- Що правда, то правда,- відповів боцман.- Вигляд у тебе серйозний, просто як у привида.
- То слухай,- сказав Кеаве.- Ось два сантими. Йди до моєї дружини і запропонуй їй продати за ці гроші пляшку, і вона - коли я хоч що-небудь іще тямлю - зразу ж тобі її віддасть. Неси пляшку сюди, і я куплю її у тебе за один сантим. Бо такий уже тут діє закон: цю пляшку можна продати тільки зі збитком. Але дивися, не пробовкайся дружині, що це я тебе прислав.
- А може, ти мене морочиш, голубе?
- Ну хай так, що ти на цьому втрачаєш?
- Це правда, голубе,- погодився боцман.
- Якщо ти мені не віриш,- сказав Кеаве,- то спробуй перевір. Як тільки вийдеш із дому, побажай собі повну кишеню грошей, або пляшку найкращого рому, або ще чого-небудь, що тобі більше до вподоби,- і тоді побачиш, яка сила в цій пляшці. [171]
- Згода, канаку! Піду спробую. Але якщо ти вирішив покепкувати з мене, я теж із тебе покепкую - залізякою по голові.
І старий китобій попрямував до будинку, а Кеаве залишився чекати. І було це недалеко від того місця, де Кокуа минулої ночі чекала діда; тільки Кеаве був більше сповнений рішучості і не вагався ні єдиної миті, хоч на душі в нього було чорно з великого відчаю.
Довго, як здалося Кеаве, довелося йому чекати, але ось із темряви долинула пісня. Кеаве впізнав голос боцмана і здивувався: коли це він устиг так напитися?..
Нарешті в світлі вуличного ліхтаря з'явився, похитуючись, боцман. Сатанинська пляшка була схована під бушлатом, застебнутим на всі ґудзики. А в руці була друга пляшка, і, наближаючись до Кеаве, він знай хиляв із неї на ходу.
- Я бачу,- сказав Кеаве,- ти її дістав.
- Руки геть! - крикнув боцман, відскакуючи назад.- Підступиш ближче, всі зуби тобі повибиваю. Хотів чужими руками жар загрібати?
- .Що це ти кажеш! - вигукнув Кеаве.
- Що я кажу? - повторив боцман.- Ця пляшка мені дуже подобається, от що. Ось це я кажу. Як дісталася вона мені за два сантими, я й сам не второпаю. Але будь спокійний - ти її за один сантим не купиш.
- Ти що, не хочеш її продавати?
- Ні, сер! - вигукнув боцман.- Однак ковтком рому я тебе, бог з тобою, почастую.
- Але кажу ж тобі: той, хто володітиме цією пляшкою, попаде в пекло.
- А я так і так туди попаду,- відказав моряк.- А для подорожі в пекло кращого супутника, ніж ця пляшка, я ще не зустрічав. Ні, сер! - вигукнув він знову.- Це тепер моя пляшка, а ти йди собі звідціля, може, виловиш другу.
- Та невже ти правду кажеш! - скрикнув Кеаве.- Заклинаю тебе, ради твого ж спасіння продай її мені!
- Чхав я на твої байки,-відповів боцман.- Ти мене вважав дурником, та ба - сам тепер бачиш, що мене не обдуриш. Ну та годі, кінець.
І він подався до центру міста, а разом із ним пішла з нашого оповідання і пляшка.
А Кеаве, наче на крилах вітру, полетів до Кокуа, і великої радості була сповнена для них ця ніч, і у великому благоденстві проминали відтоді їхні дні в «Осяйному домі».
