кроку, як щось ткнулося в його лікоть, і - подумайте! - боката пляшка вже відтягує йому кишеню бушлата, а вузька шийка її стирчить назовні.
«Схоже, що це теж правда»,- подумав Кеаве.
Що ж зробив Кеаве? Він купив у лавці штопор і, вийшовши з міста, подався в безлюдне поле. Там він спробував відкоркувати пляшку, але хоч скільки вгвинчував у корок штопор, його тут же випирало назад, а корок лишався цілий.
«Якийсь новий різновид корка»,- подумав Кеаве, і тут він раптом весь затрусився, як у лихоманці, й зросився рясним потом: йому устало страшно.
Прямуючи назад у порт, Кеаве побачив крамничку, де якийсь чоловік продавав мушлі, кийки дикунів- остров'ян, старовинні монети, старих поганських божків, китайські та японські малюнки та інші різні речі, що їх привозять у своїх скриньках матроси. І тут Кеаве осяйнула нова думка. Він зайшов у крамничку і запропонував хазяїнові купити у нього пляшку за сто доларів. Торговець засміявся і запропонував п'ять доларів; проте це й справді була цікава пляшина - такого скла не видував жоден скляр на землі, її молочна білина так гарно мінилася всіма кольорами веселки, і така таємнича тінь тріпотіла у ній усередині... Одне слово, поторгувавшися, як годиться, хазяїн дав Кеаве за пляшку шістдесят срібних доларів і встановив її на полиці в самому центрі вітрини.
«Ну от,- сказав собі Кеаве,- я продав її за шістдесят доларів, хоч купив за п'ятдесят, а насправді ще й дешевше,- адже один долар у мене був чілійський. Тепер перевіримо це діло ще раз»,
І Кеаве повернувся на корабель, але коли він одімкнув свою скриньку, пляшка була вже там: вона його випередила.
У Кеаве на кораблі був приятель, якого звали Лопака.
- Що це з тобою? - запитав Лопака.- Чого ти втупився у свою скриньку?
Вони були самі в кубрику, і Кеаве, взявши з товариша слово мовчати, розповів йому все.
- Дивна історія,- сказав Лопака.- Боюся, хильнеш ти лиха з цією пляшкою. Одне хоч ясно: ти знаєш, яка біда тобі загрожує. А раз так, треба дістати користь з цієї угоди. Обміркуй добряче, що ти хочеш собі побажати, звели пляшці виконати твоє бажання, а коли вона [146] це зробить, я сам куплю її в тебе. Бо мені давно запала одна думка: хочу завести шхуну і взятися за торгівлю на островах.
- Це не для мене,- сказав Кеаве.- Я хочу гарний будинок і сад на узбережжі Кона, де я народився, і щоб сонце світило просто у вікна, і в садку цвіли квіти, і у вікнах були шибки, і на стінах картини, і на столах гарні скатерті й дрібнички - одне слово, все як у тому домі, де я був сьогодні... І хай мій будинок буде навіть на поверх вище ї з усіх боків оточений балконами, як королівський палац, і я житиму там без турбот і веселитимуся зі своїми друзями й родичами.
- От що,- сказав Лопака. - Повеземо її з собою на Гавайї, і, якщо все, чого ти побажав, здійсниться, я куплю у тебе пляшку, як обіцяв, і попрошу собі шхуну.
Так вони й вирішили, і скоро корабель повернувся в Гонолулу і приставив туди і Кеаве, і Лопаку, і пляшку.
Тільки вони зійшли з корабля, як зустріли на пристані одного знайомого, і той зразу почав висловлювати Кеаве співчуття.
- Щось я не второпаю, чому тобі мене шкода,- сказав Кеаве.
- Хіба ти нічого не знаєш? - здивувався знайомий.- Адже твій дядько... такий поважний був старий... помер, і твій двоюрідний брат... такий гарний був хлопець...
утопився в морі.
Кеаве дуже запечалився, заплакав, заголосив і зовсім забув про пляшку. Але у Лопаки було інше на думці, і, коли Кеаве трохи виплакався, Лопака мовив:
- А я думаю ось про що: чи не було у твого дядька землі на Гавайях біля Каю?
- Ні,- сказав Кеаве,- біля Каю не було. Була ділянка на гористому березі, трохи південніше Хоокени.
- Тепер ця земля перейде до тебе? - запитав Лопака,
- Так, до мене,- відмовив Кеаве і ну знову оплакувати своїх покійних родичів.
- Постривай,- сказав Лопака.- Припини голосити на хвилину, мені дещо спало на думку. А що, коли все це наробила пляшка? Бо, як бачиш, уже й місце звільнилося для твого будинку.
- Ну, якщо так,- вигукнув Кеаве,- хорошу вона мені зробила послугу! Хто її просив убивати моїх родичів? Адже можливо, Що твоя правда - будинок уявлявся мені точнісінько на тому самому місці.
- Але будинок ще ж не добудований. [147]
- Ні, та й не схоже, що буде колись побудований,--, сказав Кеаве.- Правда, у дядька було трохи кавових дерев, айви і бананів, але цього мені тільки-тільки вистачить, щоб прожити. А решта його ділянки -то просто чорна лава.
- Ану ходімо до адвоката,-сказав Лопака.-Все-таки ця думка не дає мені спокою.
Ну, а коли вони прийшли до адвоката, то виявилося, що дядько Кеаве перед смертю враз страшенно розбагатів і залишив йому величезний Спадок.
- Оце тобі й гроші побудувати будинок! - вигукнув Лопака.
- Якщо ви маєте намір побудувати будинок,- сказав адвокат,- тут у мене є візитна картонка нового архітектора, його дуже хвалять.
- Зовсім добре! - сказав Лопака.- Чи ти ба, про нас уже подбали. Треба тільки слухатися пляшки.
І вони рушили до архітектора, а в того вже й креслення на столі розкладені.
- Ви ж хочете щось незвичайне,- сказав архітектор.- А як вам сподобається ось це? - І він простяг креслення Кеаве.
А Кеаве, як тільки глянув на креслення, не стримався і голосно охнув, бо там був зображений точнісінько такий будинок, який він бачив у своїй уяві.
«Буде він мій, цей будинок,- подумав Кеаве.- Знаю, темне це діло, і не до душі воно мені, але раз уже я зв'язався з клятенною нечистою силою, то хай хоч не даремно».
І він став пояснювати архітекторові, чого йому хочеться і як обставити будинок - і про картини на стінах, і про дрібнички на столах,- а потім спитав навпростець, скільки це буде коштувати.
Архітектор поставив Кеаве багато запитань, потім узяв перо і почав рахувати, і, покінчивши з підрахунками, назвав точнісінько ту суму, яка дісталася Кеаве у спадок.
Кеаве й Лопака перезирнулися й кивнули.
«Все ясно,- подумав Кеаве.-Чи хочу я, чи не хочу, а будинок цей буде мій. Дістався він мені від сатани і до добра не доведе. Але одне я знаю твердо: поки у мене ця пляшка, я більше ніколи нічого собі не побажаю. А цього будинку я вже не позбудуся, і тепер, хай там що, раз зв'язався з нечистою силою, то принаймні не даремно».
І він уклав з архітектором контракт, і вони обидва його [148] підписали. А потім Кеаве і Лопака знову найнялися на корабель і попливли в Австралію, бо вже вирішили між собою ні в що не втручатися і надати змогу архітекторові й чортові у пляшці будувати дім і опоряджати його, як їм подобається.
Плавання їхнє минало щасливо, тільки Кеаве доводилося бути весь час насторожі, щоб чого-небудь не побажати, бо він поклявся не приймати більше милостей від диявола. Додому вони повернулися вчасно. Архітектор повідомив, що будинок готовий; Кеаве з Лопакою сіли на пароплав «Ковчег» і попливли під берегом Кона, щоб подивитися на будинок,- чи схожий він на той, який ввижався Кеаве у мріях.
Будинок стояв на високому березі, і його було добре видно з суден, що пропливали мимо. Кругом ліси здіймалися вгору, аж до хмар; внизу потоки чорної лави застигли в ущелинах, де спочивають у печерах останки стародавніх царів. Навколо будинку розкинувся квітник, що яскрів усіма барвами веселки, були насаджені плодові дерева: по один бік дому - хлібні, по другий - папайї, а прямо перед будинком з боку моря була встановлена корабельна щогла, і на вершечку її майорів прапор. Будинок був триповерховий, з просторими покоями й широкими балконами на кожному поверсі. Шибки були прозорі, як вода, і світлі, як білий день. У покоях стояли гарні меблі. На стінах висіли картини в золочених рамах, що зображали кораблі, і битви, і різні дивовижні куточки землі, а також портрети найвродливіших, які тільки є на землі, жінок, і в усьому світі не знайшлося б картин, писаних такими яскравими фарбами, як ті, що висіли в новому домі Кеаве. А незліченні дрібнички були й поготів нечувано гарні: годинники з музичним боєм, і музичні скриньки, і крихітні фігурки людей, що похитували головами, і вишукані цікаві крутиголовки, щоб заповнити дозвілля самотнього чоловіка. А оскільки кому захочеться невилазно сидіти , в таких пишних хоромах - хіба що прогулятися ними й подивитися на все,- будинок був оперезаний широкими-преширокими балконами, на яких
