— А може, принаймні...
— До по-ба-чен-ня.
Дівчина не зрушила з місця, притулилася спиною до дверей, ніби це не Яків проганяв, а
вона не хотіла випускати його.
— Ну, ви повинні мене пригадати. Світлана Казантопулос і гурт «Кайрос». Пам'ятаєте?
Коктебель? Дві тисячі сьомий?
Шарудіння коробок припинилося. Яків різко випрямився, аж потемніло в очах.
— Коктебель? — Яків придивився уважніше до обличчя гості, прихованого за
яскравою косметикою, котра робила її схожою на жрицю в масці — наприклад, на жрицю
Сонця у давніх інків. Погляд сповз на груди, підняті бюстгальтером за майкою кольору
хакі.
— Ви прийшли сказати, що у мене є син?
— Ні, я прийшла його з вами зробити.
— Я не люблю дітей.
— А хіба ваша творчість — не ваші діти?
— Моя робота стерильно чиста і безплідна. Я звукорежисер, а не композитор. Ти
прийшла від них?
— Ні, я прийшла, взагалі-то, по деяку музичну консультацію. І рада, що вдалося вас
хоч якось відволікти від ваших дум, маестро. Я хочу записати альбом, хочу бути
співачкою. Ви мені допоможете?
«Хто це у Жана Кокто говорив: "Смерть звучить, як луна"? Не ти, часом?» — спитав він
подумки, а вголос сказав:
— Світлана — це не твоє ім'я. Твоє справжнє ім'я — Йоланта. Хто з твоїх батьків був
греком, нагадай мені?
— Я рада, що ви пригадали мене, композиторе. У мене відчуття, наче я прийшла
допомогти вам. Ви не знаєте, чому я так почуваюся?
15.
Матвій чекав на нього біля входу до ресторану і курив. На вулиці було холодно, а Матвій
стояв без плаща, лише в піджаку.
— Я ж просив: на півгодини раніше.
— Корки на вулицях. Усе так серйозно?
— Нас уже чекають у підвалі.
Матвій докурив і поправив краватку.
16.
На канапі сидів лише один чоловік. На столику перед ним стояв калебас із мате. Крісло
ліворуч було порожнім.
— Пане Богусе, дозвольте відрекомендувати свого брата, композитора Якова Гораха -
Євлампію. — Маестро, — незнайомий піднявся і зааплодував. — Ви прийшли. Звіть мене
Богус.
Просто Богус.
Якову кинулась в очі засмага чоловіка. Кілька секунд усі троє мовчали. Засмаглий
натиснув на кнопку виклику офіціанта. Яків запалив цигарку з чебрецем.
Офіціантка принесла калебаси. Вона виставила на стіл коробку із сигарами.
— Скуштуйте, маестро. Ґватемальські, — запропонував чоловік. — Кращих сигар ви
ще не знали.
v
— Я не палю тютюну. Його прокляли древні майя, коли на їхні землі прийшли іспанці.
— Усі прокляття колись спадають, — сказав Богус.
