прийшов сюди захистити?
Він посміхнувся з вельми зверхньою холоднокровністю і недбало махнув правою рукою:
— Я згоден відповісти навмання, — сказав він глузливо. — Звісно, інтереси якоїсь дами?
— Моєї дружини інтереси.
Вперше за всю нашу розмову непідробне, щире почуття промайнуло на його обличчі — він украй здивувався. Я побачив по ньому, що від цієї хвилини перестав бути в його очах небезпечним супротивником. Він зараз же засунув шухляду, згорнув руки на грудях і став слухати мене, іронічно посміхаючись.
— Ви чудово знаєте про те розслідування, яке я проваджу ось уже багато місяців, — вів я далі. — Тож даремні були б усі ваші спроби заперечувати в моїй присутності будь-які відомі мені факти. Ви винні в жахливому злочині. Ви скоїли його з метою присвоїти собі десять тисяч фунтів.
Він не сказав нічого, тільки обличчя його зненацька затьмарила тривога.
— Лишіть свою здобич собі, — сказав я. (Обличчя його знов проясніло, а очі широко розплющилися від подиву, якому не було кінця-краю). — Я тут не для того, щоб торгуватися за гроші, які пройшли через ваші руки, ставши ціною ницого злочину...
— Обережніше, містере Гартрайт. Ваші моральні мишоловки мають великий успіх в Англії — будьте ласкаві залишити їх для себе й ваших співвітчизників. Ті десять тисяч фунтів — це спадок, що його заповів моїй незрівнянній дружині покійний містер Ферлі. Розглядайте їх із цього погляду, й тоді, коли хочете, я порозмовляю з вами на цю тему. Одначе для мене, людини такої витонченої чутливості, подібна розмова була б чимось плачевно ницим. Я волів би обійти цей дріб'язок мовчанням. Пропоную вернутися до обговорення ваших умов. Чого ви хочете?
— Я вимагаю, по-перше, щоб ви цілком і повністю зізналися у скоєній змові. Ви напишете це зізнання й підпишете його — зараз, у моїй присутності.
Він знов підніс пальця вгору.
— Раз! — мовив він, відлічуючи мої вимоги з серйозною увагою ділової людини.
— По-друге, я вимагаю від вас об'єктивного доказу, не залежного від ваших особистих клятвених запевнень, — я вимагаю, щоб ви вказали точну дату (й підтвердили її документально), коли моя дружина виїхала з Блеквотер-Парку й приїхала в Лондон.
— Он як! То, виходить, ви таки знайшли в цьому ділі слабинку, — спокійно зауважив він. — Що іще?
— Поки що це все.
— Гаразд! Ви виклали ваші умови, а тепер послухайте мої. Моя відповідальність за «злочин», як ви зволили висловитись, у цілому, можливо, менша відповідальності за те, що я покладу вас отут, на килимку біля каміна. Скажімо, я приймаю вашу пропозицію, але з моїми поправками. Потрібний вам звіт буде написано і вам буде дано об'єктивний доказ. Гадаю, ви матимете за такий доказ листа мого палко оплакуваного друга, власноручно ним написаного й підписаного, де він сповіщає мене про день і годину прибуття його дружини в Лондон? Я можу дати вам цього листа. А ще я можу послати вас до чоловіка, у якого я найняв карету, щоб відвезти мою гостю з вокзалу того дня, коли вона прибула в Лондон. Із допомогою книги замовлень цього чоловіка ви довідаєтеся про дату, навіть якщо його кебмен, що віз нас, забув, котрого числа це було.
Все це я можу зробити й зроблю — на ось яких умовах. Я перелічу їх. Умова перша! Ми з мадам Фоско виїдемо — коли, куди і як нам заманеться. І ви не чинитимете нам ніяких перешкод. Умова друга! Ви зачекаєте тут, у моєму товаристві, поки прийде мій агент. А прийде він о сьомій ранку, щоб допомогти мені впорати справи. З ним ви посилаєте чоловікові, що має вашого листа, письмове розпорядження віддати листа моєму агентові. Ви зачекаєте тут, поки мій агент передасть того нерозпечатаного листа мені в руки, після чого ви дасте мені півгодини, щоб я міг поїхати, а тоді можете вважати себе вільним і йти, куди вам заманеться. Умова третя! Ви дасте мені сатисфакцію джентльмена за ваше втручання в мої особисті справи й за ті вирази, яких ви допустилися в моїй присутності під час цієї бесіди. Час і місце дуелі — за кордоном! — будуть указані в моєму листі, я напишу вам, коли опинюся в безпеці на континенті. В тому листі буде смужка паперу, яка точно відповідатиме довжині моєї шпаги. Ось мої умови. Скажіть мені, чи ви приймаєте їх. Так чи ні?
Незвичайна суміш миттєвої рішучості, далекозорої підступності й пройдисвітської бравади спантеличила мене на мить — але тільки на мить. Я мав вирішити єдине питання: чи є у мене моральне право дозволити цьому негідникові, що позбавив імені мою дружину, втекти безкарно в обмін на надані ним засоби для поновлення Лориного імені? Я знав, що моя мета — добитися справедливого визнання моєї дружини в домі, де вона народилась і звідки її вигнано як самозванку, а також привселюдного знищення тієї брехні, що була викарбувана на надгробку її матері, — що ця мета була б набагато благородніша й чистіша, коли б її не обтяжував наліт лихих пристрастей, коли б вона була вільна від прагнення помститися, яке від самого початку домішувалось до моїх дій. І все ж я не можу з усією щирістю сказати, що то мої моральні переконання були настільки сильні в мені, що самі вирішили за мене мою внутрішню боротьбу. Вони переважили завдяки тому, що цієї миті я згадав про смерть сера Персіваля. Яким жахливим чином сама доля вирвала відплату з моїх слабких рук! У моєму сліпому невіданні майбутнього яке я мав право гадати, що цей чоловік зостанеться не покараний, коли втече від мене? Я міркував про це — може, з домішкою забобонного передчуття, притаманного мені, може, із шляхетнішим почуттям, достойнішим мене, ніж забобонний острах. Нелегко було мені випустити його з рук доброхіть — випустити нині, коли він нарешті мені попався, — але я змусив себе зробити цю жертву. Одне слово, я вирішив керуватися тільки тією високою, справедливою метою, з яку я несхитно вірив, — служити Лориній справі, справі Істини.
— Я приймаю ваші умови, — сказав я, — з одним застереженням.
— Із яким? — спитав він.
— Воно стосується до запечатаного листа, — відповів я. — Я вимагаю, щоб ви, не читаючи, знищили його в моїй присутності, як тільки лист опиниться у ваших руках.
Цю умову я висунув, звісно, тому, що не хотів, щоб він забрав із собою письмовий доказ суті мого спілкування з Пескою. Факт мого знайомства з професором усе одно стане йому відомий, коли вранці я дам його агентові Песчину адресу. Але він не міг скористатися цим на шкоду моєму другові, спираючись тільки на свої не підтверджені доказами слова, навіть коли б і зважився на такий експеримент, — тож я міг бути цілком спокійний за маленького професора.
— Я приймаю ваше застереження, — сказав він, добре поподумавши хвилини дві. — Не варто сперечатися через нього — листа буде знищено, хай-но він потрапить до моїх рук.
Кажучи ці слова, він підвівся зі стільця, де досі сидів навпроти мене. Одним зусиллям волі він умить скинув із себе весь тягар нашої довгої розмови.
— Ух! — вигукнув він, з насолодою потягуючись. — Гаряча була сутичка, поки тривала. Сідайте, містере Гартрайт. У майбутньому ми з вами стрінемось як смертельні вороги, а поки що будьмо люб'язні й чемні один з одним, як личить істинним джентльменам. Дозвольте мені покликати сюди мою дружину.
Він одімкнув двері й розчинив їх навстіж.
— Елеоноро! — гукнув він густим басом.
До кімнати увійшла леді із зміїним обличчям.
— Мадам Фоско — містер Гартрайт, — мовив граф, знайомлячи нас із світською невимушеністю. — Ангеле мій, — провадив він, звертаючись до графині, — чи дозволять вам ваші клопоти з пакуванням речей урвати хвилинку, щоб зварити мені трохи доброї міцної кави? У нас із містером Гартрайтом є ще одна справа — я напишу дещо для нього. Тож мені потрібна повна влада над своїми думками, щоб бути на належній, гідній мене висоті!
Мадам Фоско двічі мовчки схилила голову — сухо кивнула мені, смиренно кивнула чоловікові — й тихо ковзнула в двері.
Граф підійшов до письмового стола біля вікна, відчинив його й дістав кілька пак паперу й пучок гусячих пер. Він розсипав пера по столу, щоб вони завжди були напохваті, а тоді нарізав папір вузькими смугами, як те роблять письменники-професіонали для друкарського верстата.
— Я створю надзвичайний документ, — мовив він, озираючись на мене через плече, — адже я маю добрі навички літературної творчості. Одне з найрідкісніших і найцінніших досягнень людського розуму — це велике вміння давати лад своїм думкам. Величезна перевага! Я володію нею. А ви?
Він заходив туди-сюди по кімнаті, дожидаючи кави, — він мугикав щось собі під ніс і час від часу
