спеціальному збірнику, що як інструкція, під грифом “Для службового користування”, був розісланий по партійних організаціях.
Тоді в Україну були спрямовані погляди всієї світової громадськості, та й оголошена Михайлом Горбачовим Перебудова набирала оберти, а тому партноменклатурщики не ризикнули зовсім заборонити відзначення великої річниці. Щоправда, у київських школах перелякані педагоги говорили дітям, що “так як у місто прибуло багато делегацій, то будьте уважними, остерігайтеся провокацій!”.
До християнського ювілею були випущені поштові марки, конверти, а урочисте богослужіння транслювало телебачення. В подарунок українцям до великої дати, стараннями християн усього світу, було видрукувано безліч духовної літератури, Біблія.
ВІДРОДЖЕННЯ
У 1986 році лідер СРСР Михайло Горбачов оголосив курс на розвиток гласності та демократизації суспільства. Уперше за багато років стало цікаво читати газети, дивитися інформаційні телевипуски. Побачили світ книги заборонених авторів. У книгарнях стали з'являтися яскраві видання дитячої Біблії. У пресі, телебаченні i радіо все частіше почали виступати з інтерв'ю та проповідями священики. В деяких навчальних закладах узялися за вивчення Закону Божого. I дорослі й малі без остраху стали відвідувати церкву. Силами віруючих почали активно відбудовуватися занедбані храми. У багатьох місцях для проведення богослужінь віруючим надавали приміщення в будинках культури, кінотеатрах, музеях. Церкви стали зводитися навіть у тюрмах та військових частинах. Змінив свою орієнтацію атеїстичний часопис “Людина i світ”, який отримав підзаголовок “журнал для віруючих i невіруючих”. Слава Богу!
Стараннями національно-демократичних політичних організацій (перш за все Народного Руху України) стала активно формуватися громадська думка щодо відродження Української держави та національної Церкви. “I дізнаються народи, які залишаться навколо вас, що Я, Господь, знов відбудовую зруйноване, насаджую запустіле. Я – Господь, сказав – i зробив” (Iзекiль 36.36).
Така християнська активність для багатьох була просто несподіваною! У Західній Україні вийшла з “катакомб” Греко-Католицька Церква. 26 січня 1990 року греко-католицька ієрархія, очолена єпископом Володимиром Стернюком, скликала синод, на якому примусовий розпуск церкви 1946 року було анульовано. Почалася робота за відновлення УГКЦ у правах i повернення їй майна. Тим часом близько двох тисяч парафій у західних областях проголосили про своє повернення до греко-католицизму. Уже демократична Львівська облрада передала їм собор св. Юра. У березні 1991 року вищий греко-католицький ієрарх кардинал Любачiвський повернувся з Рима до Львова, щоб очолити п'ятимільйонну паству. Найбільш вражаючими демонстраціями релігійного відродження стало святкування Різдва у 1990 році та перенесення в серпні 1992-го останків преподобного патріарха Йосипа Сліпого до Львова. В цих заходах узяли добровільну участь мільйони віруючих.
Верховна Рада України визнала Різдво, Великдень i перший день Трійці святами державними! Поставивши питання на голосування Парламенту, спікер тоді наказав депутатам: “усі тисніть кнопку “за”!”.
На державному телебаченні i радіо з'явилися постійні релігійні передачі. Стали частими виступи закордонних, перш за все американських, проповідників. Слід зізнатися, що не всі наші священнослужителі ставляться прихильно до західних місіонерів. Ми, – говорять, – не якісь дикуни-папуаси, а народ із багатовіковою християнською історією i традиціями! Так, безперечно. Але всі ті проповідники рано чи пізно, а як приїхали, так i поїдуть – людей із собою не заберуть. Тому нашим служителям Церкви необхідно проявити себе добрими доглядачами Божого саду, щоб пророслі в людських душах паростки віри не зів'яли, а пишно розрослися та принесли очікуваний плід спасіння.
УПЦ МП
В січні 1990 року Патріарх Московський i всієї Русі Алексій II приїхав до Києва i оголосив, що частина підпорядкованої йому Руської Православної Церкви, що діє на території України віднині перетворюється на Українську Православну Церкву Московського патріархату.
МСТИСЛАВ
Патріарх Мстислав (світське ім'я Степан Іванович Скрипник) з'явився на Божий світ у 1898 році на Полтавщині. Будучи племінником такого діяча, як Симон Петлюра, зростаючи в національному середовищі, з найменших літ був гарячим патріотом України. Служив у війську УНР. Коли жив у Галичині, обирався депутатом Сейму. Його запальні промови завжди кликали до активної праці, до небайдужості. Видатний український історик, просвітитель, громадський та релігійний діяч Іван Огієнко (митрополит Іларіон) говорив, що “Церква – основа чесного i справедливого життя, основа людського спасіння, основа української нації. Служити народові, то служити Богові!”.
Степан Скрипник завжди тримав у серці віру в Господа, а тому справедливо вирішив, що на православній ниві зможе стати в пригоді українській спільноті. У 1942 році прийняв духовний сан, у 1969 році був обраний митрополитом УАПЦ в Європі, з 1971 року – митрополит Української Православної Церкви у США, організатор духовного центру УАПЦ в Баунд-Бруку. У 1992 році обраний патріархом Української Православної Церкви Київського Патріархату, однак незабаром підтримав повернення до статусу УАПЦ. На початку дев'яностих урядом Польщі був нагороджений орденом “За боротьбу з червоним терором”.
Навесні 1990 року в Україні стрімко почала відроджуватися Українська Автокефальна Православна Церква. Її ієрархом було обрано Мстислава Скрипника. Обрання було заочним, бо ще радянська влада не надала в'їзної візи. У червні священики близько 1650 парафій відійшли від Московського патріархату i приєдналися до УАПЦ. В жовтні, після 46-рiччної відсутності, повернувся на Батьківщину i владика Мстислав.
ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ
24 серпня 1991 року Верховна Рада урочисто проголосила, що Україна є вільною i незалежною державою! Так прийшов кінець Радянській імперії. Тепер, коли народ обирає нового Президента, той зобов'язаний присягнути на вірність народу на Пересопницькiй Євангелії. Це визначна рукописна памятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст., один з перших українських перекладів канонічного тексту (четвероєвангелія), здійснений у 1556–61 роки Михайлом Василевичем із Сянока та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у селі Двірці та місті Пересопниці на Волині (тепер село на Рівненщині). Сторінки – з пергаменту, обкладинка – дерев'яна, обтягнута зеленим оксамитом. Євангеліє має надзвичайно гарні кольорові ілюстрації. Попри всі досягнення сучасної комп'ютерної поліграфії, книга продовжує захоплювати своєю красою. На одній зі сторінок зберігся автограф Івана Мазепи.
ВОЛОДИМИР РОМАНЮК
Щирий патріот Батьківщини i прихильник незалежної української церкви Володимир Романюк народився 9 грудня 1925 року на Івано-Франківщині. У молоді роки брав участь у національно-визвольній боротьбі. Восени 1944 року військовим трибуналом НКВС був засуджений до 20 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років. У 1946 році в таборі був знову засуджений за “антирадянську агітацію і пропаганду”. Покарання відбував в Магаданській області.
У 1959 році закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом – Московську духовну семінарію. Вів правозахисну діяльність. У 1964–1972 роках служив священиком. Потім за “антирадянську агітації і пропаганду” потрапив під арешт і був засуджений на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Покарання відбував у Мордовії. Перебуваючи на засланні задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви. Загалом 19 років провів у неволі. Але його завжди підтримувала віра, упевненість у своїй правоті, та молитви митрополита Мстислава i всієї української діаспори, що клопоталися за його визволення.
У 1976 році Романюк відмовився від радянського громадянства, отримав можливість виїхати закордон. Виступав з лекціями перед християнськими українськими і англомовними громадами Канади, США та Великої Британії.
Після повернення в Україну 28 квітня 1990 року був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського. Виступав за створення незалежної Української Православної Церкви з центром у Києві, піднесеної у статус Патріархату. З 1991 року очолював місійний відділ Патріархії УАПЦ, виконував обов'язки вікарія Київської єпархії з титулом архієпископ Білоцерківський. Був одним із фундаторів Української Православної Церкви
Тоді в Україну були спрямовані погляди всієї світової громадськості, та й оголошена Михайлом Горбачовим Перебудова набирала оберти, а тому партноменклатурщики не ризикнули зовсім заборонити відзначення великої річниці. Щоправда, у київських школах перелякані педагоги говорили дітям, що “так як у місто прибуло багато делегацій, то будьте уважними, остерігайтеся провокацій!”.
До християнського ювілею були випущені поштові марки, конверти, а урочисте богослужіння транслювало телебачення. В подарунок українцям до великої дати, стараннями християн усього світу, було видрукувано безліч духовної літератури, Біблія.
ВІДРОДЖЕННЯ
У 1986 році лідер СРСР Михайло Горбачов оголосив курс на розвиток гласності та демократизації суспільства. Уперше за багато років стало цікаво читати газети, дивитися інформаційні телевипуски. Побачили світ книги заборонених авторів. У книгарнях стали з'являтися яскраві видання дитячої Біблії. У пресі, телебаченні i радіо все частіше почали виступати з інтерв'ю та проповідями священики. В деяких навчальних закладах узялися за вивчення Закону Божого. I дорослі й малі без остраху стали відвідувати церкву. Силами віруючих почали активно відбудовуватися занедбані храми. У багатьох місцях для проведення богослужінь віруючим надавали приміщення в будинках культури, кінотеатрах, музеях. Церкви стали зводитися навіть у тюрмах та військових частинах. Змінив свою орієнтацію атеїстичний часопис “Людина i світ”, який отримав підзаголовок “журнал для віруючих i невіруючих”. Слава Богу!
Стараннями національно-демократичних політичних організацій (перш за все Народного Руху України) стала активно формуватися громадська думка щодо відродження Української держави та національної Церкви. “I дізнаються народи, які залишаться навколо вас, що Я, Господь, знов відбудовую зруйноване, насаджую запустіле. Я – Господь, сказав – i зробив” (Iзекiль 36.36).
Така християнська активність для багатьох була просто несподіваною! У Західній Україні вийшла з “катакомб” Греко-Католицька Церква. 26 січня 1990 року греко-католицька ієрархія, очолена єпископом Володимиром Стернюком, скликала синод, на якому примусовий розпуск церкви 1946 року було анульовано. Почалася робота за відновлення УГКЦ у правах i повернення їй майна. Тим часом близько двох тисяч парафій у західних областях проголосили про своє повернення до греко-католицизму. Уже демократична Львівська облрада передала їм собор св. Юра. У березні 1991 року вищий греко-католицький ієрарх кардинал Любачiвський повернувся з Рима до Львова, щоб очолити п'ятимільйонну паству. Найбільш вражаючими демонстраціями релігійного відродження стало святкування Різдва у 1990 році та перенесення в серпні 1992-го останків преподобного патріарха Йосипа Сліпого до Львова. В цих заходах узяли добровільну участь мільйони віруючих.
Верховна Рада України визнала Різдво, Великдень i перший день Трійці святами державними! Поставивши питання на голосування Парламенту, спікер тоді наказав депутатам: “усі тисніть кнопку “за”!”.
На державному телебаченні i радіо з'явилися постійні релігійні передачі. Стали частими виступи закордонних, перш за все американських, проповідників. Слід зізнатися, що не всі наші священнослужителі ставляться прихильно до західних місіонерів. Ми, – говорять, – не якісь дикуни-папуаси, а народ із багатовіковою християнською історією i традиціями! Так, безперечно. Але всі ті проповідники рано чи пізно, а як приїхали, так i поїдуть – людей із собою не заберуть. Тому нашим служителям Церкви необхідно проявити себе добрими доглядачами Божого саду, щоб пророслі в людських душах паростки віри не зів'яли, а пишно розрослися та принесли очікуваний плід спасіння.
УПЦ МП
В січні 1990 року Патріарх Московський i всієї Русі Алексій II приїхав до Києва i оголосив, що частина підпорядкованої йому Руської Православної Церкви, що діє на території України віднині перетворюється на Українську Православну Церкву Московського патріархату.
МСТИСЛАВ
Патріарх Мстислав (світське ім'я Степан Іванович Скрипник) з'явився на Божий світ у 1898 році на Полтавщині. Будучи племінником такого діяча, як Симон Петлюра, зростаючи в національному середовищі, з найменших літ був гарячим патріотом України. Служив у війську УНР. Коли жив у Галичині, обирався депутатом Сейму. Його запальні промови завжди кликали до активної праці, до небайдужості. Видатний український історик, просвітитель, громадський та релігійний діяч Іван Огієнко (митрополит Іларіон) говорив, що “Церква – основа чесного i справедливого життя, основа людського спасіння, основа української нації. Служити народові, то служити Богові!”.
Степан Скрипник завжди тримав у серці віру в Господа, а тому справедливо вирішив, що на православній ниві зможе стати в пригоді українській спільноті. У 1942 році прийняв духовний сан, у 1969 році був обраний митрополитом УАПЦ в Європі, з 1971 року – митрополит Української Православної Церкви у США, організатор духовного центру УАПЦ в Баунд-Бруку. У 1992 році обраний патріархом Української Православної Церкви Київського Патріархату, однак незабаром підтримав повернення до статусу УАПЦ. На початку дев'яностих урядом Польщі був нагороджений орденом “За боротьбу з червоним терором”.
Навесні 1990 року в Україні стрімко почала відроджуватися Українська Автокефальна Православна Церква. Її ієрархом було обрано Мстислава Скрипника. Обрання було заочним, бо ще радянська влада не надала в'їзної візи. У червні священики близько 1650 парафій відійшли від Московського патріархату i приєдналися до УАПЦ. В жовтні, після 46-рiччної відсутності, повернувся на Батьківщину i владика Мстислав.
ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ
24 серпня 1991 року Верховна Рада урочисто проголосила, що Україна є вільною i незалежною державою! Так прийшов кінець Радянській імперії. Тепер, коли народ обирає нового Президента, той зобов'язаний присягнути на вірність народу на Пересопницькiй Євангелії. Це визначна рукописна памятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст., один з перших українських перекладів канонічного тексту (четвероєвангелія), здійснений у 1556–61 роки Михайлом Василевичем із Сянока та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у селі Двірці та місті Пересопниці на Волині (тепер село на Рівненщині). Сторінки – з пергаменту, обкладинка – дерев'яна, обтягнута зеленим оксамитом. Євангеліє має надзвичайно гарні кольорові ілюстрації. Попри всі досягнення сучасної комп'ютерної поліграфії, книга продовжує захоплювати своєю красою. На одній зі сторінок зберігся автограф Івана Мазепи.
ВОЛОДИМИР РОМАНЮК
Щирий патріот Батьківщини i прихильник незалежної української церкви Володимир Романюк народився 9 грудня 1925 року на Івано-Франківщині. У молоді роки брав участь у національно-визвольній боротьбі. Восени 1944 року військовим трибуналом НКВС був засуджений до 20 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років. У 1946 році в таборі був знову засуджений за “антирадянську агітацію і пропаганду”. Покарання відбував в Магаданській області.
У 1959 році закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом – Московську духовну семінарію. Вів правозахисну діяльність. У 1964–1972 роках служив священиком. Потім за “антирадянську агітації і пропаганду” потрапив під арешт і був засуджений на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Покарання відбував у Мордовії. Перебуваючи на засланні задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви. Загалом 19 років провів у неволі. Але його завжди підтримувала віра, упевненість у своїй правоті, та молитви митрополита Мстислава i всієї української діаспори, що клопоталися за його визволення.
У 1976 році Романюк відмовився від радянського громадянства, отримав можливість виїхати закордон. Виступав з лекціями перед християнськими українськими і англомовними громадами Канади, США та Великої Британії.
Після повернення в Україну 28 квітня 1990 року був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського. Виступав за створення незалежної Української Православної Церкви з центром у Києві, піднесеної у статус Патріархату. З 1991 року очолював місійний відділ Патріархії УАПЦ, виконував обов'язки вікарія Київської єпархії з титулом архієпископ Білоцерківський. Був одним із фундаторів Української Православної Церкви
Вы читаете Історiя християнства в Україні
