— Навіщо? — спитала Майя.
— Та знічев'я. Нічого ж немає, от робити й нема чого. От я й не роблю нічого.
— А тепер? Робиш?
— І тепер не роблю. А навіщо? Мир і любов. Зорі на небі. Камін горить.
— Але ж ти щось робиш, — не витримала Майя. — Ти лежиш!
— Ні, я нічого не роблю. Це в тебе невроз, тобі здається, що я щось роблю. — Йоланта
роз-ляглася на подушках. — Як добре нічого не робити! Пощастило жінці!
Здається, фраза Йоланти таки поцілила. Майя озвалась:
— Ти хочеш сказати, що я завжди чую суб'єктивно і що я впливаю як спостерігач на
результат експерименту?
— Майє, попустися, нічого я не хотіла цим сказати. Який експеримент, ти що.
Розслабся. Можна ще чаю?
— Ой, дівчатка, годі вам нудити, — озвалась Яна. — У нас є «Бехерівка». Яків, ти будеш
«Бехерівку»? Я принесу...
У вікна вдарило світло фар.
— Опа, у нас гості! — гукнула Яна.
Якову здалося, що в будинку враз потемніло. Йоланта засміялася дивним сп'янілим
сміхом. Вона дивилася в стелю, її очі блищали.
— Яка я рада, що ви запросили нас, Якове! У вас тут ТАК цікаво!
— Я відкрию, Майє, не парся, — сказала Яна з коридору, порпаючись у дорожній
сумці. — А, ось вона. Ну всьо, дівчатка, хлопчики приїхали, зараз вмажемо «Бехерівки».
Обожнюю «Бехерівку».
8.
— Ще «Бехерівки»? — спитала Яна у Богуса. — 3 дороги освіжитись?
— Мені теж, — попросив Матвій. Чоловіки сиділи за столом. Яна обслуговувала гостей
пляшкою «Бехерівки», Ірена і Майя
винесли грінки, сир, масло вершкове і масло вершкове з оливками.
— Яно, ти можеш не курити біля мене? — озвався Іван.
— Ну йоптіть, Іван, я ж дама. Не заважай, я слухаю пана Богуса. Так, так, пане Богусе, і
іцо було далі?
— О, панно Яно, нас відпустили, як тільки ми показали наші посвідчення. Вони були
дуже милі...
— Братику, — позвав Якова Матвій. — Вийдемо покурити? Пане Богусе, ви як? По
сигаретці? Ні? З дівчатами посидите? Тоді ми з братом вийдемо на пару хвилин.
«Бехерівку»? Так, «Бехерівку» зі собою беремо...
Брати накинули на себе пальта і в хатніх тапках вийшли на поріг.
Тільки світло від ліхтаря на порозі світило жовтим, а далі, довкола, в поля, залягла ніч, 9.
—Коротше, Якове, слухай сюди, — заговорив Матвій, розкуривши сигарету. — Симфонія
буде звучати на відкритті стадіону у Львові. Потім ми її швиденько продаємо полякам, і
вони з неї роблять офіційний гімн Євро дві тисячі дванадцять. Вони скрізь пропишуть, що
автор — поляк, там вже є одна людина, усе буде чисто. Українського сліду нам не треба.
— До чого така секретність? — запитав Яків.
— Великі темні отці вже тут.
— Великі темні отці у Львові? — спитав Яків.
— Вони тут. Вони замовляють нам шоу. Ти пишеш симфонію, я все обставляю, як
положено. Рука об руку, брате. Це яскраво. Був методологом, а завжди мріяв стати
шоуменом.
— Ти знаєш, ваша секретність, вона збиває з пантелику.
