Історiя християнства в Україні

I сказав він:
– Хай благословить i помилує вас Бог, Котрий живе на Сіоні в Єрусалимі!
I се сказавши, повернувся у пущу.
А вони пішли своєю дорогою, славлячи Бога, Котрий сподобив їх угодника Свого бачити...
Прийшовши в місто, вони нікому не розповіли про бачене i довго мовчали про се. Та з часом, волею Божою згадавши свою пригоду, почали розповідати її ієреям та городянам.
Деякі з-поміж ієреїв та благочестивих мужів, почувши се, захотіли i собі піти туди одвiдати Божого чоловіка. Отож, взявши чернечий одяг, хліба та риби i ще дечого з чернечих харчів, пішли вони з тим мисливцем, котрий дорогою помітки на деревах робив. I, знайшовши помітки, прийшли аж до хатки тієї. А, ввійшовши, знайшли в ній усе: i залишки тих груш, i горнець, як i раніше, тільки все вже зітліле i птицями подзьобане. I зрозуміли, що, розставшись із мисливцями, чоловік Божий не повернувся до своєї хатки, а пішов глибше у пущу, спонуканий Духом Святим, подалі од людської марної хвали, у безмовність. (Бо ті, котрі Бога щиро возлюбили, як серна од тенет, тікають од людської суєтної слави i марної людської розмови, аби дочасною славою не погубити того, що Богом провiщено їм на небесах, i суєтною людською розмовою не позбутися пресолодкого постійного споглядання Бога i безперестанної з ним розмови). Та й повернулись у місто своє, журячись, що не здобули Божої благодаті, не сподобились Божого побачити чоловіка.
А ті четверо самовидців жили на оброцi при монастирі Печерському i розповідали про це братії, братове ж, котрі од них те чули, розповіли нам, а ми записали се во славу Бога, Котрий i сьогодні, як i колись, по-різному прославляє угодників Своїх i на користь нашу блаженне їхнє являє житіє на утвердження православної нашої східної віри. За що Йому належить всіляка слава, честь i всіляке поклоніння во віки. Амінь.
ДАНИЛО ТУПТАЛО
Ще Петру Могилі належала ідея створити книгу, яка б розповідала про життя благочестивих українців, яких Церква може вважати своїми святими. Цей задум зумів здійснити Данило Туптало (Дмитро Ростовський). Джерелами для його чотиритомної “Книги житій святих” слугували праці латинських, грецьких, польських авторів. Туптало писав жваво, захоплено, звертав особливу увагу на моральні, повчальні сторони життя.
КОЗАЦЬКІ ХРАМИ
Крім січових храмів в Україні було зведено багато церков та монастирів, які також можна назвати козацькими.
Так Реґіна Вишневецька (донька того славного гетьмана Вишневецького, що заснував Запорізьку Січ) у 1619 році подарувала свої землі над мальовничою Сулою для будівництва Лубенського Мгарського чоловічого монастиря. Так як це було через двадцять років після укладення Берестейської унії, то монастир повинен був стати тим центром, форпостом, що мався охороняти край від покатоличення. Монастир був гарно оздоблений красивими полтавськими орнаментами, прекрасними іконами. Історія не зберегла імен художників, але найвірогідніше, то були місцеві – лубенські, полтавські таланти. У 1692 році монастир був освячений Київським митрополитом. В монастирі була прекрасна бібліотека. У XVII-XVIII століттях вівся літопис, що розповідав про церковне життя та різні визначні події краю (дуже шкода, що праця загинула під час Другої Світової війни). Монастир усіляко підтримували церковні ієрархи та гетьмани: Богдан і Юрій Хмельницькі, I.Виговський, I.Брюховецький, I.Мазепа. Коли Ю.Хмельницький через невдачі відмовився від гетьманської булави, то прийняв чернечий постриг у цьому монастирі під іменем Гедеон...
При патронаті гетьмана Петра Калнишевського була побудована кам'яна церква в Межигірському монастирі, дві дерев'яні церкви в Ромнi... Найвищою спорудою Полтави (тридцять метрів заввишки) була церква Покрови Богоматері. Її священиком був брат гетьмана – Семен...
З-поміж усіх гетьманів мабуть найбільше прислужився Церкві Іван Мазепа. Його коштом було побудовано близько трьохсот храмів! Також за власні гроші обновив Софiївський собор, обніс його огорожею, побудував дзвіницю, подарував дзвін... Звів нове приміщення для Києво-Молянської Академії... Церкві Гробу Господнього, що в Єрусалимі, подарував дуже гарну гравюру на сріблі. На великі свята її i досі вживають замість антимiнсу. “Подаянiємъ ясновельможного єго милости пана Іоанна Мазепи, россiйского гетьмана” – значиться на ній...
При Данилі Апостолі, після благословення митрополита, козаки вистроїлись у живий ланцюг від кам'яного кар'єру в Миргороді до Сорочинців i передавали із рук у руки камені з яких збудували храм Спасо-Преображення. Гетьман мріяв знайти у ньому своє останнє пристанище, а тому храм будували величним, як храми київські. Архітектура та різьблений іконостас були виконані у традиційному для Полтавщини стилі. Ікони були створені найкращими іконописцями того часу, зокрема, монахом Києво-Печерської Лаври Алiмпiєм Галичем. Оригінальність ікон полягала в тому, що святі й апостоли були зображені в козацькому одязі. Цим ніби доводилося, що козаки, у прагненні волі, щастя, добробуту Україні, такі ж чисті.
При козацьких церквах, цих символах сили духу, звитяги i слави, обов'язково діяли школи. Їх не соромилися відвідувати i посивілі козаки. Часто монастирі ставали останнім пристанищем старим, хворим, пораненим козакам, які кращі свої роки присвятили службі неньці Україні.
БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
Хоч син Чигиринського підстарости Богдан Хмельницький i здобував освіту в єзуїтській колегії, хоч i жив тривало серед польського оточення, але не міг зрадити український народ i православну віру. Дивлячись, як люди страждають, як намагаються повстати за своє, не міг лишатися осторонь. Брав участь в козацьких походах проти татар у яких здобув значної популярності й авторитету. Коли ж у руках опинилося кресало, що було здатне запалити визвольним вогнем всю Україну, він не став вагатися. Отримавши благословення в похідній козацькій церкві, почав збирати військо. Під Богданові знамена вставали все нові й нові численні козацькі полки та загони об'єднані єдиною метою – звільнити край від чужинця-шляхтича, від поляка-унiата. Скільки вже написано й мовлено про події Визвольної війни 1648- 1654 років, а й досі хвилюють уяву битви під Жовтими Водами i Корсунем, Уманню, Ладижином, Білою Церквою, походи на Волинь, Галичину, Холмщину...
У значній мірі Визвольна війна йшла під гаслами боротьби за віру. А тому зрозуміло, чому переможний в'їзд Хмельницького до Києва напередодні Різдвяних свят 1648 року був таким помпезним, чому його так вдячно вітало духовенство. Київський митрополит Сильвестр Косів урочисто назвав гетьмана “новим Мойсеєм”, бо, як біблійний пророк вивів своїх земляків із єгипетського рабства, так i Хмельницький звільнив українців від володарів литовсько-польських.
“Богдан Хмельницький се iзбранний,
Воїн в Росії славний, непобiжденний.
Через його Україна на ноги повстала,
Iбо под iгом лядським мало не скончала.
Iскоренив унію, гонив ляхи з жиди
I прочiї народи под такими види.” – писав невідомий поет XVII ст.
Богдан Хмельницький завжди пам'ятав ту допомогу, що надала йому церква. I підтримка була не лише моральною! Поіменно відомо близько сотні православних священиків, що пліч о пліч із козаками й селянами боролися з поневолювачами.
Здобуваючи перемоги, гетьман щедро допомагав українському православ'ю. Уже в липні 1648 року братство Густинського монастиря отримало від нього охоронну грамоту. Гетьманською булавою охоронялися й інші православні осередки, за якими закріплювалися