Соліпсист він, курва.
— Ви мене не змусите.
— Ой, а шо тут у вас таке робиться? — промуркотіла 5Іна, впливаючи у камінну. —
Йолка, що за двіжуха? Ти їм що, «Бехерівки» не налила?
— Вони такі швидкі, як діти! Яків тільки зайшов, а вони вже посварилися. Матвій
назвав Якова соліпсистом, а той сказав, що симфонію писати не буде.
— Симфонію писати не буде? Типу, образився? Масічка, не ображайся, Матвій не мав
на увазі нічого поганого. Як він назвав Якова?!.
— Соліпсистом.
— А це шо таке? А, це тіпа коли інших не помічаєш? Та, Якове? Ти соліпсист?
— Так, я — соліпсист.
— І шо, симфонію через це писати не будеш?
— Не буду.
Яна сіла і замислилась.
А Матвій звернувся до Богуса; той тихо пихкав люлькою біля каміна.
— Пане Богусе, ви тільки не гнівайтесь, вам не доведеться нічого робити. Я розумію, ви — куратор, але дозвольте, я сам все владнаю. Я знаю його як облупленого, він зовсім
не це мав на увазі. Яків — він же талантище. Геній! Тронутий, але ж геній, не
посперечаєшся. Як шкода, що батька немає — він би його швидко до симфонії посадив...
— Ніні, що ви, я розумію, це ваше сімейне життя, я тут втручатися навіть гадки не маю.
Он як, соліпсист! Але я справді погоджуюся, симфонії це але ніяк не стосується...
— Так і я ж йому про те саме. Пане Богусе, ви тільки не хвилюйтеся, я сам все
владнаю...
— А я от що хотіла спитати, — озвалась раптом Яна. — А соліпсист може бути
гоміком?
— Яна, ну що ти таке питаєш? — обурилась Йоланта.
— Ну, йому ж не взападло мало бути... Я в цьому смислі питаю...
Повисла гнітюча тиша.
У комині завивав вітер.
Богус розкурив люльку з вишневим тютюном. Яків озирнувся, не знаючи, куди тепер себе
діти.
— Богусе, можна глянути на ваш портсигар?
— Звісно. — Богус передав бляшанку Якову.
— Це Дарвін? — поцікавився він.
Цікава річ — цей портсигар. На чорно-білому естампі за письмовим столом сиділа мавпа.
Мавпа сперла голову на підборіддя. На мавпі було пенсне. Погляд мавпи спрямований у
вікно, на дещо, схоже на чорний соняшник.
— Так, маестро. Це Дарвін. Він спостерігає сонячне затемнення.
Яків повернув портсигар Богусові.
— І що ж бачить Дарвін? Низку перероджень від мавпи до «Бітлз»?
— Невідомо. Можливо, думає, що людина відрізняється від тварини тільки тим, що
курить.
— Ви вірите у походження людини від мавпи?
— Словосполучення «походження людини» для мене суто поетичне. Реальна людина
— ось що цікаво. Esse homo — ось людина. — Богус иказав на Яну. — Реальна. Усе інше —
поезія. Поезія залишає місце для свободи. Ви погоджуєтесь?
— Я втомився від поезії. Для мене поезія — це пекло.
— Може, ви просто граєте не за ту команду? Яків замовк.
