Історiя християнства в Україні

Колись люди були такі дурні, що не знали як одягнутися. Тоді ходив по землі Бог i навчав їх. Зайшов якось Він до однієї хати. Там жінка пошила чоловікові сорочку. Усе вчинила правильно, а от як зробити викіт – не додумалася. Чоловік став сорочку надівати, аж голова не пролазить! Жінка взяла качалку i давай зверху лупити, щоб голова якось проскочила. Бог же взяв сокиру, до дривикнi відрубав від сорочки зайве i одягнув чоловіка...
Іншим разом бачить Бог – заліз дід в одній сорочці на стріху, а внизу баба тримає штани. Так дід щодня в штани стрибав, щоб одягнутися! Тоді Бог показав, як це слід робити правильно...
Одна жінка повела корову до міста на базар. Весь день там пробула, доки продала. А як смеркло, то попросилася до одних людей заночувати. Уночі вона почула, що господарі пошепки домовляються вбити її та забрати гроші. Жінка страшенно перелякалася, але як тікати, як рятуватися? Раптом хтось постукав у вікно. Господарі відчинили. Там стояли дві жінки. “Ми знаємо, що у вас наша знайома, – сказали вони, – ми прийшли за нею”. Жінка була рада вирватися з тієї хати. Відійшовши подалі, вона запитала, як звати її рятівниць. “Середа i П'ятниця, – відповіли незнайомки. – Ти шануєш нас – постишся у ці дні, от i ми допомогли тобі”...
Щиросердечні українські селяни у своєму житті могли надіятися на власні роботящі руки та на милість Бога. Це відобразилося в багатьох народних прислів'ях та примовках: “Як щось треба – дери очі до неба”, “Як до горя, то й до Бога”, “Бог не теля – бачить i звідтіля”, “Без Бога не дійдеш i до порога”, “Терпи, душа, – в Раю будеш”...
ПРОЧАНИ
Також відчували люди потребу у відвідуванні святих місць: відомих храмів, монастирів. Пішки долали великі відстані, щоб поставити свічечку перед чудотворними іконами, вклонитися мощам святих, помолитися за зцілення тіла i душі...
Моя бабця – Прищепна Олімпіада Борисівна, 1909 року народження, розповідала: “Мені тоді було років сім. Сусідські жінки зібралися піти до Лебединського монастиря i мама відпустили мене з ними. У монастирі я бачила ікону, яка розмовляє. Підійшла до неї людина, яку, видно, щось дуже мучило. Людина схвильовано молиться, плаче... А ікона до неї промовляє: “Заспокойтеся”. I так лагідно, особливо, що людині стає краще.
Заходила я до кімнатки, де жила стара монашка. Угорі кімнатки сиділа на жердочці курочка, за лапку довгою мотузочкою прив'язана. Внизу стояла тарілочка з зерном i з водичкою. Курочка зіскочить униз, поїсть, поп'є i знесе яєчко. А монашка візьме його, зробить дві маленькі дірочки i видме через них жовток i білок. А на шкаралупі тоненьким пензликом намалює блакитне небо, а на ньому гарного янгола.
В монастирі було дуже багато красивих квітів i було гарно, як у Раю. Мені захотілося там залишитися. “То зоставайся”, – сказали жінки i пішли. А я подумала: а як же я буду тут сама, без знайомих i рідних? I побігла за жінками додому”.
А ще кожен рік з усіх куточків імперії близько двох тисяч людей сходилося до Одеси, щоб сісти на пароплав i попливти аж у Палестину! Я бачив фотографію, що зафіксувала велику групу прочан, які з'юрмилися перед посадкою на судно. Думаєте там були якісь багатії? Ні! Звичайнісінькі гречкосії, у скромному одязі, босоніж. Прибувши до Святих місць, прочани могли там зупинитися в зчислених будинках, які спеціально для цього придбало Російське Біблійне товариство.
Про різноманітні міські проблеми, як от про політику, селяни нічогісінько не відали. Та що там говорити, коли навіть про існування літального апарата по багатьох селах i не здогадувалися! У 1918-му над Україною літали аероплани, що розкидали листівки із закликами підтримати Симона Петлюру. Для багатьох то було вперше i коли небачена конструкція проносилася над їхніми головами, то деркотінням двигуна i виглядом викликала у всьому живому такий панічний жах, що годі й переказати! Навіть вівці, телята та інша живність поводили себе дуже неспокійно. Людям же пригадалося, що як з'явиться у небі залізний птах, то настане кінець світу... Налякані селяни падали на коліна, кричали, із сльозами хрестилися та молилися, щоб Бог помилував їх... Ну що ж, поява “залізного птаха” таки справді пророкувала кінець. Завершення тихого, мирного життя.
ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА
Для всієї Земної кулі початок ХХ ст. видався складним, напруженим та нестабільним... Політичні пристрасті доходили до критичної межі i ось-ось мали вилитися у криваві події...
28 червня 1914 року в Сараєво сербським націоналістом був застрелений наступник австрійського престолу ерцгерцог Франц Фердинанд. У відповідь австрійський уряд висунув Сербії загрозливий ультиматум. Росія мала якісь власні інтереси на Балканах, а тому порадила не поспішати з виконанням вимог. Австрія, побачивши, що таке діло, почала бомбардувати сербів. Німеччина була союзницею Австрії, а тому оголосила війну Росії й заодно Франції, на яку рушила через нейтральну Бельгію. Європа поділилася на два ворогуючі табори. З одного боку були Австро-Угорщина, Німеччина, Італія (пізніше до них приєдналися Туреччина та Болгарія), а з другого Франція, Росія i Велика Британія (в кінці ще й Сполучені Штати Америки)... Так запалала війна, що увійшла до історії, як Перша Світова.
Так як тоді більша частина України знаходилася під владою Російської імперії, а Галичина i Прикарпаття під Австро-Угорщиною, то Західна Україна стала ареною запеклого протистояння двох імперій i тисячі українських хлопців були змушені воювати один проти одного по різні сторони фронту. Крім того, що багато українців загинуло в боях, мадяри проводили репресії проти мирного населення, вважаючи, що воно може симпатизувати Москві. Багатьох, без усякого суду, стратили, а ще тисячі селян, інтелігенції, священнослужителів вкинули до концтаборів.
У таких умовах дехто тішив себе думкою, що як прийдуть москалі, то ситуація покращає. Але не так сталося, як гадалося. Після кровопролитних боїв російські війка заволоділи Західноукраїнським краєм. Увійшовши до Львова, новий генерал-губернатор видав указ, який суворо забороняв “рубати дерева, спекулювати тютюном, грати на музичних інструментах та розмовляти українською мовою в громадських місцях”. Не забули i про церкву. Будь-яке насильство у справах віросповідання неприпустиме – кожен повинен славити Господа так, як йому підказують власне сумління та місцева традиція. Але імперському самодурству на те було начхати. Отож греко-католицьких священиків почали арештовувати та відправляти до Сибіру, а замість них призначати священиків православних. Тільки через київські тюрми було переправлено у глиб Росії та до Сибіру 12 тисяч душ, серед яких було багато греко-католицьких священиків. 19 вересня 1914 року заарештували митрополита Андрея Шептицького. Його заслали до монастирської тюрми у Суздалі, де він пробув до революції 1917 року. Також було депортовано ректора Львівської семінарії Й.Бодцяна, та ще ряд видатних осіб греко-католицького духовенства.
Люди, особливо по селах, були дуже невдоволені таким свавіллям, а тому нерідко виказували протест. Траплялося, що чоловіки зачинялися у церкві, або ставали навколо неї тісним кільцем, щоб захистити свій прихід. I тоді війська силою захоплювали храм. Куль у таких випадках не шкодували... Отаке-то воно самодержавство!
Війна затягнулася i постійно вимагала для себе додаткових ресурсів. Не маючи більше сили перти такий тягар, Російська імперія захиталася. Проблем набралося так багато, що не будучи у змозі з ними впоратися, цар Микола II зрікся престолу. Після цього, складові частини імперії почали прагнути самостійності.
ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
Так у березні 1917 року влада в Україні перейшла до новоствореного органу – Центральної Ради. Її головою обрали видатного історика, професора Михайла Грушевського.
Головною метою нової влади було те, щоб Україна стала справді Україною. Завдання нібито просте, але у водночас i надзвичайно складне. Та попри всі труднощі, за короткий час в Україні була сформована власна армія, школа, видавалися українські книги, була введена національна грошова одиниця – гривня... А так як українські настрої охоплювали все нові i нові сфери, було зрозуміло, що не лишиться осторонь i церква. Всеукраїнська Православна Церковна Рада наказала духовенству зачитати по всіх церквах універсали Центральної Ради та молитися за “боголюбиву i богохраниму державу українську, її вищу владу – Всеукраїнську Раду i всеукраїнське військо”.
УАПЦ
Але Центральна Рада поставилася якось байдуже до справи незалежності української церкви. Проте, у 1917-1918 роках на єпархіальних зібраннях, а також зборах солдатів i селян висувалася i жваво обговорювалася пропозиція, що православна церква в Україні