предметной области, и образуют то, что мы назвали объектно-ориентированной декомпозицией». А ось що думав (так і хотілось написати «думає») з цього приводу Арістотель: «Поскольку определение дается ради познания предмета, а познаем мы не с помощью чего угодно, а с помощью того, что дано раньше и известно лучше, как, например, в случае с доказательствами (именно так обстоит дело со всяким преподаванием и учением), то ясно, что тот, кто дает определение, не прибегая к помощи этого [то есть данного раньше и известного лучше], тот вообще не дает определений. В противном случае у одной и той же вещи будет много определений» [7]. Я не знаю, що думає читач, але, як на мене, Арістотель відповів і Бучу, й іншим дослідникам, що треба завжди починати з визначень, а потім під час декомпозиції і синтезу складних систем використовувати ЕПЦМ, а в останньому реченні зафіксував, що «перший крок, який виконується під час інфологічного проектування, є аналіз атрибутів на предмет вилучення синонімії і омонемії» [76]. (Хай читач мене пробачить за цю невелику містифікацію термінів, але не суті!) Читач: — Проте тут все ж невеличке підтасування (хоч його і можна частково виправдати явними симпатіями автора) — у Арістотеля йдеться про «визначення», а в наших сучасників — про «декомпозицію… проектування…» — …що передбачає синтез моделей цих понять, тобто їх визначення. А що стосується моїх симпатій, то справді, напевне, слід дати слово й іншим розумним людям. Дуже важливим питанням раціональної інформатизації (це коли комп’ютер інколи використовують не тільки для ігор) є створення баз даних. Серед відповідних моделей поки що чільне місце посідає модель реляційна (хоча…). Оскільки принаймні уявлення про неї має бути навіть у «чистого» гуманітарія, що якось мусить зберігати великі (у нього вони такі!) масиви даних, коротко розглянемо деякі її положення. Враховуючи водночас основну ідею цього підрозділу — показати, що нова інформація не обов’язково визначається тільки вчорашнім виступом ректора чи Президента, а й розумінням вічних проблем, — будемо, як і раніше, спілкуватися з тими, хто це завжди розумів. Про «реляційний підхід» написано дуже багато, тому читач при бажанні завжди зможе знайти такого автора — ІС, інформативний переріз із яким буде максимальним. Я обмежусь сучасниками — моїми колегами, які вже цитувались, а от коло «не сучасників» дещо розширю. Так-от: «В основу реляційної моделі покладено поняття «відношення» [76]. Читач: — А хіба це поняття «не покладено» в основу будь-якої моделі, адже модель — це множина якихось елементів, об’єктів… із заданою множиною відношень між ними, тобто, по суті, теж якихось елементів, що визначаються як підмножини відповідних декартових добутків (розд. 2.5)? — Я радий, що читач не забув основне, але в цитованій книжці відношення конкретизуються стосовно таких, що характерні для «…підходу». Звісно, переказувати книжку немає ніякого сенсу, тим більш, що в нас із читачем поки що більш загальні інтереси, але, виходячи з його останнього зауваження, спробуймо все-таки дещо конкретизувати. Чи можуть, скажімо, бути «елементами» базової множини якісь інші моделі, зокрема множини, наприклад атрибутів? — А чому б і ні, оскільки «все відоме — моделі», і атрибути як ознаки, звісно, теж. Можна, правда, розглядати і одну якусь множину і декартові добутки деяких її підмножин. Взагалі-то я починаю відчувати, що математика досить демократична наука, а те, що ми говоримо «демократична», маючи на увазі СІ, може, дійсно якось залежить від принципу взаємовідповідності ІС—СІ, хоч це ніяк не означає, що я вже у всьому з автором погоджуюсь. — Чудово, наш інформативний переріз із читачем помітно збільшується. Не забуваймо все ж і про Оккама і спробуймо зрозуміти, що мав на увазі читач, коли поряд із поняттям «елемент» написав «об’єкт», адже немов можна було б «не примножувати сутності». — Звісно, можна, але у звичайній (добре, U-мові), яка, як на цьому часто наголошувалось, «мудра», говорять про «елемент об’єкта», але якось не повертається язик вимовити «об’єкт елемента», хоча… зараз модним є згадане об’єктно-орієнтоване програмування — ООП, а там, як я прочитав у Г. Буча: «Объект представляет собой конкретный опознаваемый предмет, единицу или сущность (реальную или абстрактную), имеющую четко определенное назначение в данной предметной области» [43]. Чесно кажучи, я не дуже розумію… Може, під об’єктом розуміти елемент вищого ступеня системності, а може, «щоб не примножувати…», знайти ще якийсь більш загальний термін..? — Вже знайдено… 2000 років тому, зрозуміло ж Арістотелем — див. його цитату, наведену раніше: «…Предмет определения — предмет визначення…», що об’єднує будь-які поняття, зокрема і об’єкт, і елемент. Як захочемо, так і визначимо. Ось і визначимо об’єкт як елемент вищого ступеня системності (СС) …поняття, яке ми визначили теж не дуже коректно. Найпростіше вважати об’єкт (а може, СС?) метапоняттям, яке можна (при бажанні) так чи інакше пояснити. А що таке «пояснити», ми вже в цілому знаємо — визначити одне поняття через інші (бажано ендогенні — розд. 2.4) в якійсь (звичній) моделі або реалізувати морфізм (а краще функтор — розд. 2.6) із однієї схеми (категорії) в іншу. Скористаймось і подальшою рекомендацією Арістотеля щодо «предмета визначення»: Треба «сначала подвести (предмет определения) под его род…» (див. усю цитату вище) — сучасною мовою (не впевнений, що вона краща) опишемо об’єкт через ланцюжки атрибутів (тобто, якесь відношення). А тепер нехай читач подумає, які категорії відношень були б найбільш придатними для ефективного розв’язання задачі Анни. — Ну, вони повинні бути… простими, так щоб легко було знайти потрібну альтернативу. — Але ж вибрати «прості» відношення — чи не означатиме це, що вибираються «прості» задачі? — Може бути й таке… — А щоб цього не було, напевне, слід було б щось робити й із складними відношеннями, якось… — …нормалізувати, визначити їх, для початку виділити окремі відношення, що мають, зокрема, як певні підмножини декартового добутку однакову довжину, здійснити класифікацію «ланцюжків» за їхньою довжиною (відношення за їхньою… арністю, я пам’ятаю розд. 2.5), потім вибрати якісь назви для ланцюжків, так щоб за ними можна було їх ідентифікувати. При цьому бажано було б, щоб елементи цих ланцюжків були саме елементами (а не об’єктами), не залежали б один від одного, а тільки від назви… — ключа, потім, — та що там говорити, знаю я, що таке нормалізація… читав. Звісно, в цілому треба мати на увазі, що «вираз, що визначається — знак, що визначається — повинен бути простим. Інакше може трапитись, що його частини можна буде, в свою чергу, визначити окремо, і це визначення буде суперечити визна¬ченню цілого». — Повністю згоден із Вами, шановний читачу, особливо з тією загальною рекомендацією, що «треба мати на увазі». — Знову якась провокація, та не говорив я цього, хоча в принципі з цим згоден. — Ну, якщо згодні, то це радує, хоча тут Ви, правда, не оригіналь¬ні, а от щодо небажання приписати собі авторство… це вже щось. — Боже мій, невже знову Арістотель. Може, взагалі не треба нічого вчити, крім його праць? — Ні, треба, бо це не Арістотель, а відомий математик минулого століття Г. Фреге [214] — я ж обіцяв не тільки Арістотеля, хоч він… — уже не сумніваюсь, у принципі говорив те саме. Та я вже давно погодився, що нічого принципово нового у розв’язанні «вічних проблем» людство не придумало (хіба що — складання екзамену… комп’ютеру), але ж якось закругляймось із взаємозв’язком таких понять, як мова, категорія, герменевтики, или теории понимания… (пробачте, це я вже… дійшов… до К. Попа), і повернімось на початок розділу, який зараз став мені, здається, вже якимсь рідним. Звичайно, після всього я добре розумію, що таке ключові слова (КС) і предметні рубрики як елементи, ба — навіть об’єкти мови, чим ми не можемо не користуватися …і вже не сумніваюсь, що Арістотель про все це давно знав, так що…
Вы читаете Інформатика інвестування
