На цьому спочатку я й хотів закінчити цей пункт і продовжити основний текст, але потім зрозумів, що такий висновок надто декларативний і якось не в’яжеться зі справжньою (чи удаваною?) толерантністю книги. Тому я вирішив зробити щось на зразок «ліричного відступу» у вигляді ще двох підрозділів, де дати можливість «вільно» висловитися (у вигляді таких собі промов своєю мовою) деяким поважним, а також і таким, що поважають себе, людям із приводу мови, а висновки читач зробить сам, звісно, якщо я втримаюсь і не спробую «толерантно» нав’язати їх читачеві. Так чи інакше наступні пункти дадуть можливість деякій категорії читачів трохи відпочити від мов математики… 3.1.3. Промови про мову Читач: — Відпочити — це добре, та все ж хотілось би, щоб автор якось відповідав за свої слова, а не у притаманній йому манері перекладав це на інших. Так що, будь ласка, наводьте докази останньої тези нашого діалогу. — Докази? Оскільки це, як мені здається, дуже принципове питання, розглянемо його більш докладно. — А навіщо, чим це вже так принципово? — Тим, що часто, наприклад, можна почути, що якесь положення застаріло, хоч насправді йдеться або про елементарне незнання, або про віру в те, буцім-то це притаманне всім, тому можна як відкриття подавати хитромудрими словами давно відомі істини. Втім, процитуємо декого (щоб мене не підозрювали в неточності цитат, наводитиму їх без повторного перекладу). Ось одна із думок відомого спеціаліста (одна з його книг, яку ми й розглядатимемо, дуже цікаво називається — «Теория определений»). Автор — К. Попа (читачу, припиніть… це прізвище!): «Семиотика, учитывающая различие между идиолектами, открывает путь к логико-семантическому объяснению акта понимания и к построению герменевтики, дифференцированной в соответствии с иерархией используемых знаков и имеющихся между ними типов отношений» [151]. Зрозуміли? Ні? Я — теж, але ж як сказано! А тепер спробуємо розібратись: «Семиотика — (греч. — обозна¬ченный) — наука о знаках и знаковых системах, а также о естественных и искусственных языках как знаковых системах…» [99]. Терміну «идеолект» у зазначеному спеціалізованому словнику (понад 700 сторінок формату А5) немає! Пошукаємо у автора — К. Попа. Є! «Под идеолектом мы понимаем совокупность знаков и выражений, используемых или понимаемых некоторым агентом» [151]. Ні, ні, Штірліц тут ні до чого, якби він хоч раз сказав щось таке Мюллеру, то це були б останні сказані ним… або почуті Мюллером слова! Ну, а «герменевтика» у довіднику М. І. Кондакова є: «герменевтика (греч. — разъясняю, объясняю, толкую) — искусство истолкования, перевода преимущественно древних литературных текстов…» Щоправда, К. Попа з цим не згоден і мислить, звісно, ширше: «… Тщательное описание этих связей, как мы видим, представляет интерес как для теории определений, так и для герменевтики, или теории понимания…» [151]. Тепер можна спробувати зрозуміти «…описание этих связей…», тобто зв’язків між термінами в цитаті, з якої ми почали. Ну як, читачу, Ви готові? — Знаєте, любий авторе, ідіть Ви самі… до того автора… — Спочатку все ж розберемося куди і з чим іти. Враховуючи визначення дуже наукових слів, спробуємо зрозуміти у дещо вільному перекладі, про що, власне, йдеться (див. вихідну цитату): «Наука про знакові системи (семіотика), що враховує різницю в їх розумінні «агентами» (у кожного ж свій «ідіолект»), відкриває шлях до логіко-семантичного пояснення і побудови теорії розуміння («герменевтики»), диференційованій згідно з ієрархією використовуваних знаків і типами відносин, що мають місце між ними». Здається, нічого не переплутав. Але якщо семіотика «враховує різницю…», то існує ж якесь пояснення, як «вона» це робить — це ж не дружина К. Попа, і взагалі не ІС, а «безсловесна» СІ, тобто вже існує модель (теорія) розуміння. Куди ж іще йти? Читач (який все ж пішов зі мною): — Та може тут справді багато зайвого, але ж є все-таки щось нове, скажімо, для розуміння того, як можна щось визначати через ієрархію знаків чи їх послідовностей. Ну що ж, нагадаю визначення «герменевтики» за М. І. Конда-ковим і пошукаю «нове» в «…теории определений…» у Арістотеля (який, як відомо, «стародавній грек», і тому маю право на пошук… за визначенням): «Определение есть высказывание, обозначающее сущность вещи, причем может быть дано либо высказывание как эквивалент имени (отдельного слова), либо высказывание как эквивалент другого высказывания, ибо и некоторые из тех предметов, которые обозначаются высказыванием, также могут быть определены» (я взяв цю цитату із книги К. Попа, який посилається на першоджерело [7], щоб бути максимально коректним). Звісно, я не такий спеціаліст, щоб узяти на себе сміливість порівнювати К. Попа і Арістотеля, але «…как мы видим…» «…тща¬тельное описание этих связей…» приводить до того, що між ними, пробачте, їх висловлюваннями, дуже багато спільного, особливо якщо врахувати, що імена, та й висловлювання є послідовністю знаків, а «новому» відносно ієрархії, як видно, 2000 років. Чесно кажучи, саме Арістотель допоміг мені хоч дещо (а може, і багато чого) зрозуміти. Розраховую, читачу, що Вам теж. Читач: — Я дійсно дещо зрозумів, принаймні те, що розумних людей довго пам’ятають, і не так-то легко сказати щось дійсно нове, якщо не гратись словами, але ж, як кажуть, хотілось би ближче до… діла. — Ну, по-перше, ми цим «зближенням» і займаємось, адже перш ніж взагалі що-небудь зрозуміти, непогано зрозуміти, що це таке — «зрозуміти», а це неможливо, якщо забути заголовок розділу. По-друге, все-таки важливо, що декого, по суті, завжди цікавило те саме, що й наших сучасників, і не тільки таких (підоз¬рюю, багатьох) спеціалістів, як К. Попа. І, нарешті, по-третє, у мене є можливість апелювати до авторитетів минулого задля захисту від авторитетів сучасних, маючи можливість завжди сказати: «А це не я, це Арістотель чи ще хтось із великих сказав», тим більше, що особливого обману не буде. Підозрюю, що вони дійсно сказали більше, ніж ми про це знаємо. Ще цікаві приклади, але вже не Попа-подібні: ці вчені пишуть, щоб їх зрозуміли. Чи знаєте Ви, читачу, що є однією з основ найсучаснішого методу програмування — об’єктно-орієнтованого (ООП)? Підоз-рюю, що ні. А от Арістотель — знав. Порівняйте. Ось цитата із сучасного (непоганого — КНЕУ видав!) посібника [76]: «Властивості об’єкта описують атрибути, що входять до його складу… Отже об’єкт — це сутність ПО (предметної області), яку можна описати деякою логічно взаємопов’язаною сукупністю атрибутів». «Об’єктно-орієнтоване програмування — це методологія програмування, яка базується на поданні програми у вигляді сукупності об’єктів, кожний із яких є реалізацією певного класу, а класи утворюють ієрархію на принципах успадкування». (А це вже з іншої, теж непоганої (КНЕУ) книжки [16].) А ось Арістотель: «Производящий определение должен сначала подвести (предмет определения) под его род, а затем добавить отличия, ибо из элементов определения род представляется тем, что по преимуществу обозначает сущность определяемого» [7]. Якщо звернутися до попередньої цитати, де, по суті, визначається «ієрархія на принципах успадкування», оскільки «некоторые из тех предметов, которые обозначаются высказыванием, также могут быть определены», то коментарі, як то кажуть, зайві. Читач: — Звісно, я дуже поважаю і КНЕУ, і викладачів (тим більше, що скоро екзамени), але ж це все речі досить добре відомі і, зрештою, може сучасні визначні спеціалісти з програмування знають щось таке… 3.1.4. В одній компанії Послухаємо Г. Буча. Ось як його характеризують у спеціальній рубриці «Об авторе» в його дійсно дуже цікавій книзі [43]: «Гради Буч, главный исследователь корпорации Rational Software, признан всем международным сообществом разработчиков программного обеспечения благодаря его основополагающим работам в области объектно-ориентированных методов и приложений…» Так от що він пише: «Существует ли лучший способ декомпозиции сложной системы? Если и существует, то пока он никому не известен… Еще раз напомним, что полезнее всего создавать такие модели, которые фокусируют внимание на объектах, найденных в самой
Вы читаете Інформатика інвестування
