов'язковому порядку кожного з них варто поховати лише за парканом кладовища, там, де земля не посвячена, проколовши перед тим серце осиковим кілком. Відомо, що присутність хоча б однієї більшовицького стерва вже згіршує святу землю і турбує покійників. А це може призвести до повстання з гробів і тих, які протягом життя були цілком нормальними і самі з посвяченої землі ніколи б не встали. Окрім цього, я вважаю, що варто перезахоронити всіх уже похованих комуністів. А перед тим, як їх перезахоронювати за паркан, варто кілком проштрикнути, голову відрізати і срібний хрестик або іконку в могилу покласти. І лише такі методи дадуть нам гарантію захиститись від війни з армією мертвих. А тіла безбожників можна ще спалювати і розвіювати попіл за вітром. Але це не завжди допомагає, - сказав Якуб після хвилинних роздумів.
Ведучий сидів з широко відкритим ротом і мовчки вдивлявся на гостя в студії. І лише тоді, коли він закінчив свою промову, полегшено зітхнув. А Якуб знову повернувся до образу сільського дурника. Витягнув із кишені мішочок із тютюном, шматок газети і почав на очах усіх глядачів спокійно скручувати собі велетенський папірос.
- А у вас попільнички не буде? - перепитав.
- Знайдемо, - і ведучий зробив жест рукою в бік того, хто стояв за кулісами, поза полем зору камери і глядачів.
- А скажіть, будь ласка, нашим телеглядачам, як же ви уявляєте таку ексгумацію?
- Згоден, що в місті важкувато буде, бо все ж ніхто не знає, хто ким був і де лежить. А вот в селі всі про тебе все знають.
Хтось із персоналу поставив на столик перед гостем баночку з-під арахісу. Якуб подякував кивком голови. Дістав із другої кишені металеву запальничку. Вона була фірмова, але вже дуже брудна. Наближення камери показало, що це всього лиш смола. Якуб закурив свою самокрутку зі старої газети. Після глибокої затяжки Якуб випустив у повітря кільце диму. Дим був чорний, як після горілих шмат або гуми.
- А це можна зробити так... Спочатку робиться список похованих, потім запрошуємо десять добровольців, краще з тих старих партизанів. Позичаємо з відділку папки з особистою справою. Хоча з практики знаю, що вони всім не дають. Мені
- Дозвольте запитати, а якщо з такого списку залишиться всього дві чи три особи? Що з ними робити?
- Ну, тоді потрібно буде провести ексгумацію їхніх тіл і перезахорони™ на церковному подвір'ї. А весь цвинтар, все підряд - осиковими кілками... і більше там порядних людей не хоронити. Десакралізація, сам розумієш...
Якуб стряхнув попіл у баночку. Потім взяв її в руку і, не приховуючи зацікавлення, почав читати написані на етикетці англійські букви.
- О! Горіхи... арахіс? - здивувався. - А на малюнку більше на фасолю подібні.
Ведучий подивився на годинник і помітно з полегшенням зітхнув.
- Дорогі телеглядачі. Сьогодні в нашій студії було представлено неперевершену життєву історію, яку розповів наш спеціальний гість - екзорцист-аматор із Войславіц Якуб Вен-дрович. Дякуємо за увагу і до нових зустрічей.
Прозвучали гучні аплодисменти від публіки, яка працює глядачами в залі. Якуб вдавив самокрутку в банку-попільнич-ку, після чого встав і поважно вклонився спершу аудиторії, а потім до кожної камери по черзі, щоб нікого з глядачів по іншу сторону екрана не образити. Насамкінець потиснув рукутеле-ведучому і добру хвилину сильно її тряс.
- Оце я розумію. Після такого і жити хочеться, - підсумував Павел.
Не встигла закінчитися програма, як на екрані вискочила реклама памперсів.
- Постійно ті реклами: як не пронос в них, то запор, - рознервувався.
Відчуття чиєїсь присутності в кімнаті знову з'явилось раптово. Краєм ока Павел помітив рух. Цього разу він був вже в повній готовності - впевнено стиснув рукоятку револьвера в кишені халата. Підприємець без поспіху повернув голову. Як і в попередніх двох випадках хтось стояв над його килимом. Павел був витривалим і стриманим, - так вже життя навчило.
Зрештою, він в минулому був далекобійником і возив гуманітарну допомогу з конвоєм до Чечні і Боснії. І тільки завдяки силі волі не закричав на всю горлянку. А лякатися було чого. Над килимом в повітрі повисли дві фігури, темніші від темноти, яка панувала в кімнаті. Крізь них було видно листяні шпалери на стіні.
- Привиди! - осінило його.
Той більший привид неочікувано випрямився і глянув Павлу прямо в очі. Такого Павел не витримав і в розпачі прицілився в серце привида. В його мозок телепатично проникло чуже відчуття. Відчуття насмішки. У відповідь палець натиснув на вмикач і тонкий промінь лазерного прицілу просвердлив туманну фігуру. Червона крапка лазера зупинилася на стіні, а в місці дотику з привидом, якщо взагалі можна так сказати, промінь лазера отримав рожевий відтінок. Привиду це не сподобалось і він зійшов із лінії вистрілу ближче до вікна. Другий привид теж, не чекаючи, підлетів до першого.
Якусь мить, яка для Павла здалась вічністю, привиди стояли один навпроти одного так, ніби дискутували, а потім дружно підпливли до стіни і розтанули в ній. В коридорі, за стіною, пролунав уже знайомий тупіт важких підкованих чобіт по дерев'яній підлозі. Павел ввімкнув світло і прочинив вікно. Прохолодне повітря освіжало. З шухляди під телевізором Павел дістав телефонну книгу і почав шукати координати у рубриці «Екзорцисти», але не було жодних варіантів. Безуспішними були пошуки також «Мисливців за привидами». Знервований, він кинув книгу на підлогу. Єдиним розумним, як йому здалося, рішенням, було випити чвертку віски, після чого він впав на ліжко і миттєво заснув. Цієї ночі йому знову нічого не наснилося.
Наступного ранку в поштовій скриньці Павел знайшов лист із печаткою торгового дому одного досить відомого супермаркету. Надрізав конверт канцелярським ножем і дістав звідти лист формату А-4. Ті, з торгового дому супермаркету, надзвичайно вражені якістю надісланого їм пробного товару. Вони замовили в нього півтори тисячі штук органайзерів, всі записники в оправі з коричневої шкіри, з латунними кутникам і алфавітним покажчиком з тонкого шкіряного ремінця. Ті, з супермаркету, хотіли лише, щоб він доклеїв всередині кожного екземпляра по три стрічки-закладки різних кольорів. Павел Скорлінський швидко підрахував можливий прибуток, гнітючий страх закриття фабрики відступив ще на два місяці. З листом в руках він спустився в цех. Ударом дерев'яного молотка об латунний гонг, власник привернув увагу до себе всіх працівників.
- У мене для вас є дві новини. Традиційно, одна з них - добра, а інша - погана. По-перше, ми отримали великий обсяг замовлення, на півтори тисячі штук. А, по-друге, нам потрібно це зробити до кінця наступного тижня. А щоб ми встигли у терміни, я обіцяю кожному премію в розмірі двісті злотих.
Було чути радісні вигуки. Павел вийшов із цеху і поїхав закупити декілька мотків різнокольорових стрічок.
Ось і настав черговий суботній вечір. Погода надворі була досить неприємна. За вікном лив дощ і завивав вітер.
- Та кажу ж, непогано, - повторив Павел по телефону своєму партнеру по бізнесу Томашу. - От лише хвилююсь, щоб мої робітники такий темп витримали. Вже цілий тиждень у дві зміни працюють. Якщо інспектору з центру захисту працівників захочеться нас відвідати, тоді без проблем не обійтися.
- Іншими словами, ти пропонуєш подвоїти кількість персоналу?
- Так, тоді все буде тіп-топ. Ти там в себе в околиці приглянь ще з двадцять бажаючих підзаробити, і
