Інтеграція науки і виробництва є невід’ємним елементом сучасного інноваційного процесу. Активна взаємодія всіх суб’єктів господарювання з науково-дослідними організаціями різного типу створює умови для ефективної реалізації досягнень науково-технічного прогресу та забезпечення конкурентоспроможності господарських організацій. Використання новітніх технологій, нових видів продуктів створює для фірм основу довгострокової конкурентної стратегії, формування і задоволення нових потреб споживачів; підсилює ринкові позиції лідерів світової економіки за рахунок комерційного використання інновацій. Виходячи з цього, зростає попит на дослідно-прикладні розробки і програми, що сприяє появі різноманітних організаційних форм, які забезпечують цілеспрямованість НДДКР стосовно конкретного ринку та інтенсивного використання результатів досліджень у виробництві. На принципах інтеграції, міжфірмової кооперації розвивається науково-технічне співробітництво з науковими установами, центрами, університетами, інститутами, унаслідок чого виникають нові організаційні форми такої взаємодії. До них належать технопарки, технополіси, науково-промислові комплекси різних видів, підприємницькі асоціації, міжфірмові стратегічні альянси. Такі організаційні форми інноваційної діяльності вирішують проблеми принципово нового інноваційного розвитку, пов’язано¬го з формуванням нових технологічних укладів. Це нові форми управління циклом «наука — техніка — виробництво». У процесах управління, освоєння і дифузії промислових інновацій визначну роль відіграють галузеві асоціації (лат. — об’єднання). Найбільшого поширення вони набули в Японії під егідою Міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості (МЗТП). Неабияку роль в активізації наукового етапу інноваційного циклу відіграють дослідницькі асоціації, які мають у своєму складі підрозділи з фундаментальних досліджень проблемно-пошукового характеру. Дослідні асоціації призначені для встановлення тісної взаємодії між академічно-вузівським сектором і промисловим виробництвом. У країнах з розвиненою ринковою економікою асоціаціям належить важлива роль у визначенні основних напрямів довгострокового економічного розвитку. Крім того, розширяють свою діяльність організаційні форми, які існували раніше. Це — консультативно-наукові організації рі-з¬ного типу, які накопичили великий досвід у використанні консу-ль¬тативних методів з будь-якої проблематики фірм. Існує також ціла низка малих спеціалізованих фірм, які обслуговують усі стадії формування та реалізації програмно-цільових НДДКР, їх консультативно-експертної перевірки і доробки, малі наукоємні венчурні фірми, які можуть створюватися за ініціативою і окремих винахідників, вчених або групи спеціалістів для реалізації особистих винаходів. Останнім часом спостерігається тенденція до інтеграції держави і власного корпоративного сектору у виконанні великих науково-технічних програм, як національних, так і міжнародних, таких як «СОІ», «Еврика» та ін. Наприклад, більш як 50 % проектів програми «Еврика» виконувалось з участю ризикового малого бізнесу, надаючи динамізму і мобільності реіндустріалі-зації Європи. На важливих напрямах цієї програми таких, як біотехнологія малий ризиковий бізнес брав участь у 25 проектах, лазерної технології — у 10, комп’ютерної технології — у 24 проектах [22]. Інтерес до нових форм взаємодії науки і виробництва в усьому світі зумовлений тим, що з їх розвитком пов’язують комплексні вирішення цілого ряду проблем у науково-технічній, соціальній і економічній сферах і насамперед забезпечення конкурентоспроможності виробництва на світових ринках. У табл. 10.1 наведені основні організаційні форми інноваційної діяльності. Таблиця 10.1 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Вид організації Стисла характеристика 1. Технопарк Комплекс самостійних організацій з науково-виробничого циклу створення новацій (НДІ, ВНЗ, підприємства) 2. Технополіс Спеціально створений комплекс, що охоплює весь цикл інноваційних робіт 3. Регіональні науково-про¬мислові комплекси, науково-технічні центри Проводять фундаментальні і прикладні дослідження в різних сферах з експериментальною перевіркою й оформленням патентів, винаходів, методів і ноу-хау 4. Бізнес-інкубатори Організації, що створюються місцевими органами влади або великими компаніями з метою «вирощування» нових видів бізнесу 5. Спеціалізовані підрозділи фірм (творчі бригади, проектні групи тощо) Створюються на великих підприємствах, фірмах, що випускають наукоємну продукцію. Визначають інноваційну стратегію 6. Венчурні фірми (ризик-фірми) Створюються для генерації ідей та їх розробки і впровадження у виробництво. Характеризуються надзвичайною інноваційною активністю і значним ризиком 7. Консультативні й аналітичні фірми Прогнозують розвиток технологій, нових товарів та попиту на інновації, визначають перспек¬тивні цілі, тематики досліджень 8. Стратегічні альянси: кон¬сорціуми, спільні підпри- ємства, кейрецу тощо Різні форми міжнародної науково-технічної кооперації фірм, які створюються з метою спіль¬ного проведення НДДКР, взаємного обміну виробничим досвідом, розподілу ризику під час проведення НДДКР 9. Тимчасові науково-тех¬нічні колективи Створюються з метою розробки конкретної науково-практичної проблеми за певний період Ці та інші організаційні форми, що забезпечують розвиток інноваційних процесів, упорядковують цей складний і ризиковий процес, стимулюють його і регулюють на різних ієрархічних рівнях управління — на підприємстві, у корпорації, регіоні, країні в цілому. 10.2. Технопарки У світовій практиці набула розвитку особлива форма організації процесу «наука — виробництво — споживання» — науково-технічні парки. (У Радянському Союзі були спроби створення відповідних форм — академмістечки.) Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою, до якої належать: лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, ма-газини, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси. Уживання слова «парк» обґрунтоване, адже ці центри організуються саме в паркових чи розбитих під парк лісових зонах з красивим природним ландшафтом, що створює сприятливі для праці умови. Є парки, що розташовані на великій відстані від міських центрів. Основна мета технопарків — досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни, що формує максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного процесу. В основу створення технопарків покладені такі принципи: • координація діяльності та співробітництво чотирьох голов-них ланок: науки, вищої школи, державного сектору виробництва, приватних компаній і регіональних міських органів управління; • прискорення процесів передавання науково-технічних знань, отриманих під час фундаментальних та прикладних наукових досліджень, у виробництво; • розвиток інноваційного підприємництва; • залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в інноваційну сферу;
Вы читаете Інноваційний менеджмент
