одиниць у їх «векторному» поданні. Я готовий погодитись і з тим, що цей висновок справедливий і цікавий для довільного рівня агрегації. Більше того, мені здається правдоподібним проведений щойно аналіз стану (чи становлення) СРСР, де істинність факторів відповідає істинності парадигми, або, нехай по-вашому, догмі інтерпретації, але я не розумію, чому в розпаді суспільства визначальним фактором є саме той, який має максимальну міру істинності в рамках цієї парадигми. Здавалося б, має бути навпаки. — Я дуже вдячний читачеві за це досить чітке формулювання питання з конспективним викладом деяких попереднх положень, які я згідно із загальним задумом книги, а також із любові до С. Далі і Йонеско виклав раніше, може, і не досить логічно, хоч мова якраз і йшла про логіку. Усе правильно щодо сумніву про значення міри логічності під час розпаду… якщо не враховувати ЕПЦМ. А річ у тім, що відповідно до основної концепції цього методу «нові блоки» у програмі розвитку будь-якої системи виникають поступово. Згідно з «гіпотезою первісності десинхронізації» — ГПД (підрозд. 3.6.5) і природною схильністю довільних систем до самозбереження ці блоки з’являтимуться тільки «за потребою», з максимальним збереженням первісної парадигми, тобто зміни мають починатися з факторів із максимально можливою за даних умов мірою істинності. Більш того, це можна довести й звичнішим способом, але в інших (абсолютних шкалах — АШ, підрозд. 2.5.4). — Нехай так, але найбільша міра істинності фактора справді може вплинути на послідовність змін, але не зовсім очевидно, що вона їх спричинює, тобто формально — все правильно, а по суті… — …все можна прояснити тільки після відповідної дезагрегації моделей, або… агрегації з урахуванням ГПД і АШ. Але, боюсь, я зараз викличу (звісно ж) справедливу реакцію Іри, а головне — укотре зірву терміни здачі рукопису, так що обмежимося «формальною» справедливістю, про яку Ви говорили, а про «суть» поговоримо іншим разом. — Доведеться погодитись. Підемо далі. У принципі щодо «другого місця» держави особливих заперечень теж немає. — Я хотів лише сказати, що «біловезький саміт» був усе ж наслідком не політичних інтриг, а «першого місця» економіки як фактора розпаду. Та перейдемо до найцікавішого фактора — «людського потен¬ціалу», який взагалі у своєму векторному виразі не має жодної одиниці, тоді як у рамках парадигми стабільності він мав максимальну міру істинності. Згідно з нашими «формальними» умовами це означає, що в цього фактора немає ніякого стимулу до того, щоб суспільство, в даному разі радянське, розпадалося, тобто людський фактор для такої догми інтерпретації є найбільш інер¬ційним, «стабілізуючим» фактором в умовах розпаду. Останнє слово я взяв у лапки, бо коли «процес пішов», то «стабілізація» може набувати й «реакційного» характеру, що ми з Вами мали (та й маємо) досить наочну можливість спостерігати. В усякому разі сподіваюсь, що читачеві очевидно, що і в цьому випадку наш інформативний переріз із комп’ютером досить помітний. Залишилося для ситуації розпаду згідно з (3) і нашими міркуваннями записати відповідну динамічну модель, аналогічну (2): е(0,1,1) t-> д(0,0,1) t-> л(0,0,0). (4) Вона видається доволі наочною: під час розпаду суспільства з догмою інтерпретації Д-Е все починається, образно кажучи, з черг та загального дефіциту (розпаду економіки), після цього розпадається держава — і «Лебедине озеро» не допоможе, бо це вже фактор вторинний. А от «людський потенціал» попри все не має особливого бажання брати участь у процесах розпаду (самі нулі у векторі фактора), хоча вже і не має визначальних важелів впливу (він — останній у схемі процесу), який вже «пішов». Проте саме через свою інерційність він потребує і максимальної кількості змін, і максимального часу… усі ознаки чого ми з Вами і спостерігаємо зараз, хоча б на прикладі України. Якщо за аналогією до попереднього на підставі формули (4) трохи пофантазувати стосовно послідовності змін значень факторів у часі, то, оскільки маємо три компоненти у векторів, можемо припустити, що протягом перших 20—25 років економіка не мала особливих причин для розпаду. Можливо, саме тому, що вона перебувала у процесі становлення (звичайно, війна не входить до визначальної догми), і не йдеться про ціну такого стану. А ось згодом причини з’явилися, про що якраз і свідчить повоєнна історія з відповідним фіналом як наслідком періоду застою. Що ж стосується тривалішого етапу «стабільності» держави, в усякому разі щодо «істинності розпаду», то, що б там не говорили, а відповідні причини стали помітними тільки на останньому етапі її існування за умов дедалі повнішого застою. Про людський потенціал вже йшлося. За будь-яких гіпотез щодо інтерпретації значень змінних його стабільність здається очевидною. Я не можу не звернути Вашу увагу на той факт, що схеми (2) і (4) не відповідають основній схемі догми, якщо й забути про час, адже комп’ютер міг би ранжувати їх у такій самій послідовності просто за мірою істинності. Отож не такий вже він «прямолінійний» та інерційний на відміну від декого з наших сучасників, навіть у межах такої «простої» білінійної (усього дві стрілочки) схеми (підрозд. 2.7.5). Іра: — Думаю, що значення агрегованого аналізу не таке вже й велике, бо прийняти рішення можна тільки на дезагрегованому рівні. — По-перше, аналізувати складну ситуацію, як правило, потрібно саме з агрегованого рівня, бо «не знаєш броду — не лізь у воду», по-друге, що б ми не робили, кінцевим нашим (та й чиїм завгодно) результатом є вибір лише однієї альтернативи, прий- няття єдиного рішення — задача Анни має завжди тільки один розв’язок, і при цьому він ураховує якомога більше факторів (звісно, згідно з можливостями даної ІС), тобто є найбільш агрегованим. Отже, синтез рішення — вибору альтернативи теж тяжіє до агрегації. Слово (одне!) було на початку і завжди є в кінці. Так що ви з М. Бердяєвим («Науки нема — є тільки науки») не праві. А тепер саме час нагадати читачеві, що ми з ним розглянули, та й то доволі поверхово, на єдиному прикладі, стан тільки одного «суспільства» (Д-Е), а їх у таблиці станів — 6. За кожним із них у рамках запропонованої моделі можна було б провести дуже цікаве дослідження, що, по суті, в історичному аспекті могло б змінити взагалі класифікацію і типологію суспільств (чи логіку), цивілізацій, а в якомусь іншому аспекті — методів лікування, навчання чи… (бо ж економічна інтерпретація згідно з тими самими схемами не єдино можлива). Але… річ не тільки в тім, що в цій книзі «поля… надто вузькі», а скоріше в тім, що в неї інше завдання. Тому я, «не розібравшись» до кінця в цьому і попередніх підрозділах цього розділу з білінійними категоріями (нагадую, що про категорії — розділи 2.6, 2.7) «аж» з «двома стрілочками», збільшу їх кількість до п’яти, щоправда, не збільшуючи кількості первинних об’єктів, але збільшуючи кількість вторинних уже в 6 разів. А що, правильно зазначив Поя: «Якщо не знаєш, що робити з цією задачею — придумай собі іншу». Щоправда, при цьому виникає небезпека, на яку вказав Б. Шоу: «Читання зробило Дон Кіхота лицарем, а віра у прочитане — божевільним». Ну що ж «…розіб’ємо дзеркало». 3.6.8. Логіка ЕПЦМ: трансформація суспільств Для початку слід сказати, що розуміється під поняттям трансформації суспільств. Насамперед, звичайно ж, ідеться про якусь модель (не моделі нам не відомі). По-друге, це модель в економіко-соціальній категорії, тобто діаграма типу якоїсь («абстрактної») схеми (див. підрозд. 2.6.2, 2.6.6, 2.7.5…) над згаданою категорією. Отже, під трансформацією (суспільств) я розумію їхній розвиток на основі ЕПЦМ, але згадаймо деякі «структурні» елементи цієї надто агрегованої моделі. Як первісну «найабстрактішу» схему вибираємо нашу стару «трифакторну» знайому — (a -> b -> c). У підрозд. 3.6.1 морфізм цієї схеми в категорії АСА-діаграми за фіксованої догми схеми визначив «канонічну» схему (чи, точніше, діаграму): сS -> пS -> рS, яку потім за різних догм інтерпретації (підрозд. 3.6.2) подано у вигляді вектор-факторів в останніх стовпцях таблиці станів суспільств (підрозд. 3.6.7). Природно як модель трансформації суспільств (на даному рівні агрегації) узяти множину можливих морфізмів (зокрема, імплікацій) діаграм станів суспільств одна в одну. Оскільки «суспільств» — 6, то можливих трансформацій буде 6 • 6 = 36. Читач (економіст): — Ну й навіщо все це багатослів’я, якщо можна було б одним реченням сказати, що розглядатимуться можливі переходи суспільства з одного стану до іншого… а так, це не точно (це вже було, чи точніше, могло б бути, за винятком одного прикладу з підрозд. 3.6.7), а також
Вы читаете Інформатика інвестування
