— Богусе, а ви любите розказувати історії? — спитала Йоланта. — Я страшенно люблю
красиві історії.
Дівчата продовжили ненав'язливе розпиваним «Бехерівки».
Яків піднявся, не кажучи ні слова, вийшов і замкнувся у своїй кімнаті.
9.
Цієї ночі Майя лягала спати сама.
10.
Десь близько одинадцятої, коли вже всі мали спати, дім було стривожено криками.
Яків збіг униз подивитися, що відбувається. Спустилися подивитись також Майя та Іван.
Біля зачинених дверей ванної стояла Яна. Вона шкреблася у двері і приказувала:
— Масічка, ну пусти, дай я з тобою поговорю...
З ванної долинало ридання Йоланти.
Матвій, голий, стояв під дверима.
— Відчиняй, кому кажу! Відчиняй, мерзота! Я тобі покажу «гратися». Узагалі
скабаніла...
— Та йди ти, чуєш? Знайшовся тут фраєр... — Яна сказала це так презирливо, що
Матвію забракло слів. Він розвернувся і, бурмочучи прокляття, пішов.
— Що сталося? — спитала Майя.
— Я не знаю, — буркнула Яна. — Все нормально. Масічка, він вже пішов, впусти мене.
Двері у ванну прочинилися, і Яна прослизнула в щілину. Двері зачинились, і знову
почулося гірке ридання.
11.
Яків зупинив Майю, взяв її за плечі і спитав:
— Ти як?
Майя не озивалась.
— Та що це таке з вами сталося?
Майка, не повертаючись, знизала плечима.
— Ти плачеш? Чого ти плачеш?
— Нічого, — прошепотіла Майя крізь сльози.
— Тоді чого плачеш?
— Страшно, тому й плачу...
— А чому страшно? Чому страшно? Майя знову знизала плечима.
— Щось зрушилося між нами і більше не буде таким, як колись.
— До чого тут ми?
Майя тихенько заридала. Яків обійняв її і з жахом зрозумів, що не відчуває нічого.
12.
Богус сидів сам біля палаючого каміна. Люлька давно згасла.
Іноді він підкладав ще поліно. У комині вив вітер. Була третя ночі.
У двері в сад щось зашкреблось. — Коханий, це я.
У дверях стояла рачки Йоланта. Кішечкою вона підійшла до Богуса і потерлася головою об
його коліно.
Йоланта була голою.
— Ти такий мужній, — сказала вона йому на вухо, опинившись у нього на колінах. — Як ти
мене знайшов? — промуркотіла вона, послаблюючи його краватку. — Ти дозволиш мені
погратися ще трохи? Я ще не награлась. Дозволиш? — Йоланта зазирнула йому в очі. —
Мій безцінний. Ще трішки... — Йоланта відповзла, не зводячи з нього очей. — Ще трішки
пограюся... Ще трішки...
Богус підклав ще одне поліно, і вогонь запалав яскравіше.
