на чотирьох кольорах: на червоному, білому, на синьому і на жовтому. Чотири стадії, дві
сторони, один всесвіт. Я маю на увазі один м'яч.
— Як прапори Євро дві тисячі дванадцять. Прапори Польщі та України.
— Так, Майє. Невідворотність на те й невідворотна, щоб ставатися. Я не задумуюсь
над тим, що буде у дві тисячі дванадцятому. Хто знає, коли наступить мій дві тисячі
дванадцятий? А коли може наступити дві тисячі дванадцятий для вас?
— Фінальний матч буде у Донецьку, — додав Матвій. — Уяви собі, Майє. Стадіон
«Донбас-арена». Прожектори. Трибуни. Ринат Ахметов. Біля нього — Чарльз Дарвін. Над
полем — повне сонячне затемнення. На трибунах — танці святого Вітта. До кінця світу —
три хвилини, рівно три хвилини. Байдужим не залишиться ніхто. — Матвій заговорив
голосом спортивного коментатора: — Отже, арбітр подає м'яч, м'яч переходить до
Кетцалькоатля, пас на Перуна, небезпечна ситуація на штрафному майданчику,
напівзахисник КаліЮґи Тескатліпока намагається зіграти проти правил, знову Лакшмі-
Нараяна... пас на Алу Парата, Алу Парата обводить другого напівзахисника Уіцілопочтлі...
Передача на Кецалькоатля... ГОЛ!!! ГОЛ!!! Такого екстазу ми ще НЕ ВІДЧУВАЛИ!!!
«Шамбала» — чемпіон!
Йоланта заіржала.
— Вибачте, — сказала вона, заспокоївшись. — Знесло голову. Так смішно!
Богус кинув, мовби між іншим:
— У дві тисячі дванадцятому відбудеться вирішальний матч, Якове. Уявляєте звучання
своєї симфонії на відкритті цього чемпіонату?
Яків захитав головою. Схрестивши руки на грудях, він сидів окремо від усіх, як засохлий
корінь.
— Ні, її не буде.
Яків глянув на Матвія. Матвій закотив очі до неба, встав з-за столу і пішов на кухню.
«Ну от. А ти хвилювався. Ти переміг!»
Яків відчув жар по ногах. Передчуття свободи.
— Матвію, що ти задумав? Зупинись! — зойкнула Майя. Яків встиг тільки побачити
лезо ножа, яке зблиснуло біля його очей, і кректання липучої стрічки. До чого тут стрічка
Яків почав видиратися, але було вже пізно. Матвій заламав йому руки за спину і змотав ї
скотчем. Майя (було чути, що їй бракує повітря) кричала:
— Ти що робиш?! Матвію, зупинись! Годі! Ти що, здурів?
Матвій заламав йому ногу і примотав її до ніжки стільця. Пара секунд, щоби примотати і
другу.
— Ну ось, тепер все нормально. Пане Богусе, ви не лякайтесь, це в нас суто сімейні
розмови. Не зважайте, продовжуйте. — Матвій втер піт із чола. — Що там ви розповідал
про Марію-Антуанетту?
— Ах, Марія-Антуанетта? Марія-Антуапетта з роду Габсбургів була певна, що впливал
на хід подій за допомогою колоди карт. Розкладаючи пасьянс, вона вважала, що світ
розуміє і слухається її. Коли почалась Французька революція, королеву кинули до
в'язниці, щоб відсікти їй голову. Марія-Антуанетта цілу ніч розкладала пасьянс, який
повернув би світ так, щоб страту відмінили. Її застали за незакінченим пасьянсом. Її
останні слова на ешафоті були такі: «Майже вдалось».
— Ти чуєш, Якове? Майже про тебе історія. Так-так, продовжуйте, пане Богусе, я
повернуся за хвильку. А ти, — він показав ножем на Майю, — навіть не думай йому
допомагати. Ти зрозуміла мене? У кут. Отож-бо.
Матвій побіг на другий поверх.
— Боже, що це робиться! — Майя схопилась за голову. Вона кинулась відв'язувати
