(підрозд. 3.6.5) і, напевне «розбив дзеркало» або принаймні в нього не дивився (див. зауваження Читача (скептика) у підрозд. 3.6.5). Іра: — Це очевидно і в загальному випадку, про який коротко ми говорили в підрозд. 3.6.6, якщо л — «кінцевий» антицедент. — Звичайно, це правильно, так що я міг би провести аналіз і взагалі на абстрактних змінних, але це вже була б не ця книга (а скажімо — «ЕПЦМ: логіка транформацій» чи розвитку). Та повернімось до цієї. «Друге місце» за ступенем істинності в Д-Е догмі, як легко бачити, посідає держава, напевне, за різних її інтерпретацій — і як суб’єкт управління (ІС), і як «система правових актів» (СІ). Звичайно, у разі дезагрегації цих понять специфіку управління можна уточнювати, скажімо за допомогою атрибута «репресивного», як і для СІ — «пропагандистських», чи ще якось. Ця «срібна» (друге місце) роль держави, певне, відповідає принаймні уявленням не фахівця, хоча, безперечно, знайдуться й інші думки, але… їх вже можна обговорювати конкретно «з олівцем в руках» або краще біля комп’ютера, починаючи з первинних визначень, бо те, що тут описано, — уже наслідки. Читач (колега): — Але ж можливі й інші інтерпретації цих самих наслідків, як і вихідних форм. — Точно, але… продивіться другу частину останнього речення тексту перед Вашим запитанням, після «…». Все ж, напевне, найбільш сумнівною може здатися «бронзовість» (третє місце) економіки в істинності Д-Е догми (СІ) або існуванні відповідного суспільства (ІС). Чи ж справді економіка в СРСР не відігравала вирішальної ролі в забезпеченні його існування? Не буду тих, хто з цим не згодний, емоційно переконувати U-мовою, що часто і роблять на всіх рівнях — від сім’ї до Верховної Ради, не маючи достатніх аргументів (без відповідної дезагрегації понять). Наголошу лише ще раз, що це — логічний наслідок попередніх «догм», і якщо хтось із цим не згодний — див. вище. Між іншим, мені (може, як не фахівцю) «бронзовість» видається не таким уже й екзотичним надбанням, якщо ж до того дати волю асоціаціям, пов’язаним із цим словом. Тепер розглянемо формулу (1) з погляду можливих морфізмів між базовими поняттями. Володя: — Але ж їх визначено догмою Д-Е в таблиці станів суспільств. — Це правильно, але постає цікаве запитання щодо можливої «часової» послідовності реалізації цієї догми. При цьому принципово, що при введенні категорії часу «динамічні» морфізми можуть мати зовсім іншу схему (згадайте, наприклад, підрозд. 2.7.8). Виходячи із загальних законів моделювання (ПІБ. ПМВ,…), про які йдеться упродовж усієї книги, можна припустити, що реалізація тієї чи іншої схеми, зокрема Д-Е, починається з найбільш істинного фактора. Тобто, згідно з цим доволі правдоподібним припущенням про логічну послідовність динамічної схеми реалізації основної догми (зі зменшенням ступеня істинності) її можна подати у вигляді: л(1,1,0,1,1) t-> д(0,0,1,1,1) t-> е(0,1,0,0,1), (2) де «t->» — динамічний (не обов’язково імплікативний) морфізм — (порівняйте підрозд. 3.3.7, 2.7.8). Якщо вірити схемі, то спочатку були «робочі гуртки», конференції і з’їзди, тобто все, що стосується «людського потенціалу», потім — «держава» у різних її формах і — на останнє — економіка. Не знаю, але мені здається, що це досить точний агрегований опис історії епохи «17-го» року, нагадаю — синтезований абсолютно формально. Дамо фантазії повну волю й уявімо послідовність у часі істинності й хибності (1 і 0) окремих векторних форм факторів (вектор-факторів) та їхній взаємозв’язок. Для л можлива така інтерпретація: десь «посередині» в часі існування первісної Д-Е догми і відповідної ІС (у нашому прикладі — СРСР) відбулася програмно-цільо¬ва зміна істинності (і-інверсія) первісної інтерпретації «людського потенціалу». Вважаючи, що ця зміна припала на період 1930—1937 рр. + Друга світова війна, який тривав 12—15 років, і припус¬каючи (звісно, дуже наближено), що всі етапи (а їх було 5) мали однакову протяжність, дістанемо… час існування СРСР. Як видно із (2), після програмно-цільової зміни істинності л особливих змін у цій (можливо, вже зміненій) парадигмі істинності не відбувалося. Читач (колега): — Я не впевнений, що можна говорити про «змінену парадигму» тієї моделі, у рамках якої і визначається істинність, тобто сумісність з нею людського потенціалу, адже йдеться про одну й ту саму Д-Е формацію. — Ви знаєте, я теж, тому й написав «можливо», але ж у принципі й сама формація, принаймні на дезагрегованому рівні, теж може зазнавати якихось змін, зокрема під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів, що виявлятиметься на відповідному рівні аналізу. Проте якщо інтерпретувати (сталінську?) програмно-цільову і-інверсію як відхід від Д-Е догми, адже вона хибна (=0) у цій моделі, то можливий «соціалізм» і з іншими «обличчями», які в рамках СРСР були до сталінського «нуля» і після нього. Наскільки ці ленінсько-брежнєвські обличчя симпатичніші, хай судить читач. Фантазуючи далі в цьому самому напрямку щодо другого вектор-фактора-д, можна констатувати, що протягом приблизно 2/5 часу існування СРСР держава перебувала у стані, що немовби не відповідав суті Д-Е догми (два 0). Чи не означає це, що вона адаптувалася до СІ, яка відповідала (за принципом ІС—СІ) людському потенціалу як ІС. Адже він (л) ближчий до цієї догми і є визначальним для її існування, а може, навіть у такій своїй ролі є причиною її виникнення (звісно, у рамках прийнятих моделей). Цікавим є факт стабільності істинності держави (три одиниці підряд) після ленінсько-сталінської «перебудови», що, може, взагалі (як показує історія після її закінчення) і є її суттю, нехай і в іншому аспекті, що більш відповідає Д-Е догмі. Що стосується економіки, то тут істинність парадигми (перехід від 0 до 1 і навпаки) змінювалася частіше. Можливо, перший 0 пов’язаний з НЕП і переходом до планової парадигми п’ятирічок, далі — суто планова економіка (1). Що ж до наступних двох нулів, то, очевидно, вони пов’язані з післясталінською перебудовою — «колебаниями линии партии», які для економіки в Д-Е догмі, можливо, і неприпустимі. В усякому разі те, що економіка виявляється для Д-Е догми більш динамічною, ніж «людський потенціал» і «держава», видається правдоподібним, бо вона повинна якось «пристосовуватися» (із запізненням «за фа¬зою») до їхнього (несинхронного) розвитку. Ще раз підкреслю — йдеться про речі, менш доказові, ніж сам факт такого значення вектор-факторів, але, якщо чесно, то навіть якщо це домисли і ПМД порушується, це чітко обговорюється і фіксується у конкретних припущеннях на відміну від багатьох суто гуманітарних досліджень. А тепер звернімося до другої частини заголовка цього підрозділу і відповідно — до останнього стовпця другого рядка таблиці станів суспільств — умови розпаду: д(0,0,1); е(0,1,1); л(0,0,0). (3) Для початку слід домовитися про те, що означатиме істинність і хибність в умові розпаду, чи означає, скажімо, істинність Д-Е догми у вектор-фактора розпаду істинність причини розпаду, чи навпаки. Я виберу поки що перше з них, підкресливши, що йдеться про припущення, яке можна (та й треба згідно з метою книги) обговорювати. Тоді з формули (3) випливає, що найбільшою мірою істинності у факті розпаду СРСР (нагадую, що саме це індексує форма (3) у таблиці станів суспільств) була економіка (дві одиниці). Гадаю, що цей суто формальний висновок відповідає точці зору більшості економістів і не потребує коментарів, хіба що деяких зауважень стосовно інформативного перерізу останніх із ком-п’ютером (це я, щоб нагадати другу частину, та й взагалі основні положення книги). «Друге місце» за ступенем істинності під час розпаду суспільства типу Д-Е і, зокрема, СРСР належить державі. Це теж здається досить логічним із погляду людини, бо свою точку зору ком¬п’ютер однозначно зафіксував однією одиницею у (3). Читач (колега): — Хвилиночку, я все ж не зрозумів основну ідею інтерпретації ступеня чи міри істинності змінних під час дослідження причин розпаду суспільств цього типу. Я можу погодитись, що за даного рівня агрегації (усього три змінні) ступінь істинності можна визначити за кількістю
Вы читаете Інформатика інвестування
