Яків незворушно відповів:
— Моя порада: стався до їхньої присутності як до неминучого ходу історії.
— Ти хочеш, щоб я поїхала геть? Ти цього добиваєшся?
— Ні, я хочу, щоб ти залишилась.
— Ти хочеш жити шведською сім'єю?
— Я хочу спокою. Просто оберігай мій спокій, поки я писатиму цю довбану симфонію.
— Поговоримо завтра. Я втомилась. Мені все це не подобається. Завтра я вирішу, що
мені робити.
12.
О четвертій Яків прокинувся. Накинув плащ
І вийшов надвір.
Надворі було ще темно. Усе подвір'я покрив іній. Яків трусився і стукав зубами.
Сон покинув його, оголивши пустелю розуму — розвалені машини, крани, діряві від
корозії будівлі мегаполісу, вимерзлий під інеєм метал до самого обрію.
Голова гуділа від переповненості хаосу хаосом.
«І-Цзин». Гексаграма 29. Подвійна безодня.
Зробити хоч щось у такому стані — ну хіба це реально?
Повернувся до хати. Одягнувся у чисте. Сів за клавіші.
Нічого.
З нього не текло нічого. Ні краплі музики, ні біта звуку.
VIII
Колісниця Господа мого
Andante
(не поспішаючи)
1.
На веранді мирно бесідували про погоду Богус і Майя.
— Маестро, ми в очікуванні, — сказав Богус, коли Яків спустився до сніданку.
— Вітаю. — Яків потис руку Богусу і сів у крісло біля Майї. Та була у білому. Вдала, ніби
не помічає Якова. — Я працював із самого ранку.
Богус кивнув.
— Маестро, ваші зусилля безцінні. Ми вдячні вам за відданість ідеї. Крім того, як
куратор мушу зауважити, маестро, що у вас тут — творча атмосфера! Знаєте, жертвою
стереотипів може стати будь-хто. Я малював собі відлюдькуватого творця у хаті-мазанці
на краю села.
А тут — цілком світське життя! Трансцендентно! Просто трансцендентно! А ваші музи?
Вони чудові! Цей сніданок — це епоха Відродження! Хліб, сир, овочі, кава. Фламандія і
малі голландці. Сніданок у зимовому саду. Скільки світла! Скільки північного світла!
Маестро, чи не пробували ви малювати?
— О, маестро проснувся. -— У зимовий сад зайшов Матвій у майці і хатніх штанях. Від
нього війнуло лосьйоном після гоління. — Ну шо там, покажеш нам нині симфонію? Я
думаю, пан Богус хотів би вже щось послухати.
— О ні, там ще нема що показувати...
— Нумо, не встидайся. Усі свої.
— Куди такий поспіх? Я не хочу спекулювати ідеями. Усе має бути пристойно,
естетично. Ще є час...
— Якове, у тебе був місяць на те, щоб підготувати все пристойно й естетично. Дай
щось послухати... — Матвій придивився до Якова уважніше. — А ти взагалі писав щось?
— Я...
